— Я не знаю, як Чорна Церква це зробила, але це точно той самий метод, що вони використали в місті Бо! Усе сталося зненацька, ще й під час сильної зливи, що розлютило всіх демонічних істот! Можливо, ти вважаєш, що дощ — це просто збіг, але я переконаний, що ці речі пов’язані. Таке не стається без причини — за природними катастрофами такого масштабу завжди стоїть людська змова! — сказав Мо Фань.
Стародавня Столиця залишалася в безпеці багато років. Мо Фань не вірив, що це століття справді настільки наповнене лихами. Якщо це не Божа кара за гріхи людства, то обов’язково має бути якась змова, спрямована на знищення людства!
Мо Фань визнавав, що не має доказів на підтвердження своїх слів — це була лише інтуїція...
Проте після лиха в місті Бо, після участі в змові Чорної Церкви, він краще за будь-кого знав: якби він не володів Підземним Святим Джерелом, яке Чорна Церква так відчайдушно прагнула захопити, вони й досі ховалися б у темряві, змішуючись із натовпом, і ніхто не зміг би зірвати з них маску!
— Йди з нами, інакше ти можеш не встигнути дістатися до внутрішніх мурів... — сказав Чжу Мен, повіривши словам Мо Фаня.
Нещодавно Чжу Мен якраз займався розслідуванням дій Чорної Церкви. Їхня поведінка була підозрілою в багатьох регіонах країни, однак навколо Стародавньої Столиці вони, здавалося, кудись зникли — так само, як у Місті Магії.
Але чим тихіше вони поводилися, тим більша ймовірність, що саме тут і крилася їхня справжня мета. Вони діяли так обережно, що навіть не дозволяли жодному Синьому Диякону чи Сірому Священику розкрити свою змову.
Мо Фань похитав головою. Він не розповідав Чжу Мену про свій досвід заради того, щоб його взяли із собою. Він лише сподівався, що ця інформація допоможе керівництву ухвалити правильне рішення.
— То навіщо ти залишаєшся тут? Армія нежиті от-от прорве зовнішні мури. Усе, що залишиться поза бар’єром внутрішніх мурів — загине. Фіолетовий рівень тривоги означає, що навіть маги не зможуть вижити всередині бар’єра! — Чжу Мен схопив Мо Фаня, явно маючи намір забрати його силоміць.
— У мене ще є друзі в Північній Частині Міста. Я відійду до бар’єра разом із ними... — рішуче відповів Мо Фань.
Побачивши непохитність у його погляді, Чжу Мен розтиснув пальці.
— Я пришлю когось...
— Не варто, я сам про них подбаю. Зараз кожен твій підлеглий — на вагу золота. Іди й рятуй тих, кого справді потрібно. Усі ці роки я ставав сильнішим не для того, щоб просто стояти осторонь у лиху, як те, що сталося в місті Бо... — сказав Мо Фань.
Яо Нань стояв поряд із Мо Фанем. Він кинув на нього погляд і промовив:
— Дійсно, люди з міста Бо мають неабияку відвагу, коли заходить мова про Чорну Церкву.
— Ми досі не маємо певності, що вони причетні, — зауважив Мо Фань.
— Але це дуже ймовірно. Уся інформація, яку зібрала Мисливська Агенція Чистого Неба під час полювання на Салань, веде саме сюди — до Стародавньої Столиці. Просто ми не встигли... — Яо Нань поплескав Мо Фаня по плечу, і в його голосі відчувалося прозріння. — Хто б міг подумати, що все закінчиться ось так. Я не раз чув, якою страшною є Червона Кардиналка Салань, і от тепер стою на цих мурах, які ось-ось зруйнує армія нежиті... Боюся, я вже ніколи не забуду цього імені.
— Салань... — повторив Мо Фань, замислившись. Це було не вперше, коли він чув це ім’я.
— У мене ще не відновилася енергія. Я не зможу допомогти. Побачимось за мурами, — сказав Яо Нань.
— Мм, побачимось усередині.
Правду кажучи, багато хто зараз говорив одне одному: побачимось за мурами.
Маги зібралися разом, щоб здобути перемогу в цій битві — та все ж вони ось-ось втратять половину міста.
У кожного була людина, яку хотілося знайти серед цього хаосу. І замість того, щоб сидіти тут і впадати у відчай, краще було негайно вирушати на пошуки. Тож кілька слів ставали найціннішим...
Це було благословення, це була надія — але ще більше це було прощанням.
Окрім північного напрямку, фіолетовий рівень тривоги було оголошено ще у трьох інших секторах.
Зовнішні мури більше не могли стримувати натиск.
Зрештою, зовнішні мури оточували все місто. Через їхню значну протяжність було вкрай важко обороняти всі напрямки одночасно. До того ж, кількість нежиті вже давно перевищила кількість живих. Якби вони продовжували тримати позиції на мурах, усіх би поглинуло й оточило це море нежиті.
Коли лунає фіолетова тривога, це означає, що всі мають якнайшвидше відступити до бар’єра.
Мо Фань пам’ятав, що під час Кривавої Тривоги звичайні мешканці за межами бар’єра практично не мали жодного шансу вижити. Навіть Магам було вкрай важко вціліти…
Тікати! Усі в Стародавній Столиці дійшли згоди — відступати й рятувати своє життя!
Кожне місто має останню лінію оборони — бар’єр. У Стародавній Столиці цим бар’єром були внутрішні мури, з периметром у чотирнадцять кілометрів. Над густими вулицями й районами ледь пробивалося золоте мерехтіння бар’єра, що височів над внутрішніми мурами.
Тим часом Мо Фань бачив, як людські постаті, схожі на чорні цяточки, тікали в напрямку внутрішніх мурів. Дороги були заповнені автомобілями, а в небі кружляли гвинтокрили, надаючи допомогу…
Місто Бо було навіть меншим, ніж Північна Частина Стародавньої Столиці. Стародавня Столиця існувала вже не одне століття, її населення було майже в сто разів більшим за населення міста Бо.
І тепер усе це населення змагалося з часом. Скільки з них встигне дістатися до внутрішніх мурів до того, як їх поглине армія нежиті?
Ззаду налетіла хвиля, що складалася з гуркоту землі та приголомшливих криків — немов буревій.
Мало хто наважувався озирнутися. Кількість нежиті була значно більшою, ніж уявляли собі Маги. Одна лише сила їхнього руху в бік міста змушувала мури й будівлі тремтіти від неминучого обвалу.
Мо Фань зібрав усю свою мужність і озирнувся…
Чорне!
Біле!
Сіре!
Зомбі, Трупні Генерали, Скелети, Скелетні Генерали, Примари та Примарні Генерали вкривали землю суцільним потоком. Від їхнього просування тремтіла сама земля!
Серед цієї навали вирізнялися істоти гігантських розмірів. Їх було видно неозброєним оком у чорному приливі нежиті, немов журавлів серед курей. Потік зомбі, примар і скелетів розколювався навпіл і оминав їх, наче річка обтікає рифи.
Однак найжахливішим видовищем був Повелитель Потойбічних Кісток, що кружляв у повітрі — саме він одним подихом смерті зруйнував мури!
Це була розумна істота, зосереджена виключно на знищенні мурів, які заважали її армії увійти до міста. Кілька кілометрів північних мурів уже впали. Вежі одна за одною валилися додолу. Лінія оборони, на яку покладалися люди, не витримала навіть одного удару!
Мо Фань не знав, які страхітливі істоти з’явилися в інших напрямках, проте зі страху, що читався на обличчях Чжу Меня, Ду Сяо, Фей Цзяо та інших, він розумів — правитель скелетів був ще не найстрашнішою істотою. Тією, яка змусила верховних магів рятуватися втечею, був Колосальний Зомбі, здатний керувати всією нежиттю!
Ця істота височіла серед приливу нежиті, мов сама гора. Її очі — холодні й гордовиті, що сяяли високо в небі, — були спрямовані на місто, яке перебувало в смертельній небезпеці за кілька десятків кілометрів!