Темні хмари низько нависли над землею, здавалося, ще трохи — і вони торкнуться вершини спостережної вежі.
Всередині вежі сидів чоловік у формі з невидимою цигаркою в зубах. Його погляд ліниво блукав по присмеркових рівнинах попереду.
Кілька скелетів блукали безцільно, кілька зомбі тулилися до мурів, намагаючись видряпатися нагору. Декілька спритніших мерців носилися навколо, немов дрібні звірі — для солдата це була дрібниця, тож він і уваги на них не звертав.
Аж раптом Небесний Орел, що кружляв біля вежі, тривожно скрикнув.
Солдат швидко виплюнув цигарку й прикував погляд у напрямку, на який вказав Орел.
Два глухих стогони прокотилися темрявою, і за ними велика ділянка твердого ґрунту з гулом зсунулася вбік. Із розщелини піднялася істота з рогами, схожими на бичачі, але загнутими у протилежний бік.
Як тільки вона ступила важкою ногою, пилюка розлетілася в усі боки.
Кістки цього потворного скелету тріщали з моторошним скреготом, а очі, налиті кров’ю, світилися в темряві, немов пара червоних ліхтарів!
Щойно воно підняло голову, одразу помітило Небесного Орла, що ширяв у небі. Розлючене створіння зірвало з землі каменюку й метнуло її в небо.
Небесний Орел різко змінив траєкторію й ухилився від снаряду.
Та більше він не ризикнув лишатися в повітрі — миттю повернувся на вежу.
Солдат, побачивши, куди рухається чудовисько, насупився й підніс до губ комунікатор:
— Увага! На північному сході з’явився неживий воїнського класу. Повторюю, на північному сході зафіксовано воїнського мерця! Схоже, він націлений на руйнування мурів. Ліквідувати негайно!
Голос швидко долинув і до вежі, де чекали студенти.
Мисливець за тридцять одразу підвівся. Він кинув погляд на групу, що вже підготувалася, й сказав:
— Це нежить класу воїна! Інші загони всі при справах — схоже, нам доведеться розібратися.
— Ха! Боротися з дрібною челяддю вже набридло. Давно треба було дати нам справжнього противника, — Цзянь Лі засміявся з передчуттям.
— Якщо завалимо нежить рівня воїна, отримаємо чимало заслуг! — захоплено додала дівчина у капелюсі.
— Не забувайте, воїнські мерці дуже люті. Не розслабляйтесь, — суворо нагадав мисливець.
— Та ну, для нас це не проблема. Єдине — от ці двоє новеньких... Тільки б штани не намочили, — кинув Цзянь Лі з насмішкою.
Загалом у загоні було семеро: сам мисливець лідер, надокучливий Цзянь Лі, красень у шарфі, дівчина в капелюсі, Чжоу Мінь, Мо Фань і Му Бай. Ван Пандзі з Чжао Кунсанем лишилися біля мурів — для мерця рівня воїна вони були занадто слабкі.
Як тільки сімка перевірила спорядження, до них підлетів бойовий маг на Небесному Орлі. Він окинув їх суворим поглядом:
— Ліквідуйте цю тварюку якомога швидше. Не можна допустити, щоб вона дісталася мурів.
— Не переймайтесь, усі семеро — маги середнього рівня. З мерцем рівня воїна ми впораємось, — запевнив мисливець.
Спочатку в загоні було п’ятеро. Та з Мо Фанем і Му Баєм вбити такого мерця стане значно легше.
— Гаразд. Я дам команду магам на мурах прочистити вам дорогу. Далі — ви вступаєте в битву, — мовив бойовий маг на орлі.
На його долоні спалахнуло біле сяйво — він підняв руку й випустив його у небо над мурами.
Щойно сигнал було подано, група магів швидко зібралася. Солдати у формі діяли чітко й злагоджено, миттю вишикувавшись на мурах.
— Прямо вперед! Вогонь! — пролунав наказ від бойового мага у повітрі.
Маги одразу ж вивели зоряні візерунки. Яскраво-червоне світло огорнуло їх, коли вони завершили накладання «Вогняного Вибуху».
Група складалася з тридцяти магів — усі вони володіли Вогняним Елементом. У кожного в руках палала куля нестримного полум’я.
Тридцять вогняних куль злетіли одночасно з мурів — наче дрібний метеоритний дощ обрушився вниз. Мерці біля мурів миттю перетворилися на попіл...
— Продовжуйте!
Ще тридцять «Вогняних Вибухів» полетіли далі від стін. Вогонь одразу ж забарвив чорну землю у криваво-червоне, підпаливши ґрунт — немов палаючий килим. Нежить, що скупчилася біля мурів, згоріла на місці.
— Гаразд! Вирушаємо!
Лідер загону махнув рукою, коли побачив, що прохід розчищено, й першим стрибнув із високих мурів.
Інші теж не забарилися — відважно один за одним зістрибнули вниз.
Залишки полум’я ще палали біля їхніх ніг. Група Вогняних Магів на мурах пробила для них дорогу, тож дістатися до мерця рівня воїна тепер було не так складно.
Вони рухалися напрочуд швидко, але вже за кілька хвилин вийшли з радіусу дії магів на мурах. Далі шлях доведеться прокладати власноруч.
Усі в загоні були магами середнього рівня й чудово володіли Базовими Закляттями. Щоб заощадити силу, вони відбивалися від зомбі й скелетів здебільшого Базовими Закляттями, лише зрідка запускаючи Середнє Закляття, щоб розчистити великі скупчення нежиті.
— Це Лютокістяний Генерал Нежиті. Особливих прийомів у нього нема, але кістяк міцний, наче сталь, і надає йому шаленої сили… — досвідчений Мисливець одразу розпізнав тип воїнського мерця.
Лютокістяний Генерал Нежиті — один із найдикіших різновидів кістяних мерців. Зазвичай для його знищення потрібна команда елітних магів середнього рівня.
Власне, цей Лютокістяний Генерал вже був зовсім близько до мурів — не більше трьохсот метрів. Поки семеро магів мчали йому назустріч, він теж рвонув просто на них.
У темряві першими з’явилися налиті кров’ю очі. І коли всі ще гадали, що створіння досі далеко, його моторошний білий скелет уже нісся на загін, мов розлючена вантажівка!
— Захисна позиція! Тримайте стрій! Кам’яний Бар’єр! — вигукнув Мисливець.
Хоч Лютокістяний Генерал Нежиті ще не врізалося ні в кого, сам вигляд його лютого наскоку накотив на команду хвилею страху!