Мо Фань одразу зрозумів — цей монах належав до тих, хто сприймає будь-яке зло як смертельного ворога. Він не приховував своїх емоцій і зовсім не намагався удавати просвітленого, доброзичливого та всепрощаючого, як це часто буває у китайських ченців, що люблять розмірковувати про співчуття й допомогу ближньому. З таким співрозмовником Мо Фаню було непросто знайти спільну мову.
— То що ж таке ця ваша «Кара Океану»? — з цікавістю спитав Мо Фань.
— Усе море, до самого обрію, навіть те, що не видно людському оку, — під владою Священної Черепахи. Ми всі живемо завдяки океану, то як можна зневажати батька морів... Ей, не спирайся на неї, йолопе! — роздратовано буркнув монах.
— Ой, вибач, — Мо Фань вирівнявся і жестом показав, щоб той продовжував.
— Я усе сказав, — холодно відповів молодий монах. — Просто не торкайся до Священної Черепахи і не проявляй неповаги. Інакше, коли вийдеш у море, тебе наздожене велике лихо. Можеш мені повірити!
— І все? — здивувався Мо Фань. — Я вже чекав на якусь трагічну легенду. До речі, монах, як тебе звати?
— Нара Орісора, — урочисто виголосив той і пішов, тримаючи в руках книгу.
Мо Фань проводив його поглядом. У синьому вбранні та білих штанях монах ішов спокійно, злегка похитуючи рукавами, аж поки на сходах не з’явилася дівчина-підліток із довгим кінським хвостом (ПП: зачіска така).
Вона мала напрочуд миле личко, й навіть без усмішки на щоках з’являлися дві ямочки, що додавали чарівності.
Статурою вона була тендітна, юна — молодша за Цзян Шаосюй і Му Нінсюе, — але її ніжна, крихка врода мимоволі викликала симпатію.
Японська дівчина нічим особливим не відрізнялася від китайських ровесниць, хіба що макіяж у неї був значно стриманіший: лише легкий рожевий блиск на губах, без грубого тонального крему, яким часто зловживають школярки з його країни. Вона виглядала природно й привабливо.
Щойно дівчина побачила Нару Орісору, її обличчя розцвіло, наче весняна квітка.
— Орісора-кун, доброго дня! Я назбирала квітів — їх можна висушити й заварити, виходить чудовий чай! — весело сказала вона, подаючи йому кошик.
Монах лише зиркнув на неї, але швидко відвів погляд. Не промовивши ні слова, він пришвидшив крок і пішов геть.
На обличчі дівчини з’явилася тінь розчарування. Лише коли монах зник з очей, вона помітила присутність Мо Фаня.
Зазвичай Мо Фань не показував одразу своєї розбишацької вдачі. Його усмішка зараз була щира й дружня, тож дівчина сприйняла його цілком прихильно. Вона навіть злегка вклонилася й чемно сказала:
— Вибач, я не побачила, що тут ще хтось є.
Вони розмовляли англійською, хоч дівчина володіла нею посередньо — однак для простого спілкування цього вистачало.
— Тобі подобається цей монах? — напряму запитав Мо Фань, зробивши висновок із її погляду.
— Я... — дівчина розгубилася, не очікуючи, що іноземець так легко прочитає її думки й розкриє таємницю.
— Не бійся, зізнайся, — посміхнувся Мо Фань. — Хоча... хіба монахам у Японії дозволено зустрічатися з кимось?
Його знання про чужі країни були не кращі, ніж про географію, тож запитання прозвучало цілком щиро.
— Не будемо про це, — швидко змінила тему дівчина. — Раз ти тут уперше, дозволь показати тобі храм. Ой, я ж не представилася — зви мене Міятa!
Мо Фань і сам нудьгував, тож відмовлятися від прогулянки з симпатичною японською дівчиною підстав не було.
Та тільки-но вони рушили вбік, пролунав різкий вигук:
— Гей, що ви робите!?
Мо Фань не встиг і оком змигнути, як дивакуватий монах Нара Орісора вже мчав до них. Він схопив Мо Фаня за руку й відтягнув до себе, а сам пильно втупився в дівчину.
Погляд Орісори був надзвичайно гострий, із холодною ворожістю — Мо Фань навіть відчув у ньому хвилю магічної енергії!
— Я... я нічого не робила! Просто хотіла показати йому храм, щоб не було нудно! — виправдовувалася дівчина, ледве стримуючи сльози.
— Досить удавати! — різко обірвав монах. Його погляд став суворим, і, обмацуючи Мо Фаня очима з голови до п’ят, він запитав:
— Ти теж її бачиш?
— А чому я не маю бач... чорт забирай! — Мо Фань раптом спохопився й різко глянув на ноги дівчини.
Сліди!
Ґрунт поруч був м’яким, і на ньому чітко залишилися дві лінії слідів — від самого монаха й від Мо Фаня. А от туфельки дівчини, перев’язані блакитними стрічками, не лишили жодного відбитку. Не може бути, щоб вона була настільки легкою!
Мо Фаня пройняв холод. Святі небеса, невже я щойно натрапив на привида — серед білого дня? Щось із нею явно не так!
— У нас у храмі гості, — грізно сказав Нара Орісора, вказуючи на дівчину, — тож не смій полювати на них! Інакше я не знатиму жалю, зрозуміла?
— Я... я... — очі Міяти заблищали слізьми. Якби Мо Фань не помітив, що щось тут негаразд, він би, певно, уже обурився, звинувативши монаха в жорстокості. Як можна так поводитися з дівчиною?
Міята не наважилася залишатися довше. Вона розвернулася й побігла вниз сходами.
Мо Фань кинувся за нею — та, збігши всього кілька сходинок, завмер. Сходи, що вели до храму, були порожні. Дівчини ніде не було видно. Вона не могла зникнути так швидко, хай би якою прудкою вона б не була. До того ж він — маг Просунутого рівня!
Нара Орісора теж виглядав приголомшеним. Видно було, що молодий монах теж володів неабиякою силою.
— Гей, монах, що це було? Вона що, привид? — спитав Мо Фань.
— Чому ти не сказав мені, що можеш її бачити!? — різко відповів той.
— Вона ж, очевидно, прийшла до тебе, — розвів руками Мо Фань. — Гадаю, вона тебе дуже любить, от я й не хотів заважати вашій... зустрічі. До того ж, що тут дивного, що я її бачу?
Монах знову пильно подивився на нього й сказав:
— Ти не просто мандрівник... ти маг. Але навіть маг не повинен був би бачити її.
— То поясни спершу, що вона таке? — зажадав Мо Фань.
Дівчина виглядала цілком живою. Якби вона була привидом, Мо Фань відчув би її ауру одразу — у нього вже був солідний досвід із нежиттю. Не може ж якийсь дрібний дух його ошукати!
— Тобі не потрібно знати подробиць! — відрізав монах.
— Вона хотіла мені зашкодити? — уточнив Мо Фань.
— Не знаю, — коротко відповів Орісора. — Але навіть якщо ти її бачиш — тримайся від неї подалі. Вона не є доброю істотою.
— То хто ж вона така? І чому дивно, що я її бачу? Хіба інші не можуть?... Ей, монах, ти чого такий неввічливий, відповідай! Ей, ти, лисий осел! — Мо Фань просто вибухав від кількості запитань!