У вільний час Нін Чао грав у баскетбол - стрибки, передачі - все йшло гладко, але він був розсіяний і то й справа поглядаючи в напрямку спортивного майданчика.
Усі займалися спортом, або принаймні дівчата збиралися в кухлі і розважалися. Тільки Лю Сицзя в спортивній формі і шортах, з високим хвостом, стояла у тіні сітки футбольних воріт.
Хтось з однокласників намагався підійти до неї, висловити свою участь, але ясний погляд Лю Сицзя захопив усіх.
Нін Чао не зводив очей із майданчика, тому його товариші так і не дочекалися від нього м’яча.
— Нін Чао, на що ти дивишся? — покликнули его.
— Ни на що.
Він прийшов у себе і кинув м'яч товаришу.
Лінь Вейся і Лю Сицзя вже три дні майже не розмовляли. Сицзя була холодна, більше не шукала товариства Вейся, повернулася в своє коло, де знову була королева у оточенні своєї сім'ї.
Раніше Сицзя іноді віддалялася, але вони все ще залишалися подругами. Тепер це було не так.
Вони стали просто однокласницями, які обмінювалися парами фраз.
Лінь Вейся відчувала себе погано. Але вона розуміла, що зміни в дружбі накопичуються день за днем. Кращий час їхніх стосунків минув у той дощовий день.
Як хліб, який довго пролежав у холодильнику - через температуру, повітря та вологість він врешті-решт псується.
День народження Лю Сицза настав раптово — у п’ятницю.
Вона також запросила Лінь Вейся.
Святкування було розкішним: яскраво освітлена вілла, квіти, прикраси - червоні-білі повітряні кулі під стелею створювали казкову атмосферу.
Настало багато однокласників. Лю Сицзя обнімалась і сміялася з гостями, але навмисно залишила Лінь Вейся осторонь.
Коли настав час розрізати торт, Сицзя склала руки, її яскраве обличчя злегка почервоніло:
- Я хочу, щоб він прийшов.
Це було одночасно і бажанням, і демонстрацією прав.
Усі присутні знали, про кого мова.
По натовпі пронеслося багатоголосне "о-О-о", і хтось крикнув:
- Він точно заради тебе прийде!
Але Бань Шен не приходив.
Коли вечірка вже перевалила за середину, хтось вигукнув:
— Сицзя, дивись, хто прийшов!
— Чёрт, это Бань Шен!
У Лю Сіцзя, яка вже мала сникла, очі засяяли.
Бань Шен зайшов з тортом в руках, затушив сигарету і ввічливо вимовив:
- З днем народження.
Дівчина була в захопленні і з помпою сказала, що повинна знову задути свічки. Коли свічки гасли, у темряві почалася метушня і знову почали веселитися.
Лінь Вейся опустила погляд і пішла на кухню за фруктами. Вона обернулася, мало не налетіла на чийсь груди і інстинктивно відступила назад.
Ззовні було шумно, а в цьому маленькому замкнутому просторі залишилися тільки вони вдвох.
Бань Шен, засунувши одну руку в кишеню, повільно наближався. Його тінь впала на неї. Помітивши вершки на її носі, він змінив вираз обличчя:
Чого ти так злякалася? — Він не поспішаючи додав: — Я ж тебе поцілую.
Лінь Вейся покосилася назовні і тихо запитала:
- Навіщо ти прийшов?
- Ти не відповідалаш на мої повідомлення, ось я і прийшов шукати тебе.
Він нахилився, його тінь висіла над нею, і пальцем він легонько стерти вершки з її носа.
Лінь Вейся мала погану вдачу, і це дуже пригнічувало її. Але ззовні вона залишалася спокійною, ніколи не показуючи, що у неї на душі.
Але проникливий Бань Шен відразу помітив її стан і, піднявши очі, запитав:
— Невесело? Все одно це через мене. Може, мені перекластися з першого класу?
Він зробив вигляд, що дістає телефон з кишені, з таким видом, ніби він був готовий все вирішити прямо зараз.
Лін Вейся тримала в руках тарілку з помідорами Рорі і не зупинила його - вона думала, що він просто хоче її розселити. Така горда людина, як Бань Шен, не стала б робити це для неї.
Але коли вона зустрілася з ним поглядом, то зрозуміла - він серйозний.
Його погляд був прямим і рішучим. Він чітко давав їй зрозуміти: « Я готовий на все".
Серце тремтіло.
Лін Вейся простягнула руку і натиснула на схиблений виклик. Вона сказала, ніби прийняла рішення:
— Я сама все вирішу. Причина в мені.
***
Трава швидко прийшла. Личі з’явилися і падали з дерев, іноді б'ючи перехожих по голові. Це означало, що в Наньцзян настало справжнє спекотне літо.
У перші дні літа метеорологічна служба Наньцзяня через повідомлення, радіо та телебачення попередила жителів про близький дощ.
Червоний рівень небезпеки ось-ось повинен був вступити в силу. Усім установам та школам рекомендували зупинити роботу і навчання.
Учні з нетерпінням чекали на тайфуна, який принесе відміни занять. Але циклон обминув Наньцзяня стороною, пройшов лише маленький дощ. Весь день учні зітхали з розчаруванням.
Ввечері Бань Шен проводжав Лінь Вейся до дому. Коли вони дійшли до перевулку Шуйвей, він передав їй рюкзак.
Лін Вейся взяла його і, згадавши про щось, сказала:
- Поки нікому не розповідати про нашу домовленість. У вихідні я планую поговорити з Сицзя.
Бань Шен мовчав, обличчя його не виражало. Руки висіли вздовж тіла, пальці були розслаблені. Лінь Вейся боялася, що він розізлиться і знову перестане розмовляти з нею, тому вона сама зробила крок вперед, скорочуючи відстань між ними.
Висока тінь нависла над нею, його широкі плечі створювали відчуття, що він повністю прикриває її собою.
Бань Шен подивився на неї і помітив, що в цей момент її очі особливо яскраво блищили, відбиваючи його самого. Його кадик мимовільно тремтів.
Лін Вейся сама простягнула руку - її тонкі бліді пальці обхопили його мізинець. Коли вона доторкнулася його, вона легонька похитала рукою - в цьому було щось примхливе.
Шкіра торкалася шкіри, і під нею можна було відчувати пульс один одного. Навіть серце почало битися частіше. Лінь Вейся здавалося, що повітря навколо став розрідженим. Вони стояли під захистом густого дерева, а Бань Шен своїми широкими плечима загоряв її від перехожих.
Раптом хтось почув голос.
Лінь Вейся налякано потягнула руку, намагаючись відсунути її. Але Бань Шен перехопив ініціативу: його велика долоня накрила її пальці, а сам він нахиляв голову, зустрівшись з нею поглядом.
Очі Бань Шена були чорними, з якоюсь незрозумілою привабливістю. Погляд Ліна Вейся був спійманий у пастку. Він провадив її пальцями, повільно обводячи їх внутрішньою сторону - рух був легким, але в них відчувався натяк.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno