Сказавши це, Бань Шен відступив, розвернувся і пішов в протилежну сторону. Він підійняв рулонні ворота збоку — з гуркотом заливно повітря.
Коли він пішов, хтось включив світло. З клацанням лампою під стелею стало ясно, як вдень, так яскраво, що Лінь Вейс інстинктивно прикрила очі.
Повернувшись, вони побачили, що Цю Янь вже майже доїла. Лін Вейся взяла рахунок і пішла розплачуватися у стійкі. Коли вони виходили, Цю Янь раптом згадала:
— А, до речі, Бань Шен написав, що у нього справи, і він пішов.
— Мм, — відповіла Лінь Вейся.
***
З того часу Лінь Вейся більше не брала участі в жодних посидівках. Номер, збережений в її телефонній книзі, так жодного разу і не був відкритий.
Вона знову повернулася до свого звичного життя - одна, між навчанням і квартирою.
Вторник, сильний снігопад. Лін Вейся з підручниками в руках увійшла до університету. Сьогодні сніг випав густим і глибоким шаром, а місцеві робітники розчищали доріжки.
Кілька голубів, які не відлетіли, ховалися під великим дзвіном у школі. Лінь Вейся про щось базікала з однокласницею, як раптом криєм очі помітила знайомий силует.
Бань Шен йшов разом з компанією хлопців і дівчат, у деяких руки були покриті татуюванням, в інших проколоти губи. Вони про щось оживлено говорили і сміялися. Погода стояла холодна, але на ній була тільки сіра товстововка з капюшоном, бліда шкіра почервоніла від морозу, краптурне натягнуться на голову.
Сьогодні день, і він не був одягнений в вітрівку. Лінь Вейся тільки тепер помітила, що у Бань Шена на ключицю з’явилися татуювання.
Нова, але не можна було розібрати, що саме.
Татуіровку частково приховував комір - вона походила на якусь потворну тварину, що звивається уздовж ключиці.
Хтось з компанії щось сказав, він недбало посміхнувся і стихнув попіл зі сигаретами, але в очах сміху не було.
Час дійсно легко змінює людей.
Раніше Бань Шен був грубим і холодним, завжди тримався особняком, ніколи не водився з компаніями, а зараз він ніби свідомо дозволяв собі опускатись, тягнув себе на дно.
Лінь Вей пішла далі з однокласницею. Коли вони проходили повз, один з хлопців, захопившись розмовою, випадково зачепив її, і книги, які вона тримала, розсипалися по землі.
Хлопець погодився вибачитися, присів на коточки, допомагаючи зібрати книги, його друзі теж зупинилися почекати. Лінь Вейся тихо сказала, що нічого страшного.
Хлопець подав їй зібрані книжки, взяла їх і стремнула сніжинки. Нечесно зустрілася поглядом з Бань Шеном в натовпі.
Він кинув їй на знак вітання.
І вони пішли.
Вітання Бань Шена було ні теплом, ані холодним. Він не виказав надмірної радості, але і не прикидався, що не помічає її, затаює злобу.
Він ставився до неї як до подруги друга, а не більше.
Це ще більше погіршувало ситуацію.
У Лін Вейся раптом зачіскала в носі, і сльози підступили до очей. Однокласниця не помітила її стану і тихо захиталася:
- Цей китайський хлопець був такий красивий! Я пам'ятаю, у нього був гарний прогрес. Він з інженерного факультету BME, так?
- Що? Він же з астрономічного? — Лінь Вейся поспішала, і їй здалося, що вона очула.
Однокласниця плескла себе по лобі і пробурмотіла:
— Та ні, я пам'ятаю, він навчався на біоінженерії. Ще, пам'ятаю, у нього добре йшли фізика і інформатика, він же начебто хотів піти по цьому шляху.
Весь урок Лінь Вейся сиділа схвильована. Вона думала про те, що раніше у Шенґао всі знали: Бань Шан — перший з фізиків, він мріяв про астрофізику і в майбутньому хотів працювати в НАСА.
Заради фото, він міг один залізти в гори на північному заході і зламати ногу. У його кімнаті висіли зображення різних туманностей. Підліток, який вже першим знав цілу програму фізики за старшу школу, Бенй Шен, котрий навіть у розмові з людьми думав про свої галактичні координати, чому ж він не вибрав свою улюблену астрономію, а пішов на інженерний?
Вона не знала.
Коли Лінь Вейся повернулася в квартиру, вона натрапила на поріг і Шенсь виймала хвостом, стягнула її білий носок та з радістю втекла.
Лінь Вейся переобійнялась у тапочки, взяла ноутбук з кімнати і сіла з ним на диван, підтиснувши одну ногу під себе, а другу поставив на дерев'яну підлогу.
Вона зайшла на сайт Пенсільванського університету і ввела ім’я Бань Шена. Кругова іконка завантаження повільно крутилася на екрані, в душі було неспокійно. Через деякий час висвітлювалася його особиста сторінка.
На фото - все таке ж відсторонене, зухвале обличчя, він дивився в камеру без будь-яких виразів.
На сторінці було показано: 20XX рік, група « Біомедична інженерія (1)», Бань Шен. Лін Вейся прокрутила вниз - там була тільки проста інформація про нього.
Лінь Вейся була приголомшена.
Цю Янь сиділа на килимі у вітальні, підтиснувши ноги, і грала на Switch. Лінь Вейся хотіла заговорити, але горло пересохло, і вона мимовільно сковтнула:
— Це Янь, Бань Шен весь цей час навчався на біоінженерії?
— Да, ты не знала? Він же геній у технічних науках, він має по всьому п'ятірці за що ні візьметься - все легко дається, на будь-якому конкурсі отримує нагороду. Шкода тільки, що він скоро їде назад до Китаю... — Цю Янь при згадці Бань Шена так і загорялася очима.
У Лін Вейся знову задзвеніло в вухах, шум накладав на інші звуки, вона навіть не могла думати і перепитала:
- Поїде назад?
— Ты не знала? Щоб достроково набрав усі кредити, щоб повернутися додому, місцевий науковий керівник не міг відмовити його. У нього завтра рейс...
Що Цю Янь говорила далі, Лінь Вейся вже не чула - бачила тільки, як шевнуть її губи. Вона відправила повідомлення старшою Взуань, пальці тремтіли, коли вона друкувала: [Сестра Усюнь, ти знаєш, чому Бань Шен перейшов на іншу спеціальність?]
Незабаром екран телефону засвітився, і Взуань відповіла, але досить ухилено: [Я теж не знаю, він нам ніколи про це не розповідав. Ти сама запитай у А-Шена, він тобі скаже.]
Лін Вейся опустила вісон і надрукувала у відповідь: Дякую, сестро.
***
Наступного дня був дощовий і пасмурний день. З ранку занять не було. Лінь Вейся лежала в ліжку — майже всю ніч вона не могла заснути, задрижала і думала про слова Цю Яна.
Біомедична інженерія.
Повернення до Китаю.
Зміна спеціальності.
Після випускних іспитів Бен Шен не мала жодного уявлення. Вона лише хотіла, щоб він міг вільно йти за своєю мрією.
Подумавши про це, Лінь Вейся дістала з-під подушки телефон, відкрила список контактів, знайшла його номер, на мить захиталась, але все ж натиснула виклик.
У трубці пролунав холодний гудок - ду-ду. Серце Лінь Вейся весь цей час було в підвішеному стані. Нарешті почувся м’який жіночий голос: « Вибачте, абонент тимчасово недоступний, спробуйте зателефонувати пізніше...».
Рука з телефоном безсило опустилася.
Він, мабуть, вже в літаку. Доля любить гратися з людьми. Вона пройшла довгий шлях за кордон, а він повернувся.
Лінь Вейся залишилася в США, одна довчилася останній місяць і нарешті полетіла назад у Китай.
Коли вона приземлилася в аеропорту Цінбея, Лінь Вейся вийшла з зони огляду багажу і побачила Мен Цзи.
Ман Цзи сьогодні була одягнена дуже бронско - чорна шкіряна куртка, спідниця-карандаш, високі чоботи на двох тонких, як палички, ноги, а поверх ще й темні окуляри -- незважаючи на пізній вечір. На її красивому обличчі не було ні тіні емоцій.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno