Чжен Чжаосина, Дін Лі та інших забрали до поліцейської дільниці для подальшого розслідування.
Хоча справа тривала два роки, правоохоронці взяли до уваги ув’язнення і разом докладали спільних зусиль: Чжен Хежаосин, Дін Лі та інші визнали винними у свідомому заподіянні шкоди здоров’ю Лев Цзяшу під час групового биття.
Згідно з законом, Дін Лі та інші учасники ув’язнення за свободу або обмеження свободи на термін більш ніж півгодини у врахування. Щодо Чжен Чжаосіна, то жертви одна за одною виступали проти нього з обвинуваченням у жорстокості. У результаті багатократних перевірок його визнали винним за декілька статей, у тому числі через навмисні причини шкоди, і він отримав максимальний строк.
Востаннє, коли школа бачила Чжен Чжаосіна, поліцейські відводили його - обличчя його було сірим, він виглядав пригніченим і зломним.
Усі думали про одне: справедливість запанувала.
Справу закрито.
Після цього Міністерство освіти ініціював масштабну кампанію проти домашнього насильства, а в Шенґао ввели курс психології для допомоги підліткам, які постраждали від знущань.
Всю школу прислали червоними баннерами з закликом. А в центрі події, у класі 11 "А", лао Лю оголосив всім результат справи.
Весь клас мовчав, кожен опустив голову, про щось тяжко думаючи, атмосфера була гнітючою, як ніколи.
Лао Лю зняв окуляри, протер стокла і сказав:
- Я завжди казав, що ви мій незвичайний номер. Так воно і є. Раніше я працював у державній школі, потім звільнився від роботи і пішов до приватної школи Шенґао. Ви - мій перший клас тут. Через мою неуважність і сталося те, що відбулося. Але, діти... Яку долю виберете ви? Світ не чорно-білий. Коли ви шукаєте ненависть, вона вас знаходить. Якщо ви сієте насилля, темряву, гнів і злобу — вони пожнуть вас самих. А ті, кому ви завдали болю, стануть на роботу, зустрінуться з друзями, але одного дня посеред ночі прокинуться зі криком від жаху. Чому добрі люди повинні вічно нести тягар за ваші вчинки?
Лю Сіпін знову одягнув окуляри і спокійно обвів поглядом кожного учня за партами. Його голос був серйозною як ніколи:
І пам'ятайте, що психологічне насилля - це теж знущання. Біль у душі не менший, ніж фізичний.
Слова, наче безтяжні і м'які, обрушилися на кожного учня, немов важкий камінь на серце. Через деякий час хтось тихо заплакав, а потім плач став голосніше.
Це було прозріння. І каяття.
На щастя, у них ще є шанс.
Тітка, дізнавшись про цю справу, злякалась, що вона може вплинути на її доньку і оформила Лінь Вейся переклад до іншої школи. Але через бюрократичних дротів вона повинна була залишитися в Шенгао ще на два тижні.
Після всієї цієї черги події напружена атмосфера в Шенгуо розсівалася. За одну ніч всі почали дорослішати, і ніхто більше не грав у ігри ізоляцією та групами.
Фан Цзябей прибрала чілку, зібрала волосся в хвіст, відкривши тонкі риси обличчя. Вона перестала носити темний одяг, змінюючи його на світлі тони, і виглядала тепер сонячною та свіжою.
Прозвучали як "Чешучая" і "Щуди" зникли, всі стали називати її Фан Цзябей. У неї з'явилося все більше друзів, які могли ходити на уроки і разом читати комікси.
Усі змінились на краще — все, крім однієї людини.
Бань Шен так і не прийшов.
Хоча люди на відео були заревушовані, зловмисники поширювали чутки і через публічний резонанс репутація сім'ї Бень Шена зазнала шкоди.
Кажуть, що Отець Бань Шена замкнув його вдома на півмісяця.
Говорили також, що Бань Шен збирається поїхати за кордон.
Коли Лінь Вейся почула ці новини, то не знала чому.
Лев Цзяшу був для неї більше, ніж просто другом - майже рідним.
Лінь Вейся багато разів вагалася. У неї не було всевидющого погляду, вона не могла бачити всю підношну, а тільки судити зі свого місця і діяти відповідно.
Вона не раз сумнівалася, але одна подія за іншою, наче туман, зав’язала їй очі. Заради праведності вона з усіх сил намагалася зберігати холоднокровність і здоровий глузд, а також віддала кричущу всім.
У всьому цьому Лінь Вейся не зробила помилки. Єдине, що вона вважала винним, коли дізналася правду — це Бань Шен.
До випускних іспитів залишалося все менше часу, пробного тесту ставало чимраз більше. Часто варто було продзвонити телефонний дзвінок, як вони тільки на хвилину закривали очі, щоб поспати на парті, а потім просипаючись, виявили, що стіл завалений листками з завданнями в шкільній друкарні і на зап’ястях залишалися чорні сліди фарби.
Студенти відмінили фізичні вправи та факультативи - ці години постійно віднімали інші вчителі-примітки. Коли вчителі математики бачили всі столи, вони забирали в стіл щойно довші підручники музики і витягали тести.
Було дуже зайнято, і Лінь Вейся звикла до такого інтенсивного ритму - так у неї не залишалося часу на сторонні думки.
Тільки іноді вона думала про нього.
Почуття, які вона навмисно придушувала, якщо раптом проникли через якусь щілину в душі - вони розрослися, як пальмові гілки за вікном, безконтрольно рвуються вгору, і навіть коли притискають їх, вони не здаються. А коли листя засліпило єдиний клаптик сонця над головою, мені було важко дихати.
Після закінчення уроків Лінь Вейся відчула, як затіяли плечі та шия і завдяки цьому дивилася у вікно.
Там більше не було хлопця з хуліганською лікаркою, який ліниво обблокувався би на перила, запускаючи свій дрон або із шкідливою посміхаючись відкривав колу, щоб розлякати дівчат, які намагалися з ним заговорити, і змушував всіх ххопіти та розбігтися.
Або дівчата, що стоять там і з удаваною жалістю, задираючи голову, яка вештається перед хлопцем, а він не викрикував її на очах у всіх посміхався, стискаючи її обличчя в ладонах, і насміхаючись говорив: « Я б дозволив тобі переконати мене?»
Тепер там було декілька учнів, які відпочивали і відповідали на екзамени.
Раптом серце Лінь Вейся прокололо біль. Вона відвела погляд вліво — порожній стіл швидко зайняли інші, він був захоплений книжками та аркушами завдань.
На ньому лежав сухий лист фікуса лікоподібного — видно, занесло вітром з вікна.
Минув тиждень, він вже пожовтів.
Лінь Вейся почала купувати собі молоко. Щоранку, проходячи повз магазин за сніданком, вона брала пачку молока « Ченгван ». І після вечірніх занять теж купувала.
Повертаючись додому, вона переобвихнулася в передпокої і ставила молоко на обід. Чорний рюкзак зповзав з плечей, спрямовуючи на зап'ястя, і вона повільно, немов нехота, йшла в свою кімнату.
— Сестра, ти що, щодня купуєш молоко? Замість того щоб пити, Гао Хан дістав з холодильника коли.
На столі вибудували пачки молока, холодильник також був забитий солодким молоком « Черенгуан ».
« У нього всього лиш один рік, а не випити! » — закричав Ґао Хан.
Лін Вейся зупинилась, під світлом лампи її світлі обличчя на мить застигло в розгубленості, потім вона прийшла до себе:
— Правда? Просто звикла.
Дні йшли своїм чергуванням. Лінь Вейся ходила на уроки за розкладом, а в школі вже не було трави — світ і спокій. Зрештою всі зрозуміли, що знущання — це словесне чи фізичне насилля.
Лін Вейся не піддавалася травлі через це.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno