Вони брали участь у спортивних змаганнях, проходили через підліткові сумніви і біль.
Кожен - включаючи її саму.
Якщо ціна дорослішання є шрамами, то треба прийняти їх і навіть дати їм загнонітися, а потім чекати на своє життя.
Сицзя, я теж бажаю тобі, щоб моя дівчинка росла яскравою і вільною, вбираючи багато тепла та світла, аби стати красивою трояндою.
У той день сонце було непроникним, обпалюючи ікри. Лін Вейся довго стояла біля зеленого поштового ящика, не рухаючись.
Тоді вона чула багато чуток - що Бань Шена батько відправив до Америки, і з того часу вона не отримала жодної звістки про нього.
Ніхто не сміявся вимовляти це ім'я при ній.
Одного разу Лінь Вейся поїхала автобусом, проїжджаючи повз Шенгао. Вона сиділа на задньому сидінні і, обернувшись, бачила, як молоді хлопці та дівчата в шкільній формі, з рюкзаками, базікаючи і сміючись, входять у ворота.
Автобус покатувався, і золоті літери « Темно-синя зірки» поступово зникали з поля зору. Мелькаменти минулого, розчиняючись у тумані.
Вона згадала таких людей.
Нін Чао провалився на екзаменах, але вирішив передавати себе і змінив своє становище. Він сказав: « Не поступлю в поліцейську академію — я не людина. Не турбувати."
Фан Цзябей поїхала до педагогічного університету на віддаленому південному заході, назавжди залишивши Наньцзеян. Лю Сіцзя полетіла в Австралію лікуватися.
Бань Шен поїхав до Америки, і про нього більше не було вістей.
Їхній рай впав. Вони плакали, сміялися, лягали під зливом, гарячий літній вітер у коридорах обпалював і говорили про минуле та мріяли про майбутнє.
Тепер кожен з них розлетівся по різних кутках землі.
Надійшов звіт про зачислення, і незабаром вона поїде до Пекіна вчитися, але Лінь Вейся не відчувала реальності.
У п'ятницю у неї почалися місячні, і біль був нестерпний. Вона повернулася калачиком на дивані, сховавшись пледом, і дивилася фільм про те, як двоє закоханих втратили один одного.
На столику журналу завібрував телефон — вхідний дзвінок.
У Лін Вейся настільки болів живіт, що вийшов холодний піт. Вона не хотіла відповідати. До цього вона вже прийняла 10 дзвінків від рієлторів.
Кожного разу вона ввічливо відмовлялася, кажучи: « Дякую, не потрібно».
Телефон на столі продовжував наполегливо телефонувати. Лінь Вейся роздратовано схопила слухавку і відповіла, що її голос звучав холодно:
- Скільки разів мені повторювати? Дякую, не потрібно. Я не збираюся купувати квартиру.
- Привіт, це пані Лінь Вейся? Ми з зоомагазину "Любимий улюбленець". Клієнт на ім'я Бань Шен 25 квітня замовив у нас білу собаку породи вест-хайленд-вайт-тер’єр. Приносимо вибачення за затримку — по потреби клієнта ми довго шукали відповідну, везли з іншого міста... — Голос м’який жіночий.
Лін Вейся стиснула телефон, наче застудилася - ніс защипувало, очі наповнились сльозами, вона хотіла щось сказати, але з горла не вирвалося ні звуку.
Вона згадала, як рік тому Бань Шен святкував її день народження і запитав, яке бажання вона загадала.
Лін Вейся відвела торт, підняла очі, в яких застигло сумніви:
— А якщо Бог не може цього зробити, ти зможеш?
Бань Шен випустив шматок білого диму з тонких губ, дим піднімався вгору, в очах тавалася обриси, але голос звучав зухвало:
- Я не вірю ні в небо, ні богів, ані чортів. Але ти можеш вірити мені.
Лінь Вейся мовчала. Під його поглядом вона здалася і сказала:
— Ладно, скажу одне. Я люблю собак. Моя мрія - завести собаку. Коли я була маленькою, у мене був собака, але батьки віддали її...
Він запам'ятав.
— Алло, пані Линь, ви слухаєте?
Голос співробітниці повернув Лін Вэйся до реальності. Вона прокинулася і непритомніла відповіла:
— Да. У неї є ім'я?
— Так, клієнт, який замовляв собаку, назвав його « Шенся» (Північне літо)... Коли вам буде зручно забрати, я пришлю адресу — продовжувала працювати.
— Ладно.
Час збігав. Лін Вейся сіла на літак до Пекіна і покинула Нанцзян, який так хотіла залишити.
Університетське життя було сповнене приємних сюрпризів, а стосунки з людьми стали вільнішими. Вона зустрічала різних людей, але всі вони були терпимими.
Незалежно від того, чи ти був трансгендером або ведеш бурхливе особисте життя - все це прийняло.
У цьому і краса дорослішання: університет давав їжу для розуму, і кожен вчився думати самостійно без дільницьких світ на чорне та біле.
Тієї ж зими тітка перенесла операцію. Лінь Вейся, не в змозі залишатися осторонь, взяла тижневу відпустку і прилетіла до Нанцзян, щоб доглядати за нею.
Коли тітка виїхала з операційної і опритомніла, то побачила Лінь Вейся, відразу ж вказала пальцем на неї і сказала повернутися до школи:
- Зі мною все гаразд! Негайно повертайся!
— Але я вже домовилася з куратором, — відповіла Лінь Вейся.
Пізніше, коли тітка вийшла з лікарні і сиділа вдома на дивані, вона кинула погляд на календар і сказала:
— Сьогодні ж зимове сонцестояння! Треба ліпити пельмені. Вейся, сходи с Ханом за мукою і начинкою.
Ліній Вейся подивилась на календар: 22 грудня, зимове сонцестояння — звичай їсти пельмені. Найкоротший день і найдовша ніч у році.
Вона довго дивилася на календар, не рухаючись. Тітка здивовано проворчала:
- Що з тобою, дочко? Зову - не відгукуєшся.
— Іду, — прокинулася Лінь Вейся.
Брат і сестра вийшли з дому. Лін Вейся за звичкою купила яловичину і зелену цибулю. Ґао Хан хотів щось сказати, але замовк і слухняно поніс пакети.
Повернулися вже до вечора. За вікном розстелялася темно-синіше небо, ніч наступала, а в будинку горів теплий світло. Уся сім’я сиділа за столом і клала пельмені.
По телевізору передавали новини: цього року через глобальні зміни відбулося потужне виверження вулкана в Тихому океані, попіл піднявся в атмосферу і у багатьох регіонах пішов сніг.
Тітка розкачала тісто, дивлячись на телевізор:
- Цього року дійсно холодно. Я, стара, півжиття в Нацзяне прожила, але такого холоду не пам'ятаю. Уперше купила пуховік.
Лін Вейся поклала на середину тесту начинку і сліпила круглий пельмінь, тихо посміхнувшись:
— Хоч би як холодно було, сніг не буває в Наньцзані.
Наньцзян лежить у субтропічного мусонному кліматі, сніг там ніколи не буває, а літо — найдовший сезон року.
— Сестра! Вейся! Виходь! — Голос Гао Хана за дверима.
Мабуть, кличе гуляти. Днім, коли вони ходили за покупками, він купив багато петард. Лінь Вейся продовжувала ліпити пельмені, не звертаючи уваги на нього.
Зітхнувши, вона пішла на кухню вимити руки, накинула пальто і вийшла за задумом.
Відчинивши двері, вона відчула порив крижаного вітру. Біла сніжинка впала на віко. Вона підняла вії - сніг падав пластівцями, все навколо було білим.
Теплі ліхтарі освітлювали стежку. Лінь Вейся вийшла на вулицю, сніг падав на обличчя, в очі танув і залишав вологу.
Під час зимового сонцестояння в Наньцзені вийшов сніг.
Лінь Вейся згадала, як колись тверда сказала: « Щоб я була з тобою, потрібно, щоб у Нанцзян пішов сніг". А він спокійно відповів: « Не зареєструйся».
У день її народження він подарував їй музичну шкатулку у вигляді снігової кулі. Коли музика звучала, метелик змахував крилами і падав сніг.
Той сніг вони бачили разом.
Коли Лінь Вейй стояв у снігу, запрокнула голову і заплющила очі. Ресонії дрознули, вона чула шум вітру, краплі, що падають на дерева, який тане сніг на дахах - тихий, легкий звук падаючого снігу. Вона чула все.
Якщо ти чуєш ...
З днем народження, вісімнадцятирічний Бань Шен.
Чи настане сніг наступного зимового сонцестояння?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno