— Тоді що нам тепер робити, варто їх прибрати? — запитав Сюе Цзан.
— А що, коли це лише приманка?
— Ти не довіряєш Му Баю?
— Довіра? Чому я мав би йому довіряти, його ще не охрестили у Ватикані.
— Тоді що ж ти пропонуєш? Старший Салан і досі не бажає з нами зв’язуватися, — випалив у паніці Сюе Цзан.
Можливість того, що Мо Фань володів Підземним Святим Джерелом, була для них смертельною загрозою, адже ніхто краще за них не знав, яку сутність у собі містить Вода Кун. Вони відчайдушно намагалися повернути Підземне Святе Джерело, бо воно було дієвішим за Воду Кун. Проте прихована загроза, залишена ними в місті Бо, тепер обернулася найбільшою проблемою в їхніх руках...
— Це може бути пастка, але навіть якщо так, ми все одно мусимо піти й перевірити. Якщо у хлопця справді є Підземне Святе Джерело, ми зобов’язані врятувати старшого Салана, — сказав Великий Диякон Ху Цзінь.
— Кого ж тоді відправимо? — одразу спитав Сюе Цзан.
Ху Цзінь посміхнувся:
— Жертви неминучі заради завершення нашого великого свята. І ніхто не є винятком, навіть я.
Музей розташовувався на південь від годинникової вежі. Давній комплекс був не лише сховищем стародавніх знахідок та документів, а й свідченням славних досягнень Магічної Цивілізації, що існувала тисячоліттями.
Коли трапилося лихо, старовинні артефакти та документи вже перенесли до складів. Деякі речі мали величезну цінність. Вони мусили бути збережені навіть у разі руйнування міста!
Музей був величезний, а його зала нагадувала древній храм. Стеля сягала п’ятнадцяти метрів, спираючись на велетенські колони.
Тож музей перетворився на притулок для людей. Він був ущент переповнений, та порівняно з холодними й мокрими вулицями, це місце здавалося справжнім раєм для натовпу.
Простір огортав гомін. Мо Фань і його товариші відчули жаль, щойно прибули сюди. Адже якби тут спалахнула сутичка з Чорною Церквою, життя цих людей опинилося б під загрозою. Треба було придумати план, аби евакуювати людей у безпечніші місця.
На подив Мо Фаня, невдовзі після прибуття до музею, до нього підійшов незнайомець і передав маленький клаптик паперу з проханням піднятися на дах наодинці!
Щойно Мо Фань побачив послання, він зрозумів, що його ціль прийшла без страху... та все ж таки він мав зустрітися з цим Великим Дияконом Ху Цзінем!
Дах музею був укритий черепицею з гострими краями. Він і справді нагадував велич давнього палацу...
Краплі дощу падали на черепицю, збігали тоненькими струмками в отвори з обох боків даху, а звідти падали вниз невеличкими водоспадами просто з пащ драконячих голів, прямо в ставок під дахом. Здалеку здавалося, ніби чотири дракони повзуть по даху й випльовують потоки води!
Музей перетворився на величезний центр для біженців. Усе було переповнене людьми. Дах лишався єдиним місцем, де панувала відносна порожнеча. Єдиним звуком був стукіт дощу по черепиці, що линув із неба.
Мо Фань стояв на одному з країв, у великому сірому дощовику.
Звідси він бачив усе внутрішнє місто, залите дощем, де кожна вулиця була заповнена людьми.
А за внутрішніми мурами погляд відкривав чорну, безкраю армію нежиті, що оточила місто. Кінця їй не було видно. Дрібна нежить тісно товпилася, наче чорні цяточки, а велетенські створіння виринали серед них, немов іграшкові моделі серед чорних крапок!
Колосальний Зомбі був зовсім поруч!
Мо Фань уже бачив, як його постать пробивається крізь дощові хмари, а холодні очі мерехтять десь угорі, серед темряви.
— Мо Фань, давно не бачилися. Як там твій батько, Мо Цзясін? — пролунав позаду голос.
Мо Фань повільно обернувся й помітив людину, що стояла на даху. Він теж був у дощовику. Краплі стікали по ньому, підкреслюючи трохи високий і кремезний силует.
Під каптуром виднівалося обличчя з густими бровами та бородою, але шкіра залишалася гладкою й ніжною — типовий вигляд середнього віку чоловіка, який жив у розкоші.
Мо Фань ще здавна не любив цього чоловіка. А після того, як той відібрав у нього будинок, неприязнь перетворилася на ненависть.
І він навіть не підозрював, що це ще не всі причини, аби його ненавидіти. Адже цього чоловіка ненавидів увесь світ!
— У мого батька все добре. Грошей стільки, що й витратити не встигне. Навіть молоденьку вродливу мачуху мені завів. Кілька особняків прикупив, щоб розважатися. Думаю, його середній вік можна вважати вдалим. Не очікував, що ти справді з’явишся тут, — спокійно відповів Мо Фань.
— Хе-хе, ти виявився достатньо кмітливим, щоб упізнати мене, то навіщо мені й далі ховатися? До речі, цей хлопчисько Чжан Сяохоу справді міцний горішок. Не розумію, як він досі живий. Хоча... байдуже, немає сенсу пам’ятати те, чого знати не слід. А твій батько й справді хороша людина. Найбільший мій жаль у житті — що я колись не влаштував «випадкову» аварію для нього. Тоді в нього не було б сина, який постійно мені плутає карти, — вишкірився Му Хе, навіть і не думаючи приховувати своє обличчя.
Мо Фань вдивився уважніше в риси під каптуром. Так, це був той самий Му Хе!
Але серце стиснулося від тривоги — хіба б той з’явився б просто так, якби не почувався абсолютно впевненим у своєму плані?
Адже якщо він Великий Диякон Ху Цзінь, то міг спокійно відправити сюди когось іншого зі своїх дияконів. Навіщо було приходити самому?
— Знаєш, у мене було безліч способів убити тебе раніше, — мовив Му Хе.
— Вірю, але ти цього не хотів, — відповів Мо Фань.
— Правильно, люди зі Союзу Примусу, що нишком стежать за мною, одразу б щось запідозрили. Навіть якби я все здійснив ідеально, не варто ризикувати — це могло б зіпсувати наше грандіозне свято сьогодні… Ти знаєш, чому я покликав тебе сюди, на дах? Я хочу, щоб ти став моїм свідком, коли відбудеться воістину велична сцена! — Му Хе розкинув руки, немов відчуваючи насолоду.
Здавалося, що він стоїть не під дощем і не серед міста, яке страждає від жахливої катастрофи. Наче святе світло осяювало його, а мільйони людей схилялися в поклоні.
«Велична сцена?..» — у Мо Фаня побігли мурашки від того, як Му Хе це вимовив.
— Насправді, хоч я й знав, що ти можеш наробити проблем під час цього свята, та все ж мусив грати роль «Му Хе» й не чіпати тебе. Але знай: у цьому грандіозному дійстві тобі відведена лише дрібна роль, — продовжив той.
— Ти так упевнений, що в мене немає з собою Підземного Святого Джерела? — холодно всміхнувся Мо Фань.
— Небо скоро потемніє. Твоє Підземне Святе Джерело дасть результат лише зранку. Думаєш, це місто зможе протриматися до світанку? — спокійно парирував Му Хе.