Чайний дім Еверріч стояв при головній дорозі, що вела до годинникової вежі. Тепер та дорога була переповнена людьми, які шукали прихистку, — настільки щільно стиснутими, що важко було пробитися навіть пішки.
Перший і другий поверхи Чайного дому теж були забиті вщент, що свідчило про кмітливість його власника. Проте третій поверх він не відкрив для відвідувачів.
Третій поверх являв собою невеличке горище. Звідси крізь вікно відкривався вид на Асоціацію Магів у Годинниковій Вежі.
Гучні удари дзвону прокочувались околицями. Кожен його передзвін випромінював у небо золоті іскри крізь головний стовп світла, передаючи енергію бар’єру, що захищав місто.
Священне золоте сяйво струменіло безупинно. Можливо, саме завдяки обереговій силі давнього дзвону в серцях людей ще жевріла крихта надії. Як тільки передзвін стихне, і золота енергія перестане підтримувати бар’єр, — на цьому все й закінчиться.
— Хмф, та річ зрештою перетвориться на просту прикрасу! — холодно зиркнув на вежу власник чайного дому.
Не встиг він договорити, як до горища квапливо піднявся один з робітників.
— Босе, внизу Му Бай. Схоже, він прийшов сюди рятуватися. Надворі вже надто багато людей, холодно й немає що їсти, — сказав той.
— О-о, це він. Проведи його нагору. Хлопцю ще пощастило лишитися живим. Інакше я б і не знав, як перед Му Хе звітувати, — відповів власник, Сюе Цзан.
Робітник незабаром завів Му Бая на горище. Воно було невелике, проте оздоблене зі смаком, трохи нагадувало стиль доби стародавньої династії Цінь. Гості могли сидіти на татамі, смакуючи чай і спостерігати крізь вікна за потоком людей та возів, що входили і виходили з Годинникової Вежі. Тепер же вся вулиця була заповнена натовпом.
— Дядьку Сюе, ти прихистив стільки людей та ще й нагодував їх. Яка ж ти добра людина, — увійшовши з усмішкою, мовив Му Бай, добре знайомий із господарем.
— Шибенику, я ж казав тобі не ходити за Зовнішні Стіни. Дивися на себе: ми з твоїм дядьком Му Хе вже й подумали, що ти загинув десь там. Добре бачити тебе живим-здоровим, — Сюе Цзан поплескав Му Бая по плечу.
— А де мій дядько, він у порядку? — вирвалося в Му Бая.
— Чому ти досі називаєш його дядьком? Не варто йому дорікати. Коли Му Чжуоюнь був головою родини, дізнайся він, що ти — насправді позашлюбний син свого «дядька», то здійняв би страшенний ґвалт. Урешті-решт, твій «дядько» міг лише прикидатися, нібито ви з матір’ю його далекі родичі, — відверто промовив Сюе Цзан.
— Я... я вже звик, — Му Бай замислився, хоча й не насмілився виказати свій стан.
— Де він тепер, я не знаю, але, певен, десь у безпеці. Не хвилюйся. О, до речі, я чув від людей, що приходили сюди шукати прихистку, що тебе й твоїх друзів забрали Імперські Маги. Все гаразд? — поцікавився Сюе Цзан.
Серце Му Бая стислося.
Він і гадки не мав, що Сюе Цзан так добре обізнаний. Справи кепські: якщо й Сюе Цзан, і Му Хе належали до Чорної Церкви, то вони, ймовірно, уже підозрюють його!
— Це не має до мене жодного стосунку. Імперські Маги просто забрали того хлопця, Фан Ґу. Вони згадували щось про Воду Кун, та виявилося, що він уже використав її, щоб загартувати свої кістки, — Му Бай зберігав холоднокровність і відповів спокійно.
Хоча серце вже шалено калатало.
— Я не дуже розуміюсь в цих речах, та й не важливо — головне, що з тобою все гаразд. А як твої друзі? Можеш і їх покликати. У таке лихо важливо триматися купи, — в очах Сюе Цзана майнула іскра, та невдовзі обличчя знову набуло виразу повного невідання.
— Вони попрямували до музею. Сказали, що Підземне Святе Джерело пов’язане з Водою Кун, тож хочуть це перевірити, — відповів Му Бай.
— Підземне Святе Джерело... Хіба воно не з міста Бо? Ти хочеш сказати, що твій однокласник Мо Фань досі його має? — Сюе Цзан примружив очі.
— Хто зна... але Мо Фань дуже пожвавішав, щойно хтось згадав, що селища на околицях пов’язані з містом Бо. У результаті вони вирішили піти до музею. А я не мав охоти за ними швендяти, тож прийшов сюди перепочити, — зневажливо мовив Му Бай.
— О? Тобто Імперський Маг пішов із ними до музею? — перепитав Сюе Цзан.
— Не думаю. Вони вигадали цей план тільки після того, як ми пішли від Імперських Магів… Я навіть не знаю, для чого використовується Підземне Святе Джерело. Можливо, спитаю у дядька, коли він повернеться, — сказав Му Бай.
— Мм, мм. О, Му Бай, тобі слід відпочити тут. А я піду, маю владнати деякі справи, — мовив Сюе Цзан.
— Добре, — кивнув Му Бай.
Коли він побачив, як Сюе Цзан вийшов із кімнати, відчув, що його серце от-от вискочить із грудей.
За деякий час, коли емоції трохи вщухли, обличчя Му Бая скривилося від болю, а очі налилися кров’ю.
Нині його розривали суперечливі почуття, що майже доводили до нервового зриву.
Він відчайдушно сподівався, що все це лише здогадки, що Мо Фань і решта не зможуть зустріти того, кого чекали. Це просто означало б, що Му Хе не був Великим Дияконом Ху Цзінем із Чорної Церкви, а Чжан Сяохоу помилився.
Але якщо Му Хе не був Великим Дияконом Ху Цзінем… тоді всі їхні надії луснули б, немов мильні бульбашки!
Вони продовжили б свій план і стратили б Салана разом із іншими високопосадовцями. Ніхто не зможе протистояти восьми правителям нежиті, що загрожують безпеці бар’єра. Мільйони людей у місті просто чекатимуть власної смерті, чекатимуть, доки їх пожере хвиля смерті… серед них був і він сам, і його мати, і його однокласники, і його друзі.
У будь-якому разі його серце залишиться продірявленим.
І все ж він зробив свій вибір. Принаймні, він і далі міг відрізняти добро від зла!
Десь у закутку провулка стояли дві постаті в темно-синіх хутряних плащах, обличчя котрих були закриті шматком тканини. Було очевидно, що вони не бажали, аби хтось їх бачив.
— Ти впевнений, що Імперські Маги їх не супроводжують? — запитав Великий Диякон Ху Цзінь.
— Справді думаєш, що Імперські Маги мають час їх охороняти, коли ціле місто перетворилося на ізольований острів, оточений океаном нежиті? Дехто з Імперських Магів навіть зник безвісти, не кажучи вже про владу, що стежить за нами. Я певен, що діти вирушили до музею самостійно.
Проте, якщо вони з’ясували, що Підземне Святе Джерело насправді є Водою Кун, то з його властивостями дощ, імовірно, стане неефективним на день чи навіть довше! Якщо армія нежиті відступить на добу, у них буде час евакуювати половину людей із цього міста. Якщо так станеться, наш план фактично… — урвався на півслові Сюе Цзан.
Великий Диякон Ху Цзінь насупив брови. Вони вже припустилися помилки, не впоравшись із Фан Ґу. Однак їм пощастило: Фан Ґу використав Воду Кун, аби вдосконалити свою нежить. І на їхнє здивування, Мо Фань якимось чином дізнався таємницю Підземного Святого Джерела!
«Якби той ідіот Юй Ан не завалив справу двічі поспіль, ми б не мали цих проблем!» — вилаявся Великий Диякон Ху Цзінь.
Ще в місті Бо, будучи одним з головних змовників, він не втручався безпосередньо в реалізацію плану, щоб не видати себе. Однак його підлеглі виявилися ще більш безпорадними, ніж він міг уявити. Вони не лише не змогли знищити місто Бо, а ще й втратили Синього Диякона у Магічному Місті!
Цей Мо Фань був справжнім природнім ворогом Чорної Церкви!