— Усі на місці, — радник із тигровими смугами повільно вийшов уперед і поглянув на тринадцятьох, що стояли в шерензі.
Команда складалася з тринадцяти кандидатів: десяти основних і трьох запасних — Мо Фаня, Чжао Ман’яня та Му Нінсюе.
— Власне, ми мали б вирушити куди раніше. Не було ніякого сенсу чекати на якогось запасного, — байдужим тоном мовив Гун Юй, але кожен чудово зрозумів, кого саме він мав на увазі.
Мо Фань лише всміхнувся й не став відповідати. Їм належало вирушити в довготривалу подорож для тренувань, що мала тривати понад рік. Хіба це не означало, що в нього буде більш ніж достатньо часу, аби розібратися з цим «дрібним покидьком» на ім’я Гун Юй?
— Настійно раджу нікому не видавати жодного звуку, коли я починаю говорити! — різко обірвав його радник.
Гун Юй миттєво замовк.
— Вашою кінцевою метою є змагання з національними командами інших країн у Місті Каналів — Венеції, під час так званого Світового студентського турніру. Це тренування потрібне не лише для того, щоб ви набралися реального бойового досвіду й знань. Ви також повинні здобути право на участь у самому Турнірі. У ньому беруть участь майже двісті країн, але не кожна з них отримає можливість вийти на арену в Місті Каналів… — промовив Фен Лі твердим голосом.
(ПП: раніше було Світового турніру коледжів. здається так воно звучить трохи краще. коледж в назві як 5 колесо машині)
П’ятеро радників по черзі давали свої настанови, і всі слухали їх уважно, не перебиваючи.
Жодних урочистостей на честь від’їзду команди не проводили. Насправді, ніхто навіть не знав, коли саме вони вирушають і хто входить до складу збірної. Імена кандидатів оголосять лише під час відкриття Світового студентського турніру у Венеції!
Небо було чистим і синім, вода — прозора й жива…
Білі хвилі м’яко накочувалися на прибережні рифи. Здавалося, море ніжно пестить каміння, а не б’є по ньому своєю силою.
Поруч із нерівними скелями тягнувся невеликий пляж, біля якого гойдалися кілька стареньких рибальських човнів.
Для мешканців рибальського села ці човни були життєво важливими. Кілька родин у селі жили з того, що приносило море. А воно часом ставало непередбачуваним, тож човни доводилося прив’язувати десятками мотузок!
— Курва, курва, курва! — грубий, геть недоречний крик прорізав спокій села й шум хвиль.
— Мо Фань, заспокойся! — озвався Чжао Ман’янь.
— Ми — національна команда, а вони навіть копійки нам не дали! Жодного літака, жодного тренера, навіть готель не оплатили! Ба більше, заморозили всі наші банківські рахунки й заборонили літати літаками! Та що за біса це таке?! Ми ж мали вирушати до Японії — то що, по-твоєму, ми маємо пливти туди вплав?! — Мо Фань репетував на все море, як якась обурена стара баба.
Йому ж обіцяли: харчування, житло, розваги — усе буде! Подорож різними країнами, смачні страви, відпочинок і гарні дівчата!
А тепер — «викручуйтесь самі»?!
Спершу, коли їх привезли до цього віддаленого рибальського села, вони були певні, що скоро підійде розкішний лайнер, який доправить їх у Японію. Вони вже уявляли, як танцюватимуть і питимуть коктейлі на палубі, поки хвилі розтинають корабель.
Та минув день, і єдине, що вони побачили біля берега, — кілька старих дерев’яних човнів!
Плисти через Тихий океан на дерев’яних човнах? Ви там зовсім із глузду з’їхали?!
Тут навіть весел немає!
— Як типово для посередностей — тільки й уміють, що скаржитися, — хихікнула дівчина з родимкою біля губ, дивлячись на всіх зверхньо.
— Гаразд, міс Цзян Шаосюй, — підняв брову Мо Фань, — то, може, ти поясниш, як саме ми дістанемось до Японії?
— Очевидно, це випробування! Нам заборонили літати, та й взагалі користуватися будь-яким транспортом, що вимагав би ідентифікувати нашу особу. Але ми — Маги, ми маємо вміти знайти вихід навіть якщо нас кинули в рибальське село...
— То як же потрапимо до Японії? — спитав Мо Фань.
— Кораблем. Якщо є рибальське село, поруч має бути й порт. Якщо є порт — може знайдеться судно, що йде до Японії. Якщо я не помиляюся, ця частина країни — один із звичних пунктів заходу суден, які пливуть у бік Японії... — відповіла Цзян Шаосюй і усміхнулась.
Жінка дуже любила усміхатися. Кожен її жест випромінював прихильність до всіх, але в голосі відчувалася й ледь помітна зневага. Коли вона говорила, відчувалось, що вона і справді вважала інших простолюдинами...
— Цзян Шаосюй права, порт має бути поруч. Так чи інакше, нам варто дістати карту й визначити наше місце розташування, — додала Нанью.
— Боже, в нас навіть карти немає? — ледь не зірвався на крик Мо Фань.
— Та що тут поробиш — радники нас усіх підставили. Сказали лишити все позаду, навіть мобільні телефони. Повідомили, що відправляють на особливі тренування, а вертоліт приносить нас у це лайнове місце. Ніякої їжі, чистого одягу, телефонів, ноутбуків — навіть посвідчення при собі не можна мати! — скривився Чжао Ман’янь.
Усі їхні документи заморозили. Сучасні засоби пересування нині вимагають ідентифікації — вони фактично опинилися в ролі нелегалів. Потрібно уникати поліції: якщо нас затримають, то поліція викличе керівників національної збірної, аби вирішити питання, але це означатиме провал тренування. А провал тягне за собою суворі наслідки для кандидатів — адже існують резервні команди. Якщо їхня команда зазнає поразки, на їхнє місце поставлять людей із підмоги.
Іншими словами, запасних для національної команди — безліч!
Єдине місце, де вони зможуть розморозити свої документи, є китайське посольство в Японії... це їхній перший пункт призначення.
Ось чому Мо Фань так люто кричав: це не тренування у стилі пригоди, а шлях аскета. Жодної романтики чи відпочинку — суцільне виживання.
— До того ж, навіть якщо ми знайдемо корабель до Японії, нам доведеться пробиратися на нього контрабандою? — вставив Гун Юй.
— Так, тож краще не потрапити на очі. Якщо нас спіймають, доведеться відкривати документи, а це означатиме провал тренування. Хтось із нас буде замінений... і зазвичай починають саме з запасних, — весело мовила Цзян Шаосюй, кидаючи погляд на Мо Фаня та Чжао Ман’яня. Звісно, вона не забула глянути й на Му Нінсюе.
— Досить балаканини, — перебив Ай Цзянту. — Йдемо в село збирати інформацію.
Ай Цзянту, якого радники призначили капітаном команди, віддав наказ — і всі миттєво затихли. Вони рушили до рибальського села.
Це тренування приголомшило Мо Фаня — він зовсім не був до нього готовий. Але вони всі — Маги, тож проблем із тим, щоб знайти вихід, виникнути не мало б.
Але варто зауважити: в них при собі не було й копійки. Навіть знайти їжу на наступний прийом було проблемою, не кажучи вже про незаконне переправлення до Японії...