Два язики полум’я повільно спалахнули на долонях Мо Фаня. Коли жар досяг найвищої точки, він різко підняв руки й виштовхнув вогонь у небо.
Полум’я злетіло вгору, спалахнуло серед хмар і запалило їх. Небо забарвилося в кривавий відтінок.
— Падайте! — промовив Мо Фань, і в його очах спалахнув вогонь.
З охоплених полум’ям хмар ринув дощ із вогняних куль.
Палаючий дощ охоплював величезну територію — Мо Фаню не довелося хвилюватися, що Багряний Роздираючий Демон вислизне за межі закляття. Він навіть спрямував полум’яні хмари точно над Багряним Роздираючим Демоном, щоб завдати максимальної шкоди.
Вогняні кулі обрушилися на рифи, перетворюючи острів на справжнє море полум’я.
Море теж засяяло вогняним кольором — здавалося, ніби сама вода спалахнула. Багряний Роздираючий Демон, вже важко поранений, знову опинився під шквалом палаючих куль: залишки його панцира згоріли, і тепер тіло істоти напряму страждало від полум’я найсильнішого Вогняного Закляття Мо Фаня.
Від болю Багряний Роздираючий Демон видавав пронизливі, нестерпні крики. Він судомно намагався вирватися з-під натиску Маленької Полум’яної Белль, намагаючись утекти в океан.
Та Мо Фань не давав йому жодного шансу. Він керував дощем вогню, спрямовуючи кулі в напрямку, куди Багряний Роздираючий Демон намагався прорватися. Усе довкола вибухало, клекотіло — полум’я здіймалося стіною, і Багряний Роздираючий Демон, не ризикуючи кинутись просто в нього, безладно метався туди-сюди, мов безголовий звір!
Це Просунуте Закляття виявилося надзвичайно ефективним навіть проти істоти рівня Командира. Тіло Багряного Роздираючого Демона вже почорніло від опіків, його рухи ставали дедалі слабшими. Мо Фань відчував — він вже близький до загибелі!
Та щойно він подумав, що йому вже настав кінець, Багряний Роздираючий Демон зненацька вирвався з вогню!
Його тіло було повністю обвуглене, м’ясо згоріло й загнило, але нестерпний біль лише підживив волю до життя. Не знайшовши шляху в море, він кинувся напролом — щоб убити Мо Фаня, який ще продовжував утримувати закляття!
Мо Фань не очікував такого повороту подій — неймовірна життєва сила істоти рівня Командира приголомшувала.
Так було завжди: у бою між магами та чудовиськами результат залишався невизначеним, доки ворог ще дихав. Саме ця дика, первісна лють, що прокидалася в істотах перед смертю, часто коштувала життя багатьом магам.
Мо Фань не зміг передбачити такий підступний маневр. Намір Багряного Роздираючого Демона втекти в море був лише обманкою — насправді той весь час готувався до ривка в його бік!
Він дозволив вогню спопелити власне тіло, щоб лише підібратися ближче. Навіть на межі смерті він не переставав шукати Мо Фаня, аби завдати останнього, смертельного удару.
Щойно він вб’є Мо Фана, зможе одразу стрибнути в море й знайти місце, щоб сховатися. Після невеликого відпочинку він швидко відновиться. Байдуже, наскільки жалюгідно виглядала ця битва — зрештою, саме він залишиться останнім, хто стоїть!
Мо Фань не встиг ухилитися. Броня Чорного Змія ще не відновилася, а Щит Відходу в Пітьму вже було використано.
Кігті Багряного Роздираючого Демона вп’ялися в його праве плече, розрізавши груди до кісток!
Свіжа кров розбризкалася в повітрі, а почорніла потвора хрипко зареготала — немов відчула помсту за смерть свого племені.
Мо Фань скривився від болю, але в його очах блиснув крижаний вогонь.
— Дев’ять... Дев’ять Драконів! — прохрипів він.
Багряний Роздираючий Демон не помітив, що лівий кулак Мо Фаня вже охопило полум’я!
Багряний Роздираючий Демон саме заніс кігті, щоб розірвати його нутрощі, коли Мо Фань з усього розмаху вгатив лівою рукою просто в груди чудовиську!
Вибух прогримів упритул — Мо Фань відчув, як його кулак пробиває ребра Багряного Роздираючого Демона.
Полум’я рвонуло вперед, і дев’ять вогняних драконів вирвалися з його спини, злітаючи в небо, немов дев’ять розпечених гейзерів.
Багряний Роздираючий Демон уп’яв свої пазурі в тіло Мо Фаня, проте вони не змогли проникнути глибше — спершу були знищені його внутрішні органи. Кігті завмерли на півдорозі, коли з істоти остаточно зникла її життєва сила!
Багряний Роздираючий Демон повільно завалився назад, а його налиті кров’ю очі потьмяніли. Можливо, він так і не зміг повірити, що людина перед ним зуміла зберегти спокій і наважилася на контратаку, маючи на кону власне життя!
Обпалене тіло демона впало на землю, судомно здригнулося кілька разів — і померло. Яким би живучим воно не було, навіть така тварюка мала свій кінець. А удар Мо Фаня з такої відстані лише поставив у цьому крапку.
Морська потвора рівня Командира, що багато років правила цими водами, сьогодні втратила свою владу.
Тінь, яка висіла над дітьми міста Фейняо, було знищено!
Свіжі згустки крові падали на землю, швидко зливаючись у велику калюжу.
Мо Фань, виснажений до краю, впав на спину, показуючи величезну відкриту рану на грудях сонячному небу — ніби він сподівався, що його промені зможуть зцілити рану.
Маленька Полум'яна Белль прилетіла до нього. Її величезні очі наповнилися слізьми, немов прорвало кран, та замість сліз із них потекла червона кипляча рідина, яка, торкаючись землі, перетворювалася на кристали...
— Чому ти плачеш? Татко не вмре, я просто трохи втомився, — Мо Фань з болем простяг ліву руку й погладив її по голівці.
Він не став ухилятися чи витрачати сили на безглузду оборону. Просто вирішив зіграти в гру — хто помре першим. І він переміг. Він залишився живим!
Це був перший випадок, коли Мо Фань власноруч убив істоту рівня Командира. Після такої виснажливої битви емоції вирували в ньому, мов шторм.
На відміну від боїв, у яких він покладався на Силу Демона, цей поєдинок відчувався набагато... реальнішим.
Втім, пробудження Демонічного Елементу все ж зробило його тіло значно міцнішим, ніж у звичайних людей. Тож навіть із величезною раною на грудях... він, мабуть, буде живий, чи не так?
— Ммм? — Мо Фань помітив світлу точку, схожу на кристал, яка повільно летіла до нього, поки він ще розмірковував над ударом, що вирішив його долю. Якщо точніше, вона прямувала до Маленького Кулона-Вугра.
Це був Обривок Душі істоти. Обривок Душі створіння рівня Командира — річ досить цінна, принаймні так Мо Фань завжди думав.
Та, придивившись уважніше, він раптом збагнув: — Стій... це ж не Обривок Душі. Це Есенція Душі! Есенція Душі рівня Командира!
— Святі... — Мо Фань навіть не встиг вигукнути від радості та подиву слово «какахи», як раптом застогнав від болю!
— Чорт забирай, як же ж боляче! —
(ПП: якщо хто не зрозумів, то курсивом позначається те, що герої не озвучують голосом)