Мо Фань і Чжао Ман’янь важко приземлилися на палубу — дошки під ногами аж застогнали, ледве не тріснувши від удару.
Нань Юй відразу накинулася на них із докорами, проте обидва її проігнорували. Вони стрімко підійшли до поручнів і схилилися над водою.
Море тут було напрочуд прозоре — видно було на велику глибину. А чорна тінь усе ще перебувала під кораблем. І лише тепер, коли вони повернулися на палубу, хлопці збагнули, наскільки вона велетенська: здавалося, сам корабель потрапив у чорну пляму, у зону пітьми, що розтікалася на багато сотень метрів довкола. Серце стискав холодний жах, коли вони бачили, як та тінь простягалася вдалечінь.
— Святі небеса, що це, біса, таке?! — заверещав Цзян Юй.
Його крик привернув увагу решти. Всі збіглися до борту — і побачили внизу ту саму гігантську тінь, схожу на бездонну прірву, що от-от засмокче їхній корабель цілком.
Холодний піт збігав по шиях. Навіть не відчуваючи від неї жодної аури, вони все одно відчували страшенний тиск, наче їхнє життя тепер повністю належить тій істоті під водою.
Ніхто не смів ані говорити, ані поворухнутися. Очі були розширені, а обличчя зблідлі.
Жоден не наважився вдивитися уважніше в темряву — адже варто було лише подумати, що там може виявитися гігантська паща, готова проковтнути корабель, або лапа, здатна розчавити його, — і холод проймав до кісток. Це не було просто уявою; вони відчували, що ця істота справді здатна на таке.
— Що… що це, в біса, за тварюка? — здавленим голосом промовив Чжао Ман’янь.
Мо Фань глибоко вдихнув і, не відводячи погляду від моря, повільно похитав головою:
— Схоже, воно занурюється глибше…
Тінь почала розмиватися, ніби й справді віддалялася в глибину. Разом із цим зникало й відчуття жаху, що висіло над усіма, як задушлива пелена.
За якийсь час море знову стало звичайним — спокійним, темно-синім до самого горизонту.
Та попри це, варто було лише знову поглянути у воду — і страх повертався, раптовий і безпричинний. Кожному ввижається та гігантська тінь, що причаїлася десь унизу…
На кораблі всі були виснажені від напруги. Цзян Юй навіть просто впав на палубу, ніби сили залишили його.
Судно продовжувало рух уперед, але на палубі панувала тиша. Лише згодом Цзян Юй підвівся й промовив, оглядаючи товаришів:
— Не знаю чому, але я раптом відчув себе жабою на дні колодязя…
У світі було ще стільки незвіданого. Цзян Юй вважав, що знає більшість демонічних істот і може розпізнати їх навіть за тінню.
Але зараз він не мав жодного уявлення, що то було. Навіть не бачив усієї істоти цілком — лише її невимовно величезну тінь.
Він не знав, що це за створіння, але був певен в одному — такого немає в жодному записі. І воно перебуває тут, у самому Жовтому морі!
— Мабуть, саме через такі істоти нас і відправили сюди на тренування, — обережно промовила Нань Юй. — Але якщо воно такого розміру, то це принаймні… принаймні рівень Правителя, правда?
— Важко сказати, — відповів Мо Фань. — Ми навіть не впевнені, що це живе створіння. Дивно… істота рівня Правителя має відчутну ауру, а я взагалі нічого не відчув.
Ґун Юй глузливо скривився:
— Говориш так, ніби бачив істоту рівня Володаря. Наскільки мені відомо, вони легко приховують свою присутність.
Та своїм тоном він лише сам себе принизив — адже Мо Фань бачив істот такого рівня. І не просто бачив — воював із ними.
Наприклад, Чорний Тотемний Змій у Ханчжоу — він був для Мо Фаня майже як хранитель. Варто йому бодай пальцем зачепити межі Ханчжоу — і ця істота відразу ж з’явиться, щоб розірвати будь-кого, хто насмілиться порушити її територію. Судячи з бою між Чорним Тотемним Змієм і Срібним Володарем Небес, цей змій був одним із наймогутніших серед істот рівня Правителя.
Але якщо залишити Змія осторонь — згадаймо про Колосального Зомбі...
Колосальний Зомбі був ватажком восьми істот рівня Правителя в Стародавній Столиці, але ж Мо Фань таки добряче йому наваляв!
Тож, звісно, Мо Фань чудово знав, що таке істота рівня Правителя. І хоча тінь у воді була настільки гігантською, що логічно було припустити — перед ними саме така істота, Мо Фань не міг зрозуміти, чому від неї не відчувалося жодного подиху життя…
— Як би там не було, головне, що воно зникло. Я мало не всрався від страху! — пробурмотів Чжао Ман’янь.
Мо Фань кивнув. Хай що то було, воно справді щезло. Жодних ознак ворожості, та все ж цей моторошний випадок став для всіх серйозним уроком: світ надто великий, у ньому безліч незвіданого. І скільки ще існує гігантських, могутніх істот, про які ніхто навіть не здогадується?..
Мо Фань із Чжао Ман’яном уже бачили берег, коли піднімалися в повітря. Після їхнього страхітливого досвіду корабель трохи збився з курсу, тож їм довелося довше плисти до гавані.
Судно вже було зареєстроване й мало японську назву, тому без проблем увійшло до територіальних вод Японії.
Щойно вони потрапили до безпечної зони, відразу побачили кілька рибальських човнів. Було два типи: сучасні — з механізмами, що виловлювали тисячі риб і одразу заморожували їх, і старомодні — невеликі човни з одним-двома рибалками та простими снастями. Такі самі можна було побачити й у Фейняо.
У Японії теж траплялися примітивні човни, проте більшість рибалок користувалися сучасними суднами. Країна славилася морепродуктами, тож рибальство тут було розвинене як ніде.
Вся зона безпеки була встелена рибальськими човнами, здебільшого сірими. Тож білий китайський корабель одразу впадав в око, коли входив у гавань.
Коли команда нарешті пришвартувалася й ступила на сушу, Мо Фань полегшено зітхнув.
З невідомої причини він не відчував себе в безпеці на морі. Зустріч із тією істотою лише підтвердила — океан сповнений небезпек. Йому справді було не по собі, аж до тремтіння. На суші ж принаймні нічого не хитається, і можна зрозуміти, де схід, а де захід.
Після кількох днів у морі всі рухалися, наче п’яні, не в змозі втримати рівновагу.
— Хтось знає японську? — спитав Мо Фань.
— Я знаю, люблю дивитися японські дорами, — усміхнулася Цзян Шаосюй.
— О, я теж, — одразу озвався Мо Фань.
Цзян Шаосюй, звісно, не була наївною. Побачивши його підозрілу усмішку, вона закотила очі й різко відрізала:
— Збоченець!
Мо Фань потер ніс. Ну й що? Хіба дивитися «Детектива Конана» — це вже збочення?