Мен Цзи підійшла до нього, заклавши руки за спину. Він навіть не подивився на неї, ігноруючи.
— Я зняла твій прес, щойно скинула на телефон, — сказала вона, відкриваючи театрально.
Він насупився і спробував вихопити телефон, але вона ухилилася, дивлячись на нього з викликом. Він схопив її за зап'ястя, стиснув сильніше і процідив:
- Дівчина, тобі не соромно?
— Пожадливість - це природне бажання. Мені не тільки не соромно, я ще вночі, коли буду думати про чоловіків, буду передивлятися відео - там є твій голос, — посміхнулася вона.
Вона думала, що він засоромить її або знову зв'яже, як минулого разу. Але замість цього вона побачила, як його серйозне і майже святе обличчя раптом почервоніло, і навіть вуха стали алими.
Їй захотілося поглузувати, наскільки вони гарячі.
***
Лінь Вейся, почувши розповідь, нічого не сказала, лише підняла великий палець. Після обіду вони пішли до їдальні, Мен Цзи поїхала в студію монтувати, а Лін Вейся у бібліотеку готуватися до екзамену через два дні.
У п'ятницю, коли Лінь Вейся вела урок у Сан - Мавана, він раптом кинув іграшку на підлогу, підбіг до вікна і встав на курки.
Вона здивовано подивилася туди - пішов сніг.
Білі пластівці, наче пухи, кружляли у повітрі і закривали землю срібним килимом. Вона глянула на годинник, зібрала книги, вийшла в вітальню де тітка Цінь як зазвичай подала їй гарячий чай.
Вона прибрала в сумку ключі, телефон, взяла чашку, зробила кілька ковтків, повернула посуд, подякувала, накинула шарф і вже зібралася йти.
— Пані Лінь, залишайтеся на обід, на вулиці снігопад, дороги будуть слизькими.
— Ні, у мене після обіду іспит.
Вона розвернулась, зробила два кроки і відчула, що хтось тягне її за подул. Оглянувшись, вона побачила Сан - Імена - він тримав її за одяг і не відпускав очі в підлогу.
— Здається, маленький пан теж хоче, щоб ви залишилися - з усмішкою сказала тітка Цінь.
Раптом з сходів почувся спокійний голос, подібний до туману: Сун Чжин стояв нагорі. Він сказав:
- Дороги слизькі через сніг. Пані Лінь, якщо не заперечуєте, залишіться на обід.
Вона не могла б і далі відмовлятись, тому погодилась.
Обід був рясним. Сун Чжиянь за їжею мовчав - такий же холодний і серйозний, як завжди. Лін Вейся теж їла мовчки, неуважно перебираючи їжу, і коли перед нею пропливла тарілка з говядною й селерою, погляд зупинився.
Вона знову згадала його.
Її думки про чоловіка, якого вона намагалася ігнорувати, защемали в груди. Вона майже не торкалася їжі і відклала палички. Після обіду вона вийшла в сад.
Сад був великим, у центрі стояла дерев’яна конячка, покрита товстим шаром снігу.
Усюди росли алієві троянди, і сніг лягав на плечі. Вона дивилася вдал, не розуміючи думаючи, і витягла з кишені пачку « Мольборо» та запальнички Бань Шена.
У пачці залишилося сім цигарок. Вона дістала одну, затиснула в зубах і спробувала прикурити. Оранжеве полум'я спалахнуло, але відразу ж погало.
Так повторювалося кілька разів.
Її охопило роздратування, як раптом велика та тепла долоня прикрила вогонь від вітру - вона помітила край рукава в клітку.
Полум'я загорілося, вона протяглася, тихо подякувала, і рука зникла.
Сигарету вона тримала в руці, дивлячись вперед і мовчки куря. Сун Чжянь дивився на неї.
Її алі губи стискали сигарету, вона випускала дим з ледачим виглядом - хоча рухи були незграбними, в цьому була холодна краса.
Як у кішки.
— Вам йде курити, — несподівано похвалив він.
Вона посміхнулася:
— Якби він дізнався, що я курю, то розізлився б.
« Тоді він, мабуть, дуже вас любить », — впевнено сказав Сун Чжінь.
Вона на мить застигла, потім заперечила:
— Не факт. Може, просто по-старомодному вважає, що дівчатам курити не можна.
Вона докучила, викинула огірок, подякувала за обід і пішла геть. Закутившись у шарф, вона вийшла з дому.
Біля автобусної зупинки вона довго чекала, а автобус не йшов. Зайшовши до програми, вона дізналася, що через сніг декілька маршрутів відмінили.
Вона відкрила таксі, завела адресу, але піктограма довго крутилася і з'явилася повідомлення: « Перевантаження у черзі 57 людей».
Вона глянула на час і заволоділася: чи вона спізниться?
У цей момент перед нею зупинився чорний Bentley. Вікно опустилося, і вона побачила Сан Чжина. Він ввічливо запитав:
- Може, підвезти вас?
Вона, подумавши, сіла і подякувала йому. Через 40 хвилин машина зупинилася біля автобусної зупинки поблизу університету.
Вона вийшла - порив вітру вдарив в обличчя, поїдала і підняла голову. І відразу побачила в натовпі Бань Шена.
Він зник на цілий тиждень.
Він теж її побачив. Їхні погляди зустрілися. Вона застигла на місці, їй захотілося втекти.
Вона обернулася. Вікно машини знову опустилося, і Сан Чжиянь простягнув їй обронену гумку для волосся. Поки вона говорила, вона відчувала на собі чийсь погляд.
Машина виїхала. Вона повернулася - погляд зник.
Бань Шен стояв в натовпі, оточений людьми і з кимось розмовляв. У руці він недбало тримав цигарку. Поруч був Чжоу Цзинцзе - в зубах він тримав незапечену цигарку, плескав по кишенях льотної куртки, але запальнички не знаходив.
Бань Шен простягнув йому свою, з тліючого кінчиком. Той ліниво посміхнувся, нахилився і прикурив від неї.
Після того, як він прикурив, Бань Шен, очевидно, теж помітив її. Її погляд не затримався довше секунди, а потім швидко ковзнув в сторону.
У його очах була порожнеча.
Хтось із перехожих, побачивши цю сцену, вигукнув:
— Це ж Бань Шен! А поруч з ним - Чжоу Цзинцзе, який працює в пілотній академії!
— Саме вони! Як гарно вони дивляться разом, так і хочуть сфотографувати та повісити над ліжком.
Лінь Вейся, засунувши руки в кишені пальто, йшла вперед, не озираючись. Проходячи повз їхню групу, вона відчула, як вітер тріпне її волосся.
Коли вона проходила повз, Бань Шен не гукнув її.
Зате її гукнув Чжоу Цзинцзе.
Вона зупинилася і заговорила з ним. На ній було бежеве пальто, сині джинси і шарф у чорно-коричневу клітинку, непотягнений поверх волосся - просто з смаком.
Бань Шен не слухав їх, але дивився на неї: її губи ворушилися, а ніжна шкіра на щоках почервоніла від холоду.
- А ти що тут робиш? — запитав Чжоу Цзинцзе.
— Так, дела.
— А хто той чоловік, з яким ти виходила? Це твій залицяльник чи хлопець? — Усміхнувся він.
— Ти його не знаєш, це батько одного з моїх учнів, — відповіла Лінь Вейся.
Бань Шен так і не затягнувся - гарячий попіл впав на руку, залишивши легкий опіки. Він помітив маленьку червону точку за її вухом.
— Я пішла, у мене іспит, - почув він її голос.
Вона опустила голову і пройшла повз його високу пряму фігури.
Порив вітру забрав її солодкий аромат. Бань Шен відвернув погляд, опустив голову і знову запалив сигарету.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno