Бабуся Ян справді була доброю людиною. Вона виділила Шуй Інь і Хе Сяань досить простору кімнату нагорі, де вже були ліжко, гардероб, письмовий стіл та інші необхідні меблі. Яна, бабушка, не мусила купувати постільну білизну.
— Все це залишилось від моєї дочки, речі старі, так і лежали вдома без потреби. Якщо ви не брезгуєте, беріться за них — бабуся Ян, помітивши скрутне становище своєї матері й дочки, щиро хотіла допомогти. Шуй Інь теж не стала церемонією і відмовлятися.
У житті не уникнути важких періодів життя, і в ті часи особливо цінні люди, які готові простягнути руку допомоги. Спокійно прийняти допомогу — це не ганьба. Слід пам’ятати, що образи — це не тільки вияв доброти, але й почуття задоволення.
Характер Шуй Інь прийшов з бабусею Ян до душі, та й Хе Сяань була милою дитиною. Лише за кілька днів до них прийшла літня жінка. Побачивши, що у малюка Сянь лише два комплекти одягу, які вона змінює, а одяг самої Шуй Іні виглядає досить поношеною, вона просто дістала і віддала їм багато старої одежі з дому.
Все це були поношені речі її дітей, які залишилися з попереднього віку, і вона зберігали їх скоріше зі сентиментальних міркувань, ніж із практичних. Тепер же, віддавши їх матері та дочці, щоб вони перешивали одяг на себе, вона відчула приємну теплоту.
Як видно, людину зустрічають по одежці. За кілька днів Шуй Інь одягала охайний одяг і пригадувала гарні манери, тепер виглядала значно молодшою. Тітонька, яка живе напротивнику, кілька разів захоплювалася цим.
Шуй Інь була безмірно вдячна бабусі Ян. Якщо б не допомога такої щедрої і доброї жінки, вони з Хе Сяань, звичайно, змогли б тут оселитися, але навряд чи жили б так комфортно, як зараз. За її початковим планом, після приїзду їй довелося б відразу ж шукати роботу, щоб облагодити їх обох, оскільки розраховувати на чиюсь допомогу вона не могла.
Але зараз вона могла відповідно корегувати свої плани.
- Ти хочеш знайти роботу? — Бабушка Ян поправила окуляри.
— Так, — відповіла Шуй Інь і продовжує чистити зелені соєві боби. — Ми з Сянею оселилися тут, але не можемо сидіти склавши руки і проживати свої заощадження. Потрібно працювати.
Бабуся Ян кивнула з теплою, трохи ностальгічною посмішкою:
— Ну, думаю це правильний склад розуму. Я бачила багато жінок, які втратили чоловіка так само, як і себе. Вони не розуміють, що у світі є багато різних шляхів. Якщо один не вдався, завжди знайдеться інший, який підійде. Але вони бояться труднощів, втоми та успіхів попередників і тому не вирішують нічого робити. Я часто кажу своїм донькам: шлюб — це не все ваше життя, а лише одне з її етапів. Ви самі можете вибирати, коли починати і коли закінчити. Якщо вона приносить радість, то будьте задоволеними. Коли відчуваєте біль, то негайно зупиніться. Адже продовження страждань лише посилює страждання.
Шуй Інь глянула на стареньку жінку, розуміючи про що та говорить.
— Я вважаю, ви абсолютно праві. На цей раз неважливо, знайду я чоловіка чи ні і яким буде результат, я не буду занадто вже вбиватися.
Бабуся Ян з полегшенням усміхнулася:
- Дуже добре, що у тебе такий здоровий погляд на життя. А які у тебе плани? Може, поділишся зі мною?
Шуй Інь побачила її щире бажання допомогти, але не стала приховувати:
- Я бачила в газеті оголошення, що хтось шукає вчителя з фортепіано. Збираюся сходити, спробувати.
У той час у газетах публікувалися оголошення про оренду житла, розшук людей і всі можливі реклами. Більшість людей черпали інформацію з газет і радіо.
Бабуся Ян трохи здивувалася:
- Ти граєш на фортепіано?
Шуй Інь скромно кивнула:
— Так, у мене непогано виходить.
Вона ще грала на піпі, але не так добре, як на фортепіано.
Бабуся Ян ожила і жартливо простягнула руку, малюючи жест кавалера, який запросив на танець:
— Чи дозволите мені тоді насолодитися вашою грою?
Шуй Інь поставила кошик з бобами, встала і у свою чергу демонстративно підняла подол сукні, зробивши реверанс:
— Звичайно, із задоволенням.
Хе Сянь сиділа поруч і їла печиво. Останні дні вона була по-справжньому щаслива: у неї з'явився новий одяг, і щодня її пригощали різними солодощами. Бабуся Ян, як і багато старших людей, любила балувати молодших. У неї було багато нагород, які інші давали, але сама вона їх не особливо їла, тому віддавала їм Хе Сянь.
Коли вона побачила, що мама пішла до піаніно в куті, Хе Саянь перестала їсти і з цікавістю дивилась на неї. Вона була сором’язливою дитиною і навіть не хотіла ставити запитання.
Бабуся Ян погладила її за волосами:
— Це піаніно, музичний інструмент. Коли на ньому граються, воно видає прекрасну мелодію.
Коли дівчинка побачила, що ніколи раніше не бачила фортепіано, то здогадалася: Му Сян не торкалася інструмента після одруження. Вона з легким подихом подумала, що той шлюб, мабуть, був дуже невдалим.
Якщо після одруження дівчина більше не може займатися чимось, що колись кохала, то така пара, безсумнівно, була б великою катастрофою.
Шуй Інь налаштувала інструмент, сіла і натиснула кілька клавіш.
— У цього піаніно гарний звук, мабуть, коштував недешево.
Бабуся Ян кивнула:
— Раніше на ньому грала моя старша донька. Ми з чоловіком дуже любили її і давали їй все найкраще.
Шуй Інь зіграла « На прекрасному блакитному Дунаї». Бабуся Ян тихенько слухала. Хе Сянь дивилася у всі очі на матір, не помічаючи, що маленьке печиво вислизнуло з її руки. Вона ніколи не бачила цього предмета і не здогадувалася, що він може видавати таку чудову музику!
Коли останні звуки розцвітали в повітрі, бабуся Ян захолола у долоні і не скупалася на похвалу:
- Ти чудово граєш! Я впевнена, що ти точно впораєшся з роллю вчителя.
Хе Сянь теж зайшла в себе і захоплено подивилася на Шуй Іню сяючими очима. Вона ще не розуміла, чому це так, але відчувала, що така мама зовсім не схожа на стару. Тепер вона виглядала такою далекою, але водночас надзвичайно захоплювалась і кохалася.
Ці три жінки різних поколінь були дуже невимушено ладні одні з одними. За порадою бабусі Ян Шуй Інь відпочила ще кілька днів, щоб остаточно прийти в себе.
Вранці вони разом ходили на найближчий ринок за продуктами. Бабуся Ян була прекрасною куулінаркою, і однією лише стравою — смаженими кульками з тіста всередині — покорила серце Хе Сянь, змушуючи цю сором’язливу дівчинку називати її бабусею. Шуй Інь найбільше полюбила її мариновані зелені соєві боби, які вона готувала сама.
Шуй Інь теж уміла готувати, але її страви не були викладені місцевою колоритною стравою. Це тому, що вона багато подорожувала в ранні роки і навчилася готувати страви різних кухонь.
Коли вона побачила на базарі свіжого морського окуня, то купила його і приготувала для приготування варену рибу під гострим соусом. Вони сиділи за маленьким столиком на подвір’ї, вечеряючи в сутінках.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno