Японці майже не торкнулися страв на бенкеті — їх давно наситила лють.
Японія здавна славилася своїми талантами. За рівнем сили її маги входили до світової еліти. Кожна іноземна команда, що приходила в Західну Вартову Вежу для проходження випробування, поводилася шанобливо, та ввічливо. Вони навіть понижували свої голоси під час розмов.
Для порівняння — представники з Китаю поводилися не лише зухвало, а й надто самовпевнено, ще й на чужій території!
— Якщо вам так не терпиться отримати урок, ми люб’язно вам його надамо, — холодно промовила радниця. — Ідіть, підготуйте арену. Поєдинки почнуться одразу після десерту!
— Так, раднице Тегамі!
Кілька її учнів миттю підвелися і, не шкодуючи голосу, почали роздавати накази працівникам Вежі, готуючи арену до бою.
Мочідзукі Кен хотів щось сказати, але лише важко зітхнув. Що тут скажеш — молодь гаряча, безрозсудна. Хіба таку справу, як офіційний двобій, можна вирішувати нашвидкуруч?
Схоже, саме Тегамі була наставницею охоронців воріт. Дізнавшись, що бій відбудеться вже сьогодні, її вихованці аж засвітилися від хвилювання.
Золотавоволосий Окамото також не приховував усмішки. Він був нетерплячий за вдачею. Ще вдень, коли зустрів китайців, йому вже кортіло провчити цих невихованих чужинців. А раз вони самі так рвуться в бій — то й звинувачувати за суворість їх ніхто не буде!
Вони жахливо помилялися, якщо думали, що вартові Західної Вежі — лише звичайні охоронці.
Це була та сама добірка студентів, що й у національній збірній Японії. І за силою вони зовсім не поступалися офіційним представникам країни!
Охоронців і представників збірної могли міняти місцями будь-коли. Якщо хтось із вартових проявляв себе блискуче, шанс потрапити у головний склад був дуже високим.
Кожен із них мріяв сяяти на венеційській арені. Тому, коли чергова команда приїздила на випробування, японські вартові билися на межі можливостей — щоб довести, що варті більшого.
— Гаразд, — сказав Гун Юй, відламуючи шматок м’яса й крижаним поглядом дивлячись на Окамото. — Давайте вирішимо просто зараз: б’ємося командами чи один на один? Особисто я за дуелі. Дехто тут узагалі не вартий стояти серед охоронців.
— Гаразд, — відгукнулася радниця Тегамі. — Поєдинки один на один. Кожна сторона виставляє п’ять учасників.
— Раднице, дозвольте почати мені! — нетерпляче вигукнув Окамото. — Навіть у такій великій країні, як Китай, трапляються жаби, що все життя просиділи на дні колодязя. Думаю, я саме той, хто навчить одну з них дивитися ширше.
Тегамі похитала головою.
— Вони — наші гості. Тож нехай самі виберуть, із ким хочуть битися.
— Тоді я обираю його, — без жодного роздуму заявив Гун Юй, упираючи погляд у Окамото.
— Раднице, арена готова. Захисна формація працює стабільно, — доповів один із учнів, поклонившись.
— Чудово, — мовила Тегамі. — Не гаємо часу. Всі на арену!
Бойовий майданчик Західної Вартової Вежі виходив на південь, до моря. Це був гігантський поміст, що виступав зі скелі, наче кам’яний язик. Коли арена не використовувалася, вона слугувала вертолітним майданчиком. Коли всі прибули, у небі якраз пролітав чорний гелікоптер, прямуючи в бік морського полігону.
Платформа виявилася набагато більшою, ніж усі очікували — майже як злітна смуга для літака.
Вона мала форму багатокутника. Три її вершини нависали просто над прірвою — метрів вісімсот униз. Окрім невидимого енергетичного бар’єра, жодних огорож не було. Та й сама платформа була не дуже товстою — її підтримували потужні колони, що виростали зі схилу гори.
Якщо основа платформи була б недостатньо міцною, така простора й тонка конструкція легко б зруйнувалася від енергії заклинань під час поєдинку.
— Платформа зроблена з попеляного кристалу. Не переймайтеся, якщо вам здається, що вона не витримає ваших заклять. Ваш рівень занадто слабкий, щоб випустити енергію, здатну її пошкодити, — з насмішкою сказала студентка, яка раніше викликала Цзян Шаосюй.
Її звали Койке Шоко. Спокуслива чарівність, що йшла від неї зсередини, уже тоді під час бенкету зіткнулася з аурою Цзян Шаосюй. Було очевидно, що Цзян Шаосюй твердо вирішила вибити з неї всю пиху!
Так само і Койке Шоко була вкрай роздратована словами Цзян Шаосюй. Вона ніколи ще не бачила настільки безсоромної китаянки!
— Ми не по камінню б’ємо, ми полюбляємо давати ляпаси, — мимоволі відпарирувала Цзян Шаосюй, чудово розуміючи, що та просто язиком меле.
Койке Шоко лише тихо хихикнула, проте, перевівши погляд убік, швидко стерла усмішку з обличчя.
— У вас є трохи часу, щоб обговорити все всередині команди, — сказала Тегамі.
Ай Цзянту, як капітан, повів свою команду на лави з одного боку платформи. Він хотів було почати обговорення, але лише безсило зітхнув, побачивши, що деякі вже палають бажанням розправитися з противниками.
Кандидати визначилися самі собою.
— Ми вирішили, — сказав Ай Цзянту. — Троє від нас вийдуть на поєдинки.
Цими трьома були Цзян Шаосюй, Гун Юй і Мо Фань — кожен уже обрав свого суперника.
— Ми ж усе обговорили за бенкетом! Ви маєте виставити п’ятьох учасників на п’ять поєдинків один на один. Ви що, передумали? — глузливо запитав Окамото.
— Є п’ять поєдинків, отже, переможе той, хто виграє три. Правильно? — спокійно відповів Ай Цзянту.
— То ви справді обрали лише трьох? — японський командир підвів густі брови. Його очі спалахнули гнівом.
Якби він був років на тридцять молодший, то сам вийшов би навчити цих зарозумілих китайців поваги! Вони взагалі не виявляли жодної шани до їхнього національного тренувального центру!
— Капітан — ось кому справді не бракує самовпевненості! — пошепки підняв великий палець Цзян Юй.
— За це я ставлю йому десять із десяти, — хмикнув Чжао Ман’янь.
— Але це ж означає, що Цзян Шаосюй, Гун Юй і Мо Фань не мають права програти, — зауважила Нань Юй.
— Не знаю, як інші, але я свій поєдинок точно не програю, — заявив Гун Юй, виходячи вперед. Було видно, що він уже ладен розпочати перший бій!
Гун Юй повільно наблизився до японських студентів. На території посольства було десятеро охоронців веж, включаючи Окамото і Мочізукі Чіхаю.
Дев’ятеро з них стояли на колінах у ряд, із білими пов’язками на чолах. У Японії це символізувало їхній незламний дух, тоді як у Китаї подібні пов’язки носили лише ті, хто оплакував батьків чи родичів.