Мочізукі Чіхая сиділа в ряду позаду дев’яти учнів. З першого погляду було зрозуміло — саме вона була капітаном команди.
Позаду неї розмістилися Мочізукі Кен, японський командир, Фуджіката Тегамі та кілька інших старших членів. Усі вони належали до керівного складу Західної Охоронної Вежі — радники, наглядачі, наставники.
Разом із ними сиділа невелика група людей у схожому одязі — студенти, військові, капітани, гості Вежі. Загалом їх набиралося близько тридцяти.
Поєдинки, що проводилися у Західній Вартовій Вежі, ніколи не були відкритими для публіки. Це було щось на кшталт внутрішньої церемонії, де достатньо було лише кількох свідків, аби засвідчити результат. Зйомка або запис категорично заборонялися.
Ґун Юй піднявся на арену. Попри свою зухвалість, він не забув про елементарну ввічливість та етикет.
Його погляд ковзнув по дев’ятьох учнях, що сиділи попереду, а потім зупинився на Мочізукі Чіхаї, яка спокійно сиділа позаду них.
Вона одразу кидалася у вічі. Очевидно, саме Мочізукі Чіхая очолювала цю команду — її спокій, впевненість, і навіть сам погляд свідчили, що перед ним не просто талановита магеса, а, ймовірно, найсильніша серед них усіх.
Ґун Юй мимоволі розправив плечі. Його охопило приємне відчуття самовпевненості. А що, якби викликати саме її? Було б показово — перемогти найкращу!
Але вже за мить він відкинув цю думку. Йому надто кортіло поквитатися із тим золотавим розпусником, Окамото.
До того ж він уже бачив, як Мочізукі Чіхая керує своєю магією Рослин — тоді, біля входу у Вежу. Її контроль був просто винятковим. Для нього, з його стилем бою, поєдинок проти мага рослинної стихії став би справжнім головним болем.
— Ну що, чого стоїш? — він нахилився вперед, усміхнувшись криво. — Виходь. Приготуйся отримати прочухана.
— Занадто вже ти самовпевнений, — спокійно відповів Окамото, підіймаючись. Він чемно вклонився наставникам, радникам і своїм товаришам, після чого неквапом ступив на арену.
Двоє суперників були цілком готові до поєдинку. Щойно Фуджіката Тегамі оголосила про початок дуелі, вони миттєво рвонули з місця, залишивши по собі лише розмиті тіньові сліди, стрімко рухаючись по арені!
На арені спалахнули тіні, миготіння, післяобрази — ніби десятки людей одночасно кинулися у шалений біг. Сліди руху розповзалися в різні боки, і тим, хто не мав достатньо високого рівня культивації, було просто неможливо побачити цей бій.
Повітря стискалося, вібрувало, ніби арена перетворилася на прозорий буревій.
— Двоє магів, які спеціалізуються на швидкості… цікаво, — Тегамі посміхнулася, спостерігаючи за цим швидкісним боєм.
— У китайця є щось дивне в тій рукавичці, — промовив японський командир, який сидів позаду, вдивляючись гострим поглядом. Він одразу помітив найцінніший артефакт суперника.
— Підбираються до цілі, немов убивці, покладаючись на швидкість, щоб розірвати ворога на шматки, але водночас ухиляються від критичних атак за допомогою стихії Вітру. Схоже, бій або затягнеться надовго, або ж закінчиться в одну мить», — зауважив Мочідзукі Кен.
— Чіхая, як гадаєш, хто переможе? — запитала Тегамі.
— Боюся, що швидкість нашого опонента вища, — спокійно відповіла вона. — Дивись, вони вже переходять до використання спорядження.
Її голос був рівним, але в погляді блиснула зацікавленість.
Бій на швидкість — це як двобій мечників. Двоє стоять один навпроти одного, кожен із клинком, готовим до випаду. І тоді перемагає не сила, не техніка — лише швидкість і точність. Один рух. Одна мить.
Окамото, помітивши, що не встигає, миттєво активував свої магічні чоботи — повітря навколо його ніг спалахнуло блакитним вітром, і тіло рвонуло вперед, наздоганяючи суперника.
Ґун Юй теж не пас задніх. Його чоботи також спалахнули легким сяйвом, підхоплюючи його поривом вітру. Але все ж його спорядження було трохи слабше. Він витратив майже всі кошти на свою рукавичку з кігтями, унікальний артефакт, який був його головною зброєю, тож інше обладнання довелося брати скромніше.
Тепер же, після активації чобіт, обидва рухалися майже на рівних.
Сліди Вітру, які залишили обидва маги, були розкидані по всій арені. Вони скидалися на безліч блакитних стрічок, що перехрещувалися між собою. Обидва мага чудово володіли стихією Вітру: вони не лише ковзали ареною по власних Вітряних Слідах, а й уміло використовували сліди противника…
Бій почався на землі, але згодом продовжився в небі. Ґун Юй шукав ідеальний момент. Його кігтяна рукавичка була створена для одного точного удару — коли жертва не встигне навіть моргнути. Але знайти цей момент було нелегко. Окамото виявився надзвичайно чутливим, рухався плавно, відчував найменшу зміну у потоках повітря, немов передбачав атаку ще до того, як вона починалася.
Минали хвилини, а переможця не було видно.
Усе було саме так, як передбачав Кен: цей двобій або завершиться одним спалахом, або затягнеться у нескінченне вичікування.
Обидва продовжували кружляти, наче мечники, що шукають прогалину в обороні. Кожен знав: надто сильний натиск — це оголення слабкого місця. Варто лише зробити крок уперед — і ти вже мішень.
Ґун Юй був тим, хто тримав ініціативу. Його атаки летіли безперервно, проте всі — пробні, стримані. Він не ризикував. Бо бачив — суперник не метушиться, не нервує, лише чекає.
І Ґун Юй чудово розумів, чого він чекає — моменту, коли він, китайський маг, зробить помилку.
— Ну й нудота, — протягнув Мо Фань, злегка позіхаючи. — Мене вже хилить у сон після вечері. Я б без проблем розніс того брата Чжао Ман'яня кількома закляттями.
Він сперся підборіддям на руку, спостерігаючи за поєдинком. Усі ці блискавичні рухи здавалися йому чимось схожим на метушню мух — швидко, галасливо, але без жодного сенсу.
Дивитися цей поєдинок ставало дедалі виснажливіше — обидва мага рухалися надто швидко, миготіли немов привиди, не залишаючи очам жодного перепочинку. Мо Фань позіхнув. Йому вже й зовсім розхотілося стежити за тим, що відбувається.
Та раптом у повітрі пролунав пронизливий металевий брязкіт — настільки різкий, що Мо Фань мимоволі здригнувся й підвів голову.
Він придивився уважніше — і побачив, як рукавичка з кігтями Ґун Юя глибоко вгрузла в обладунок Окамото. Зі щілини між металевими пластинами ринула свіжа кров.
Але вже за мить потужний порив вітру збив Ґун Юя з ніг. Його підкинуло в повітря і з силою жбурнуло об тверде покриття арени.
Окамото вже збирався добити противника формуючи чергове закляття, проте раптовий біль у грудях перервав цей процес. Він згаяв момент.
Ґун Юй відчув запаморочення, коли впав на землю. Він ледве підвівся, відчуваючи гострий біль у кістках.
Він підвів голову, глянувши на Окамото — у погляді блиснуло здивування, змішане з люттю.
Ще мить тому він був певен, що перемога вже у нього в руках. Але той клятий японець устиг поставити пастку — Вітряний Диск. Якби не поранення, яке він завдав Окамото ще до спрацювання пастки, суперник встиг би добити його наступним закляттям, коли він летів у повітрі, беззахисний.
— Підступна тварюка, — холодно буркнув Ґун Юй, витираючи з кутика рота кров.
— Досить. Переможцем визнається представник Китаю — Ґун Юй, — проголосила Фуджіката Тегамі рівним голосом.
Хоч вона і не симпатизувала китайській команді, але правила були правила. Поєдинок потрібно було судити чесно — і цього разу перемога безсумнівно належала Ґун Юю. Окамото сам програв — він недооцінив вибухову швидкість суперника і запустив свою вітряну пастку занадто пізно.
Один із членів японської команди негайно кинувся вперед, щоб вилікувати рани Окамото.
Тим часом Цзян Юй підбіг до Ґун Юя, підтримуючи того під руку, і підвів до Нань Жунні.
— Кілька переломів, — коротко промовила вона, провівши долонею над його тілом, аби зчитати стан. — Лежи спокійно, не рухайся.
— Так серйозно? — здивовано вигукнув Цзян Юй.
— Хе, я ж майже вивів того виродка з ладу! — з притиском сказав Ґун Юй. — Гадаю, йому дісталося ще гірше!
— Кінець поєдинку був просто вибуховий, — з усмішкою втрутився Цзу Цзімін. — Я вже подумав, що ти програєш. Сміливо з твого боку — лізти напролом у пастку Вітряного Диска, покладаючись тільки на швидкість.
— Тепер моя черга, — втрутився Мо Фань, потягуючись. — Дивитися, як його ледь не винесли, аж соромно. Це ж всього лише звичайний студент з Японії, а ти виглядаєш так, ніби пройшов крізь пекло.
— Добре, тоді я піду останньою, — зітхнула Цзян Шаосюй. — Але дивись, не програй. Інакше мій вихід узагалі втратить сенс.
— Не хвилюйся, — Мо Фань легенько вдарив себе кулаком у груди. — Я так відлупцюю ту японку, що вона аж застогне від задоволення.
— Збоченець! — з досадою кинула Цзян Шаосюй, відвертаючи погляд.