— То ми знову повернулися на початок і не маємо жодного уявлення, що робити? Невже наша доля справді у руках Неба? — Хань Цзі підняв голову й глянув за межі золотого бар’єру.
Його зморшкуваті очні западини раптом звузилися. Здавалося, очі ось-ось вискочать із них.
Колосальний Зомбі...
Колосальний Зомбі вже дістався Північної частини міста. Його гігантська постать, що впиралася прямо в темні хмари, вражала надто сильно. Очі, які випромінювали мертвотне світло, вже винесли вирок усьому місту — смерть!
— Великий Диякон Ху Цзінь, так? Му Бай, ти ж когось підозрював?! — раптом вигукнула Чжоу Мінь, згадавши щось.
— Звідки ти знаєш ім’я правої руки Салана? — таємничий чоловік із подивом вирячився на неї.
Коли Чжан Сяохоу розповів, що бачив у районі Сяньчі, таємничий чоловік зненацька все збагнув.
Виявилося, що його спостереження за селом Хуа певним чином урятувало Чжану Сяохоу життя — воно завадило Чорній Церкві вчинити щось безрозсудне.
— Це не я підозрював, я просто хочу розповісти те, що моя мати колись ненароком згадала, — озвався Му Бай.
— То кажи швидше! Від цього залежить життя мільйонів! Навіть найменша зачіпка може стати ключем до порятунку! — мовив Мо Фань.
Му Бай кивнув і з глибоким голосом промовив:
— Юй Ан, певно, ви його ще пам’ятаєте?
— Гм, прихвостень Чорної Церкви. А що з ним? — перепитала Чжоу Мінь.
— Моя мати лише нещодавно дізналася, що Юй Ан був членом Чорної Церкви. І одразу зітхнула: якби не мій дядько, котрий його утримував і порекомендував Му Чжуоюню, він би й близько не мав шансів жити в розкоші, — сказав Му Бай.
— Це правда: саме родина Му привела Юй Ана, ще до того, як Му Чжуоюнь його всиновив. Так неприємно усвідомлювати, що він увесь час служив Чорній Церкві! — вигукнув Чжао Кунсан, скрегочучи зубами.
— Юй Ан був із Чорною Церквою ще до того, як увійшов до родини Му. Му Бай, ти хочеш сказати, що саме твій дядько привів його до вас? — уточнив Мо Фань, ухопивши найважливіший шмат інформації.
— Я... я не знаю. Але мушу сказати, що саме мій дядько займався переселенням тих, хто вижив у місті Бо, до Стародавньої Столиці. Він відповідав за це, — наголосив Му Бай.
— Хіба ж твій дядько не Му Хе? — вирвалося у Чжао Кунсана.
Ледве прозвучало це ім’я, як Чжан Сяохоу скривився від жаху: його пройняв такий гострий біль, наче голова ось-ось вибухне!
Очі президента Хань Цзі спалахнули. Обличчя сповнилося шоку, коли він побачив, що Чжан Сяохоу раптово страждає.
Хань Цзі швидко підійшов до Чжана Сяохоу й схопив його за зап’ясток, різко розриваючи рукав!
Під шкірою на руці Чжана Сяохоу виднівся чорний знак, схожий на багатоніжку. Здавалося, він намагався залізти ще глибше в плоть — видовище моторошне до неможливості.
— Жук Амнезії! — вигукнув Хань Цзі, приголомшений!
Су Сяолоу та Мо Фань теж заціпило. Вони й гадки не мали, що всередині Чжана Сяохоу живе ця чорна багатоніжка. Важко було уявити, скільки він там пробув, — але вже виріс завтовшки з великий палець. Саме усвідомлення того, що подібне може рости всередині людини, викликало нудотний жах!
Чжан Сяохоу корчився від страшного болю. Його губи вже майже до крові розкусали власні зуби, адже він до останнього намагався терпіти.
Тіло Хань Цзі випромінило молочно-біле сяйво: на кінчиках його пальців затріпотів Духовний Метелик Зцілення з величезними крилами. Ледь піднявши палець, Хань Цзі спрямував метелика в тіло Чжана Сяохоу, і той врізався в отруйну чорну багатоніжку.
Шкіра Чжана Сяохоу майже стала прозорою. Чорна смуга отрути простяглася від зап’ястка до плеча, потім до потилиці й зникла в його голові...
— Це Жук Амнезії. Не дивно, що він не міг згадати, що сталося, чи хто був тією людиною. Жук Амнезії — це моторошне створіння ментального Елементу. Воно здатне пожирати найважливішу пам’ять, заховану глибоко в серці. Якщо ж людина раптом згадає те, що трапилось удень, — це означає, що її життя дійшло кінця! — пояснив таємничий чоловік.
— Тобто, що більше він пригадує... — вражено прошепотіла Су Сяолоу.
— То ближче він до смерті! Ліки, якими ти його лікувала, мабуть, лише пригальмували ріст Жука Амнезії. Інакше ця отруйна тварюка вже давно б його вбила. Це підла техніка, створена шляхом поєднання Ментального Елементу та Елементу Проклять! — вигукнув Хань Цзі.
Чжан Сяохоу корчився від страшного болю, його тіло було просякнуте холодним потом. Вени от-от мали вирватися з-під шкіри.
Найжахливішим було те, що Жук Амнезії, схожий на багатоніжку, відчув небезпеку. Він поповз уздовж чорної смуги, видерся до потилиці Чжана Сяохоу й убив Духа Зцілення!
— Жук Амнезії вже досяг дорослої стадії. Вбити його тепер надзвичайно важко. Схоже, твій друг не тільки почув голос Великого Диякона Ху Цзіня — він дізнався і їхню таємницю. Але не зміг цього пригадати, а пам’ятав лише голос, — глибоким голосом мовив таємничий чоловік.
Серця Мо Фаня та Су Сяолоу стискалися від болю, дивлячись на муки Чжана Сяохоу.
Спершу вони думали, що Чжан Сяохоу давно відновився й удає амнезію лише для захисту від Чорної Церкви. Навіть сам Чжан Сяохоу не знав, що вже втратив найважливішу таємницю, сховану в глибині душі. Якби ця пам'ять виринула, вона принесла б йому смерть!
— Му Хе... це Му Хе! — закричав Чжан Сяохоу на повен голос крізь неймовірний біль. — І ще... ще...
— Припини негайно, або загинеш! — закричав Хань Цзі.
Пам’ять після зустрічі з Трупним Генералом із Сокирою нахлинула на Чжана Сяохоу, немов забутий сон. Але що більше він намагався згадати, то дужче здавалося, що його мозок от-от вибухне!
Раптом таємничий чоловік рвучко вдарив по потилиці Чжана Сяохоу, збивши його з ніг.
Чжан Сяохоу знепритомнів. Він перестав шукати загублену пам'ять, а разом із тим і чорна отруйна вена поступово зникла.
Його тіло зблідло до смертельної блідості, на обличчі не залишилося й краплини крові. Усі ахнули, побачивши Жука Амнезії!
Страждати від амнезії — ще не найстрашніше. Найстрашніше — коли ти гадаєш, що пам’ятаєш усе, а насправді навіть не здогадуєшся, що забув найважливіший шмат власного минулого!
— Нам пощастило, що тут президент, адже його третій Елемент — це Елемент Зцілення. Лише завдяки своєму верховному культивуванню він урятував йому життя. Інакше Чжан Сяохоу помер би, щойно отрута активувалася, — таємничий чоловік із величезним полегшенням глянув на непритомного Чжана Сяохоу.
Обличчя Мо Фаня смикалося від люті. Чорна Церква була настільки підступною, що не зупинялася ні перед чим.
Чжан Сяохоу одного разу врятував собі життя завдяки кмітливості, але насправді він уже був приреченим. Якби їх не покликали сюди через Фан Гу, він давно був би мертвий.
— Му Хе... це справді ти! — Мо Фань стиснув кулаки, його груди здіймалися від гніву.