Мо Фань і Ай Цзянту не могли сидіти спокійно, думаючи про стан своїх товаришів. Їм було байдуже до того, як саме працює дивна дерев’яна тріскачка.
Як сказала Нань Юй, потрібно просто сприймати світ усередині нього як ілюзію. Адже єдиний спосіб дістатися до безтілесного демонічного духа — увійти саме туди.
Цзян Шаосюй виконала вказівки Нань Юй — занурила Мо Фаня й Ай Цзянту в гіпноз, після чого Нань Юй за допомогою особливого прийому спрямувала їхні душі в посудину.
Насправді тріскачка була просякнута магією стихії Прокляття. Це прокляття мало здатність затягувати душу будь-якої живої людини, що опиниться поруч, усередину посудини і замикати її всередині, наче в клітці. Саме тому місцеві й називали цю річ Пожирачем Душ!
І це була не перебільшена назва. Серед заклять стихії Прокляття такі, як Зловісна Павуча Пастка чи Катування Демона, могли безпосередньо впливати на душу жертви. Особливо Катування Демона — воно могло навіть катувати людину, розділяючи її тіло і душу!
Після гіпнозу Мо Фань відчув, як повіки важчають. Він сів поруч із тріскачкою і заплющив очі.
Дивно, але коли він знову розплющив їх, його охопило дивне неспокійне відчуття.
Він глянув убік і побачив Ай Цзянту, який також щойно отямився. Обидва пережили схоже відчуття.
— Дідько! — вилаявся Мо Фань.
Ай Цзянту різко підвівся й почав озиратися навколо — але ні Цзян Шаосюй, ні Нань Юй поруч вже не було!
— Що сталося? Де вони? — розгублено промовив Ай Цзянту. Він оглянув старий, напівзруйнований храм, але жодної з дівчат не знайшов.
— Дерев'яної тріскачки теж вже нема… зникла в одну мить, — мовив Мо Фань.
— Як би там не було, треба знайти їх перш за все, — твердо відповів Ай Цзянту.
Чжао Ман'янь і Му Нінсюе вже стали жертвами тієї загадкової сили, а тепер і двоє інших безслідно зникли просто перед ними. Ситуація заплутувалася дедалі більше.
Вони рушили тією ж стежкою назад — і невдовзі помітили щось дивне.
Вони пам’ятали, що раніше дорога була заросла кущами й ліанами, а кам’яні ліхтарі по боках ледь проглядалися крізь густе гілля.
А тепер — шлях був чистим і широким. На мармурових плитах не лежало навіть порошинки — поверхня сяяла настільки, що віддзеркалювала їхні обличчя.
— Що за чортівня? — буркнув Мо Фань.
Ай Цзянту лише похитав головою — він теж не міг пояснити, що відбувається.
Вони рушили далі, до головного храму, — і побачили, що там кипить життя!
Близько восьми монахів снували туди-сюди, несучи кошики зі свіжими овочами й продуктами. Один, повненький, стояв осторонь і роздавав вказівки, сердито махаючи руками.
— Гей, ви двоє… ой, пробачте, але вам не можна йти на задню гору! Вхід для відвідувачів туди заборонено! — гримнув він на них неприємним тоном.
Мо Фань і Ай Цзянту розгублено перезирнулися. Вони навіть не зрозуміли, що саме сказав монах — той говорив японською!
Вони рушили до головної зали й застали натовп відвідувачів. Черга біля входу тяглася мало не до підніжжя храму.
Мо Фань застиг, не вірячи власним очам. Разом із Ай Цзянту вони кинулися шукати Нань Жунні, Му Нінсюе й Чжао Ман'яня, але в усіх кімнатах тепер жили якісь мандрівники. Жодного сліду їхніх товаришів.
— Ми що, потрапили в минуле? — прошепотів Мо Фань, дивлячись на жвавий храм із відчуттям, що опинився в чужому часі.
Ай Цзянту мовчки замислився. Поглянувши на стіни храму, він нарешті промовив:
— Мо Фане, здається, ми вже всередині світу цієї пососудини.
Мо Фань здригнувся, але невдовзі зрозумів, до чого той хилить.
— Ти хочеш сказати, що світ усередині дерев’яної тріскачки — це і є цей храм? — вражено перепитав Мо Фань.
— Саме так. Нань Юй ж пояснювала, що ми занурюємося в ілюзію, створену посудиною. Думаю, ми просто заснули, а наша свідомість потрапила в чийсь сон, — спокійно відповів Ай Цзянту.
Мо Фань трохи заспокоївся й почав міркувати.
Якщо Міята була демонічним духом посудини, то цей внутрішній світ, найімовірніше, створено на основі її спогадів — з усіма цими монахами, відвідувачами, жителями...
— Все це здається надто справжнім, настільки, що важко повірити, ніби це лише ілюзія, — вигукнув Мо Фань.
— Поєднавши стихію Проклять і Ментальний елемент, можна змусити жертву повірити, що кошмар реальний, і катувати її до самої смерті, — пояснив Ай Цзянту.
Ай Цзянту володів елементом Проклять, тож, усвідомивши ситуацію, зберігав спокій.
— Якщо все навколо — лише ілюзія чи сон, то виходить, ми можемо робити тут усе, що заманеться? — запитав Мо Фань.
Ай Цзянту похитав головою:
— Думати так — небезпечно. Ілюзія заснована на реальності. Якщо ми когось уб’ємо, тут одразу з’являться люди з Союзу Примусу і винесуть нам вирок. Якщо наші душі загинуть тут, ми більше ніколи не прокинемось.
— Виходить, не все так «реально», як мені здавалося… Я не відчуваю ні смаку, ні запаху, — зітхнув Мо Фань, безсило жуючи моркву, яку поцупив із храмової кухні.
— Але біль ми відчуваємо, — нагадав Ай Цзянту.
— Та хай йому грець! — відмахнувся Мо Фань. — Ми все одно не збагнемо, що тут відбувається. Тож краще швидше знайти цю кляту демонічну істоту.
Адже, хоч ілюзія й нагадувала справжній світ, різницю все ж можна було помітити. Коли Мо Фань заспокоїв розум і уважно глянув навколо, він відчув, наскільки цей світ відрізняється від зовнішнього. Відчуття було схоже на той момент, коли от-от прокинешся після глибокого сну: зір ще у сновидінні, але слух, нюх і дотик уже повертаються до реальності. Відчуття було вкрай дивне!
Він продовжував жувати моркву, але вона не мала жодного смаку, а натомість у повітрі відчувався зовсім інший аромат...
Запах троянд. Чомусь Мо Фану здалося, що поряд із ним стоїть Цзян Шаосюй, зовсім близько.
І справді, Цзян Шаосюй стояла просто перед ним, уважно придивляючись, чи не спить він насправді, поки його свідомість блукає десь іще.
Вона й подумати не могла, що її парфуми випадково нагадають Мо Фану, що він і Ай Цзянту все ще перебувають у тому самому храмі за горою, де знайшли дерев’яну тріскачку.
Тим часом Ай Цзянту й Мо Фань стояли перед храмом, спантеличено дивлячись униз — на все місто Сісюн. Як же їм знайти демонічного духа в цьому світі? Люди в ілюзії виглядали цілком живими — вони не могли відрізнити їх від звичайних людей.