Бань Шен витягнув з кишені запальничку, вони прикрили вогонь ладонами від вечірнього вітру із річки. Три свічки горіли, видаючи шиплячі іскри. Лін Вейся склала долоні і загадала три бажання.
Після того як Лінь Вейся витягнула свічки, забрала з торта одну вишню і відправила до рота кисло-сладку, а потім взяла другу й звунула в рот Бань Шену.
Вона прибрала свічки та стрічку в поліетиленовий пакет і, згадавши щось, сказала:
- Я зараз все сниться, як "Шеньгао"... А-Шен, я хочу задати тобі одне питання.
— Мм, - нехтував Бань Шен, приймаючи з її рук пакунок.
- Чому ти вибрав саме мене? — Линь Вейся подивилася на нього відкрито.
На другому році старшої школи Лінь Вейся перемістилася в « Шенґао», і з першою ж зустріччю Баня Шана, де відчувалась гостра, небезпечна привабливість, поклав на неї очі. Він ніби побачив здобич, крок за кроком підбирався до неї, проникав в її серце і міцно оселився там.
А потім, хоч би скільки бур проносився, вони так і залишалися зв'язані один з одним.
Лінь Вейся вірила в кохання з першого погляду, але в очах Бань Шена, коли він вперше побачив її, емоції були занадто сильними, наче пронизаними невідворотною долею.
Не схоже на думку під час першої зустрічі.
Бань Шен ліниво затиснув цигарку в зубах, опустив пряму шию і простяг руку, щоб прикурити. При її словах він завмер на мить, потім тихо посміхнувся:
- Схоже, ти й справді забула.
- Що? — Лінь Вейся розгубила очі.
***
У десять років після того, як сталося те шалене викрадення і вбивство, Бань Шен все ще лежав у лікарні на лікування. Того дня, коли його матір забрали в морг, він зірвав крапельницю і втік. Але запізнився — тіло Сун Чжилі вже вивезли з моргу.
У морзі було дуже холодно, але Бань Шену не боявся. Вийшовши звідти, він блукав біля лікарні без мети, в голові був хаос, не знав, що робити, і врешті сів на краю клумби перед стаціонаром і заплакав.
Невже у нього більше немає мами?
Бань Шен сидів там, опустивши довгі вії, руки стиснути в кулаки на колінах, побілілі кісточки. Прозорі сльози падали на землю без жодного звуку, відразу всмоктуючись і зникаючи.
Грудь важко зітхала. Бань Шен витягнув з кишені синю кульку ручку, витягнув ліву руку і втупився на пульсуючі під шкірою вени - цікаво, що буде, якщо я приєднаюсь до неї, чи допоможе це полегшити біль? Подумавши мить, він заніс руку, щоб вдарити ...
Несподівано почувся холодний голос:
- Що ти робиш?
Бань Шен подумав, що це дорослий, і в паніці кинув ручку у клумбу, але піднявши очі побачив дівчинку приблизно свого віку.
Під оком дівчинка, на щоці, фарбувалась у вигляді червоної метелики. На ній було синє кліткова сукня, стрункі бліді ноги виглядали красиво, а вітринові черевики були потертими на краях. Хоча вона була ще дитиною, рухи та вираз обличчя видавали в ній дорослу натуру.
Дівчинка підійшла і, нічого не сказавши, сіла поруч з Банем Шеном.
Бань Шен надто довго тримав все в собі: жалібні погляди медсестри, батько, який ніколи не з'явився у палаті, мовчазні докори, шепотки інших пацієнтів - мовляв, це він довів матір до смерті.
Кожна подія була як невидима мотузка, яка все тужувала його горло і не давала дихати.
Можливо йому просто потрібен був хтось, хто вислухає.
Бань Шен почав розповідати про все, що сталося. Дещо він утаїв, дещо розповів як є. Коли він закінчив, настала тиша, дівчинка все мовчала.
Бань Шен опустив очі, і тут дівчинка раптом повернула його обличчя до себе, вказувала на яскраво-червоне сонце далеко і заговорила, у голосі більше не було колишнього холоду:
— У цьому немає твоєї вини, це просто випадковість. Сонце — це справедливість і милосердя, а іноді воно забуває про світло.
Сонце інколи забуває про світло добрих людей.
« Але сонце завжди тут, — підняла дівчинка голову до неба і прищурилась. - Побачиш, сонце скоро повернеться.
Вони чекали п'ятнадцять хвилин, і дійсно - сонце повільно перемістилося, окутав їх яскравим теплом, який нескінченно обіймав неспокійне серце Бань Шена, наче обійми матері.
На обличчі, яке раніше не виражало жодних емоцій, раптом полилися великі сльози і він заговорив схлипуючи:
— Я... Я так сумую за мамою.
Дівчинка розгубилася на мить, але все ж обняла Бань Шена, незграбно поплескаючи його по плечу, і голос її пом'якшився:
— Не плачь. Тримай льодяника, я їх дуже люблю. Моя мама казала, що життя деяких людей схоже на льодяники - спочатку кисле, потім солодким. Якщо терпіти, все налагодиться. Не плач, сонце завжди буде поруч.
Коли дівчинка сказала це, вона встала і пішла. Сонячне світло, яке освітлювало її, було яскравим, теплішим, прекрасним. Остання розмова залишилася у десятому році під палючим сонцем.
- Як тебе звати?
— Секрет.
- Я можу прийти до тебе ще?
- Якщо доля дозволить.
***
Вдалині догоріл останній салять. Бань Шен розповів цю історію вперше, нікому до цього не говорив. Коли його запитували, чому він любить ці кислі льодяники - вони ж такі приторно-кисле і старі води! — Бань Шен відповідав, бо мені подобається.
Одного разу, спробувавши цю солодкість, хочеться запам'ятати її на все життя.
Лін Вейся, слухаючи, моргнула, її рожеві губи привідкрилися - це дійсно було схоже на неї.
Лінь Вейся завжди була холодною, але насправді вона любила втручатися в чужі справи. Коли Бань Шен розповів це, у неї з'явилося невиразний спогад - здається, вона дійсно зустрічала коли-небудь маленького хлопчика, але вона і думати не могла, що то був він.
- Знаєш, як довго я тебе шукав? — Бань Шен підняв очі і пильно подивився на неї.
У великому місті Наньцзянь Бань Шен довго шукав Ліню Вейся, але ніяк не міг знайти. До тих пір, поки у другому класі старшої школи вона не перевтілювалася - він одразу впізнав її і вже ні за що не відпустив.
Він зловив своє світло.
- О, так ти мене любиш з десяти років? — Лін Вейся вирішила знизити напруженість, пошутів.
— Мені тоді було лише десять років, — заперечив Банель Шен з кам’яним обличчям, але його вушка почервоніли. Він відповів на її перше запитання, дивлячись на неї і повільно вимовив: - Це ти вибрала мене. Ти - моя надія, що на краю знищення.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno