Однак не тільки клан Мелін процвітав. У Плані Волшебників з’явилися також інші форми сьомого рангу, переважно ветеранів - шестиногельових магів із викопаного Межміра. Одним з них був Альберт, голова військового управління, який зробив прорив після Ґолдена. Велику роль у цьому відіграв Андрес: його основоположна праця « Модація Рекі-Матері» підтвердив свою ефективність, ставши надійним путівником до Легендарного рангу і відкривши шлях до самовдосконалення для всіх чарівників.
Сам Генрі провів ці сто років в розмірному ритмі. Рідкісний годинник змінив свої дослідження в лабораторіях, де він успішно ділився ними з базою даних Плану Волшебників. Він, як засновник нової епохи, намагався залишити по собі не лише легенду, але детальний опис розвитку. Ці праці відразу отримали статус секретних документів вищого рівня і були заховані у шостикульцевій високій вежі, доступні лише вибраній.
...
Минала тисяча років.
Генрі знову вдивлявся у річку, яка тепер була на відстані від видовженої руки. Протягом минулих століть він зробив своє сходження безперервним процесом, день за днем і рік до того — подолаючи опір потоку. Незважаючи на успіх і можливість покривати лаври, він не знав відпочинку. Як колись він обходився без сну, практикуючи магічні пасси, так і тепер він продовжував свій шлях з наполегливістю заведений механізм.
Протягом перших століть прогрес здавався нічого не вартим, а мета — недосяжною. Але ситуація докорінно змінилася, коли всі плани в його тілі еволюціонували до рівня світів середнього сходинку. В цей момент стався якісний стрибок. Генрі відчув, що залишив позаду силу Прародителя тисячі Око — величезний приплив енергії у кожній клітині. В той день він наче прорвав невидиму мембрану правил Річки-Матері: опір середовища більше не досягло над ним, і швидкість його руху зросла багато разів.
Звичайно, за тисячу років Генрі не був відлюдником водної безодні. Його фізичний ресурс мав межі, і після кожного етапу занурення він повертався в реальність, щоб контролювати справи клану.
Еміль і Меліса, колишні звичайними людьми, під його суворим наглядом почали йти на шлях магії. Коли вони досягли третього рівня, то вже століттями вимірювали тривалість свого життя.
Генрі з сумом дізнавався про смерть старих знайомих, чиї імена поступово стиралися зі світу, але в той же час відчував задоволення. Він укріпляв свою сім’ю, зберігши почуття самотності на вершині сили.
Промайнуло ще десять років — лише мить у масштабах вічності.
Генри замер прямо під дзеркальною гладкістю. Повільно, з майже ритуальною урочистістю, він простягнув руку вгору і торкнувся поверхні. Відчувається не вода, а якась інша, що вібрує межі буття.
За багато століть перебування в Реці-Матері його сприйняття обгострилося до межі, і тепер він чітко розумів: за цим тонкою шар починається щось зовсім інше.
Роки, проведені Генрі в мовчазних глибинах Рекі-Матері, не пройшли бездарно: він навчився розпізнавати незначні коливання її течії, розпізнаючи ритм, схований від очей профанів.
І хоча інтуїція довгий час підходила до поверхні, відсутність точних метрик не дозволяло йому визначити, скільки ще миль або десятиліття він відділений од умовного підйому.
У цей день, просуваючись крізь струмок води, Генрі раптово відчув кінчики пальців тоненьку майже ефемерну мембрану.
Він підняв погляд і завмер: перешкода, що залишилася абсолютно невидимою до моменту дотику, тепер явно проявлялася в його сприйняття, відділяючи один світ від іншого.
Генрі не мав жодного уявлення про те, що ховається за цією кордоном. Але саме природне явище кожна клітина його тіла спонукала її до ревіння. Не залишилося сумнівів - він досяг дзеркала Річки-Мамері. Тепер перед ним стояло єдине завдання: знайти спосіб подолати цей опір і вирватися повними.
Однак перша спроба просунутися вище натрапила на глухий мур. Мембрана, яка на вигляд м'яка і податлива, мала надзвичайну структуру.
Хоч би скільки сили Генрі вкладав у рух, поверхня лише злегка прогиналася. Але не піддавалася за допомогою будь - якого прогресу.
Зупинившись, він занурився у глибоке споглядання. Якщо раніше його шлях визначався лише вектором руху до мети, то тепер сама мета стала загадкою для вирішення проблеми.
Півмісяця Генрі провів ретельні дослідження, аналізуючи природу перешкоди.
Його догадку підтвердили цікаві спостереження: мембрана була ідентичною водою Річі-Мамері, але перебувала в стані конденсації.
Саме ця неймовірна концентрація матерії створювала опір, який не міг знищити її теперішню силу.
Однак відкриття крил і вирішення цього питання було зроблено. Оскільки мембрани насаджуються в річковій воді, то питання про те, чи можна подолати її, — це лише проблема великої вищості. Рано чи пізно, накопичившись достатньо сил, він зможе пройти крізь неї так само природно, як через повітря.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu