З глухим бавовною зачинилася дверцята машини. Чорний GTR, віровів, пронісся повз неї, обдуривши вітер. Ніч була темною, що пронизував холодний вітер проходив крізь одяг. Лін Вейся машиначно підняла руку і поправила шарф, вкутуючи обличчя так, що залишилися видно тільки очі.
Вона йшла нічною дорогою близько семи-8 хвилин, перш ніж ззаду з'явилася машина Цю Мінхуа. Він зупинився і запросив її сісти.
Вона сиділа в машині, а він зітхав, щось бормоча. Вона притулилася до скла і бачила тільки, як шевелиться його губи, не слухаючи ні слова.
Коли вони проїхали половину шляху, почалася злива — велика біла порошина дощу окутала місто. Вікно було відкрито, і холодні краплі потрапляли на обличчя.
Вона згадала той погляд Бань Шена - повний відраза і нетерпіння. Кожен його рух кричала: « Залишайся подалі від мене.
Біль і дихання стиснули, а я не могла дихати.
Через годину дощ майже вірш, але все ще моросил. Лін Вейся відкрила дверцята, і вологе повітря торкнувся її. Вона тихо подякувала Цю Мінхуа і, не оглядаючись, зробила крок під дощ.
Він мандрував за сидінням у пошуках парасолі і крикнув наступним:
- Зонт не візьмеш?
Лінь Вейся, засунувши руки в кишені пальто, пішла вперед під дощем, тільки недбало махаючи рукою за спиною.
Коли вона повернулась додому, то включила опалення. Промокнувши наскрізь з холодом губами, вона зібрала речі і пройшла до ванної.
Відкривши кран, вона дозволила гарячій воді стікати по тілу і змивати напругу.
Вийшовши, вона відчула себе краще і випила склянку теплої води. Шенся підбіг і застрибнув навколо неї.
Вона поставила склянку на стіл, присіла, обняла собаку і притулилася щокою до його пухнастої голови, дивлячись в одну точку. Крапля сльози скочилася на тильний бік долоні.
Перед сном вона дістала з-під подушки телефон - екран був порожній, від Бань Шена не було жодного повідомлення.
Вранці вона прокинулася, і нічні тривоги розсіилися у сні, а сонячне світло, яке проникло в вікно, зігрів її.
Вона приготувала сендвіч і каву з молоком. Днім думки були ясніші. Вона повільно жувала, перебираючи події минулої ночі.
Тоді вона була занадто схвильована, але зараз, коли емоції полегшилися, вона зрозуміла: його реакція була дивною - ніби щось викликало у нього алергія або шок.
Вона не мала наміру будувати здогадки. Відпивши каву, вона взяла телефон і відкрила його чорний аватар та почала набирати повідомлення.
Більшим пальцем вона написала: « Нам потрібно поговорити». Хотіла відправити, але згадала його погляд — і серце знову стискалося. Вона стирла текст і написала знову.
[Xia: Нам потрібно поговорити. Якщо ти не хочеш, то ні.]
Повідомлення пішло. Вона сподівалася на відповідь, але чорний аватар так і залишився без єдиного повідомлення.
На уроках і під час групових проектів вона думала, чи він прочитав повідомлення та проігнорував, або ще не бачив?
Але вона розуміла, що вони живуть у сьогоднішньому світі.
Очевидно, він прочитав і вирішив говорити не про що.
Зрозумівши це, вона зробила нотатки, але червона ручка залишила глибокий слід на папері — сторінку було зіпсовано.
Вона зітхнула.
Був грудень. У Цинзбеї після кількох ясніх днів знову почався сильний снігопад. Після тієї ночі вона більше не бачила Бань Шена, немов він зник під снігом на місті.
Все, що сталося за останні роки, здавалося сном.
Ніби він і не повертався з Америки.
Коли вони збігалися, Лінь Вейся і Мен Цзи обідали разом. Вони сиділи в шумній їдальні, і Мен Цзи помітила, що вона витуляє у хмарах:
- Люба, що сталося?
Лін Вейся посміхнулась і, зауваживши, що Мен Цзи сяє, запитала у відповідь:
- А ти чого так радієш?
При цих словах Мен Цзи перейшла на себе. Вона підпірувала рукою підборіддя, і її зазвичай гострі, кікелісні очі стали м'якше:
— Твій друг виявився непростим. Він цікавий: чесний і наївний, так і хоче завоювати його.
Ліній Вейся зрозуміло кивнула:
— Але він хороша людина. Не варто недооцінювати його. Може, це він зрештою покорить тебе.
Мен Цзи, підперши рукою підборіддя, повільно провела великим пальцем по краю своєї білої нижній щелепи, приглядалася, згадуючи вчорашню сцену, і повторила:
— Не думаю, але він правда смішний.
Нещодавно Мен Цзи взяла замовлення на зйомки рекламного ролика для поліцейської академії при Пекінському університеті, і як же там зйомок виявився саме інститут Нін Чао. Коли вона зі своєю командою увійшла на територію академії, її відразу окутав запах тестостерону: минав будівельний курсант у темно-синій формі, чекань крок і скандуючи лозунги. Пот стікав по їхніх обличчях, але ніхто і не думав витирати його — дисципліна була залізною.
Оператор поруч посміхнувся:
- Мен Цзи, вистачить п'яться, очі вже квадратні.
Вона зітхнула і сказала:
— З сьогоднішнього дня мій тип - накачані, у формі і красиві.
— Мен Цзи, не обманюйся, вони тільки зараз виглядають круто, а в житті - нерівні, шкарпетки не перуть і смердять потім.
Вона погрозила пальцем і зморщила прекрасний ніс:
- Бий, якщо хочеш, але не зруйнуй мої ілюзії.
Представники академії зустріли їх, і група вирушила на майданчик. Мен Цзи робила все - зйомку, монаж, постпродакшн — сама, тільки із двома помічниками.
На тренувальному полі проходили навчання другого курсу третьої групи. Мен Цзи кивнула помічниками, камери включилися і навели об'єкти.
Вона відразу помітила Нін Чао, третій зліва. Високий, у синій формі, з різкими рисами обличчя і явною зухвалістю в усьому вигляді.
Вона ходила з камерою, слідуючи за ним. Коли вони повзли по-пластинськи, вона теж присідала, знімаючи. Нін Чао лежав на землі, застигши в очікуванні команди. М'язи вже почали затікати і боліти, піт стікав по обличчю, як раптом він відчув теплий, лагідний аромат у самого обличчя - ніби маленький згорів дражнив його.
У животі сплюрло, по тілу розлилося роздратування. Він повернув очі і побачив перед собою усміхнене обличчя Мен Цзи.
Він глибоко зітхнув. Він нічого не міг зробити, але і дозволити їй знущатися над собою не збирався. Його погляд став попередженням. Вони обмінялися кількома поглядами, і зрештою вона вирішила негайно зупинитися, помітивши, що він стиснув зуби.
Під час перерви Нін Чао став тополі, тримаючи в руці пляшку води. Він зняв свою куртку і залишився в одній футболці, на якій було видно рельєфні м’язи рук. Коли він закинув голову, щоб напитися, касик рухався, краплі води стікали по ключках, а темні вії блищать від піта, придаючи йому дикий вигляд.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno