Чжао Піньлінь підійшов до трійці. Його очі з темним бажанням оглянули Му Нінсюе.
Якби жінка не відмовила йому, можливо, Чжао Піньлінь усе ще захоплювався б її красою з чистим серцем. Однак, оскільки його дикі амбіції останнім часом знаходили відгук, він відчув, як пристрасть до срібного волосся та священного обличчя Му Нінсюе стає дедалі сильнішою.
Спочатку він думав, що йому доведеться зробити більший внесок для Чорної Церкви, перш ніж він зможе здійснити свою мрію. Зрештою, жінка, яку він жадав, була магом. На його подив, вона сама прийшла в пастку. Коли Чжао Піньлінь витріщався на Му Нінсюе, йому здавалося, що він уже незліченну кількість разів домінував над нею і ґвалтував її!
Му Нінсюе нарешті зрозуміла, чому вона була обережною поруч із Чжао Піньлінем. Щоразу, коли чоловік дивився на неї, він був схожий на зголоднілого звіра. Він навіть не намагався приховувати свої наміри.
— Чжао Піньліню, ти тварина, кажи негайно, де Ван Сюйсу! — Жун Шен розлютився, побачивши Чжао Піньліня. Він одразу ж кинувся до нього і схопив за шию.
Чжао Піньлінь стояв нерухомо, наче дивився на якусь дрібну комаху.
Проклятий Звір поруч із ним атакував, змахнувши кігтями в бік Жун Шена.
Гострі кігті пробили міцне тіло Жун Шена, наче розрізали тофу. На щастя, Му Нінсюе встигла вчасно відтягнути Жун Шена назад. Інакше кігті вирвали б йому органи, а не просто порізали.
— Зберігай спокій! — наказала Му Нінсюе.
Жун Шен тримався за груди й люто дивився на Чжао Піньліня.
Чжао Піньлінь холодно всміхнувся. Проклятий Звір міг легко впоратися з магами, не кажучи вже про таку звичайну людину, як Жун Шен.
— Ти все ще думаєш про неї! Я гарантую, що якщо ти побачиш її зараз, то щосили намагатимешся уникнути зустрічі з нею, ха-ха-ха!.. Якщо у вас вистачить розуму, ви тихо підете за мною до підземелля. Я можу подумати над тим, щоб зберегти вам життя. Однак, якщо ви мене не послухаєте, гм, я накажу йому розірвати вас на шматки прямо тут! — сказав Чжао Піньлінь.
— Ти... чому ти став таким! — Ґо Веньї дивилася на нього так, ніби бачила незнайомця.
— Я був таким увесь цей час!
Му Нінсюе не поспішала діяти. Вона відчувала присутність багатьох членів Чорної Церкви, окрім Чжао Піньліня. Вона без проблем впоралася б із Чжао Піньлінем, але було б погано, якби їх оточила Чорна Церква.
Очевидно, що Чжао Піньлінь не планував їх убивати. Вона могла використати це як шанс пересуватися їхньою територією.
Чжао Піньлінь не став зв'язувати трійцю чи якось їх обмежувати. У його очах Проклятий Звір, що наглядав за ними, був найкращим обмеженням.
Їх привели на рівень нижче першого поверху. Ймовірно, це було справжнє гніздо Чорної Церкви. Кожні кілька кроків вони бачили учня в чорному вбранні, а також Темних Демонічних Звірів, схожих на гончих із ланцюгами на шиях.
— Хто ці троє? — холодно глянувши на них, запитав Сірий Священик Лу Ґен.
— Мої нові раби, — відповів Чжао Піньлінь.
— Чому ти не наклав на них жодних обмежень? — запитав Лу Ґен.
— Це просто купка звичайних людей. Не думаю, що в цьому є потреба, — відповів Чжао Піньлінь.
— Зачини їх у підземеллі й негайно приходь до Похилої Зали.
— Зрозумів.
Му Нінсюе ловила кожне їхнє слово. Вона почала гадати, що таке Похила Зала.
Можливо, це місце, звідки походить отрута? У будь-якому разі, це має бути дуже важливе місце для Чорної Церкви!
Коли вони прибули до підземелля, Му Нінсюе виявила, що хоча в камерах і були механізми для стримування, вони були не надто міцними. Вона могла б легко вирватися, використавши свою повну силу.
Чжао Піньлінь явно вважав їх купкою звичайних людей. Він не став замикати їх у міцніших камерах. Му Нінсюе полегшено зітхнула.
На жаль, вона не була експертом у прихованому пересуванні. Якби вона блукала гніздом Чорної Церкви сама, то швидко потрапила б у халепу.
Темна зала помаранчевої будівлі...
Коли Мо Фань повернувся, він виявив, що місце було абсолютно порожнім. Судячи зі слідів на підлозі, здавалося, що тут повзала ціла зграя Темних Демонічних Звірів.
Мо Фань почав хвилюватися, але врешті-решт заспокоївся, побачивши в кутку білу брилу льоду.
Це був сигнал, про який вони з Му Нінсюе домовилися. Якби ситуація була справді небезпечною, вона б нічого не залишила, бо мусила б реагувати якомога швидше. Однак, якщо вона змогла залишити крижаний кристал, це означало, що вона у відносній безпеці.
— Мо Фаню, Мо Фаню... — долинув голос Лінлін з комунікатора.
— Що трапилося? — запитав Мо Фань.
— Отрута завдала нового удару. Померло понад десять людей. Кількість жертв продовжує зростати. Деякі люди вже в паніці бігають, як божевільні, — сказала Лінлін.
Мо Фань став біля вікна і побачив яскраво освітлену головну будівлю. Він міг невиразно чути крики та зойки, а також бачив маленькі фігурки, що бігли темним ранчо. Однак ці люди згодом зникали на бігу...
Мо Фань знав, що вони, мабуть, падали в кущі, з рота в них текла кров, а тіла перетворювалися на чорну субстанцію...
У непроглядній темряві ночі майже не було зірок. Хмари нависли над просторими ранчо. Жахливі крики та зойки лунали без упину. Люди, що ховалися в приміщенні, тремтіли від жаху. Їхні обличчя були надзвичайно блідими від страху і тривоги...
Капітан Мисливців Золотої Битви, Пан Цзінь, сидів на сходах біля головного входу. Його налиті кров'ю очі дивилися на чорні трупи всього за кілька кроків перед ним. Він міцно стискав кулаки. Він хотів битися з Чорною Церквою, навіть якщо це означало б ризикнути власним життям.
Однак вони не могли знайти жодного члена Чорної Церкви. Деякі з них, можливо, навіть ховалися серед гостей, вдаючи переляк, а насправді зневажливо сміялися в душі, насолоджуючись болісними криками та зойками жертв!
Це було справжнім катуванням — знати, що його рівень культивації абсолютно марний, і дивитися, як гинуть товариші без жодного диму чи вибухів, властивих магії.
Здавалося, що Мисливці Золотої Битви будуть повністю знищені... їх знищать ще до того, як вони зможуть спіймати бодай одного члена Чорної Церкви!
— Лідер, я не хочу чекати й померти ось так... — Пан Цзінь підняв голову і зі сльозами подивився на Ґе Міна.
— Я теж не хочу, щоб усе так закінчилося, ми справді недооцінили Чорну Церкву. Ми можемо лише сподіватися, що... — безпорадно сказав Ґе Мін.
— Сподіватися на що? — запитав Пан Цзінь.
— Сподіватися... сподіватися... — Очі Ґе Міна розширилися. Він дуже старався заговорити, але не міг видати ні звуку.
— Лідер! — Пан Цзінь миттєво підхопився на ноги.
Ґе Мін теж не міг у це повірити. Щось застрягло в нього в горлі. Воно було настільки густим, що він навіть не міг це відкашляти.