Ця напівправда, яку легко підтвердити, слугувала надійним щитом.
Еміль, побоюючись невидимої тіні Генрі, замордував і стримувався від фатальних кроків. Навіть перебуваючи за тисячі кілометрів, маг своїм ім’ям гасив вогонь, в якому могла спалена ця родина.
Еміль, позбавлений надмірної зарозумілості і нерозсудливості, вміло вкладав у бурхливі води соронський розпрій. Завдяки цьому він міг виходити сухим з найбрутальніших переделок.
- Хто це? — Меліса, закінчуючи вітання з Генрі, змінила погляд на Місу, і в її очах зросло велике зацікавлення.
Генрі не міг швидко представити свою подругу. Коли Меліса дізналася, що Міша теж магесса, вона не могла приховати подиву: скромний, майже рожні сукні та м’які риси обличчя дівчини ніяк не зв'язалися з корінням в її голові. Мелісс магі завжди залишався загадковим, грізним і некерованим. Її раціональному уму було важко примирити цю прекрасну даму з мистецтвом керування перводанними силами.
Еміль, підручник з навчання, мав назву « Роя лицарська академія Долини Дул » і знаходився в самому місці міста Лебедя. Почувши це, Генрі на мить занурився в роздуми: пам'ять відразу ж повернула старі карти. Колись ці землі належали покійному барону Баку. Він і уявити не міг, що Еміль вирішить пустити коріння саме в цьому місці, перетворивши старе володіння у опот військових традицій.
Трійця попрямувала до головних воріт академії, ведучи неспішну розмову. Здалека донісся мірний гул голосів і сухий стук тренірової зброї: на широкому майданчику попереду група юнаків в одному пориві відробляла базові фехтування. Генрі звиклим рухом волі розгорнув магічне сприйняття. Чіп миттєво обробляв дані: перед ними були діти 11-двадцати років, чиї тіла ще тільки починали кріпляти.
— Це учні з сусідніх містечок і сіл, — гордо пояснила Меліса. - Дехто подолав шлях з найунікальніших селищ, які відуть лише однією мрією — коли-небудь отримати пояс Офіціального лицаря.
Перед сценою приїхав чоловік років двадцяти семи. Він пильно стежив за кожним змахом меча, то й далі зупиняючись, щоб виправити ситуацію або розворот стоп одного із батьків. Генрі на секунду подумав, що перед ним стоїть Еміль, але булівський блок відразу ж відрубав цю думку: час не влаштує над магами, проте звичайні люди неминуче змінюються. Минулі роки мали залишити на іншому більш глибокий слід.
— Матушка? Ви прийшли!
Молодий чоловік обернувся і, помітивши Мелісу в компанії незнайомців, поспішив назустріч, сяючи від щирої радості. Зазвичай вона проводила весь час у маєток Носантан і рідко заглядала в навчальні корпуси цього годинника.
- Еріку, як ти смієш стояти стовпом? Привітай свого батька, Генрі, — Меліса м’яко, але наполегливо потягнула сина за руку.
— Хрещений отец?.
Ерік відрошено втупився на гостя. В його голові ніяк не вкладався образ легендарного Генрі, про якого він чув тисячі історій, з цим молодим чоловіком, що виглядає навряд чи старше його самого. Знеохочення тривало лише мить, і виховання бере верх. Магії могутні, їхнє життя тече за іншими законами і вічною молодістю для них є лише наслідком внутрішньої сили. Ерік виліз у фрунт і віддав добре лицарське вітання.
« Дивовижна схожість з Емілем », — сказав Генрі.
Ерік збентежено посміхнувся і почухав затилиць. Хоча гість виглядав молодим, він був настільки впевнений і упевнений в собі, що хлопець мимовільно відчув себе дитиною. А Генрі, прокинувши хлопця, сказав, що той вже досяг рангу Офіціального лицаря і мав такий самий потенціал, як у його батька в ці роки.
Передавши групу іншого інструктора, Ерік повів гостей вглиб території до житлових споруд свого батька. Вони не встигли перетнути внутрішній двір, як Еміль побачив поганий рух і сам вийшов на ґанку. Зрозумів погляд Генрі, він завмер на вході і широко посміхнувся. Його обличчя заросло густою щітною, а в кутках очей проколювали зморшки — сліди пережитих труднощів і тягару відповідальності. Зараз він лякається, як мертвий барон Бака в період його найвищого розквіту.
Генрі відчув, як чіп фіксує потужну циркуляцію енергії в тілі друга: Еміль став Великим лицарем. Однак у цій аурі прослизало дещо дивне, що змушувало мага злегка нахмуритися.
— Генри! Я ж казав Меліссі, що ти не змінишся ні на йоту, - добродушно розхвилювався Еміль, крокуючи назустріч. - А вона все не вірила. Я сказав їй: коли ми зустрінемося знову, я буду виглядати як стара Генрі, а ти все одно будеш сяяти молодістю.
При згадці Генрі в грудях Генри відреагувала глуха тушка за старою лукмейстеркою. Якби не його майстерність і не та випадкова зустріч з Емілем, його доля могла б піти по абсолютно іншому, куди похмурому сценарію.
Генрі тепло посміхнувся:
- Признатися, я не очікував, що твої діти виростуть так швидко. Добре, що я повернувся зараз: стань ти зовсім сраним старим, я міг би тебе і не визнати.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu