Вона списала різкий маневр Генрі на його інстинктивну природу, внутрішні засоромлені власною боягузтвою. Але тепер вона стежила за ним куди пильніше. У його рухах вона розпізнала глибоке споріднення з законами простору: пересування давалося йому легко і природно, наче дихання. Він ковзав у просторих струмках, як риба, що розсіює потік води. Це чітко вказувало на винятковий талант його правдивої форми і лише підтверджувало чистоту та дерев’яність його крові.
« Цікаво, до якого клану він належить?..» — загадувала вона.
Генрі продовжував мовчати, постійно йдучи за білку і використовуючи виключно "Дух Білого Оленя". Він умівав виставляти в собі чарівника будь - які заклинання, не бажаючи витрачати ману. Старші демони могли мати досвід у боротьбі з магами і миттєво вважати ауру закляттям. У разі невдачі вибратися з цієї пастки було б дуже важко. Цей звіт виявився вірним: він ніколи не сумнівався в його демонічній суті. Адже ті, хто з народження вимагає світових законів, завжди стоять на вершині ієрархії — будь - якому плану.
Коли Генрі ставив на поверхню лише тонший слід крові, його присутність була головною силою. Йоум не міг визначити ні його раси, ані справжнього рівня сил. В її очах він був могутньою істотою, яка прийняла людське докір задля зручності, чию справжню силу неможливо виміряти.
Через десять хвилин мангрові ліси розрослися, відкривши перед собою затишну поляну. У самому центрі навколо дерев, що жили в прадавніх лісах, був будинок з димом для ліниво. Генрі випадково нахмурився: вмонтований чіп не зафіксував тепловий слід цього диму заздалегідь, що було тривожним сигналом.
На подвір’ї будинку тягнувся довгий, багатий накритий стіл. За ним розташувалися чотири химерні створіння, які лише на перший погляд здавалися людьми. Варто було придивитися, як морок розсіявся.
Зліва засідала крихітна пані, чиє обличчя приховувала чорна вуаль. Щоб дотягнутися до витонченого чайника, їй доводилося вставати на стілець у повний ріст. Шкіра її мала дивний яскраво-зелений відтінок, нагадуючи податливий пластилін.
По праву руку від неї влаштувався горностай в яскравих пляжних трусах, який мав зовсім людської голови. Але риси цього обличчя перебували в повному хаосі: рот змістився на макушку, а очі опинилися на підборідці. Він з ніжністю стискав чашку своїми лапами, але для того щоб випити чай, йому доводилося лити рідину собі на темний колір. Він, по суті, був сліпим і нехтував своїми руками, обливаючи й без того безглуздий тулуб.
Зелена дама брезгливо помостилася і відійшла від сусіда. Натомість сидів гість, який визирав най цивілізованіше - статний джентльмен у бездоганному старому фраку з ідеальним волоссям. Він був наполегливим, і його могли прийняти за аристократа. Але варто було йому вернутися, як з’являлася моторошна істина: джентльмен був абсолютно плоским, наче викарбувана із картону постать або гігантська грама. Над чашкою піднімався ароматний пар, але він так і не торкався напоєного напою.
Біля нього був м’язистий нефілім, чиї бугристі м'язи вихиталися трепетом. Таким чином маг міг би розчавити першого кола одним клацанням. Але замість голови він мав лише гладку, рівну поверхню шиї. Здоровяк сидів нерухомо, схрестивши потужні руки на грудях. Він не пив і не вимовляв ні звуку, що, однак, було цілком логічно для істоти без органів чуття.
Поява Генрі та Йоум змусило присутніх відволіктися від споживання їжі. Дама ввуалі і плоский джентльмен повернули голови у їх бік. Горноштай продовжував воювати з чайником, а безголовий атлант так і залишився нерухомим.
- О, дивись-но, Йоум привела нового гостя! — Джентльмен-карта плавно піднявся і відвісив бездоганний уклон.
— Боже, який вишуканий покрой... Люб'язний, благаю, розкрийте секрет як вам вдається так досконало накладати грим? — Зелена дама вислизнула руками, прикривши рот в жеманному жесті. Вона точно дивилася на одяг Генрі з несхвальною заздрістю.
Генрі пішов за білизною до довгого столу, помітивши, що по обидва боки розставлені стільці, а на чолі стола пустіє місце для господаря.
- Де ти хочеш сісти? — Вона запитала білка, застрибнувши на стільницю і обернувшись.
— Без різниці, чи Генрі байдужий до цього.
Білка задумано почухала затилиць.
— Тоді сідай біля горноста. Він хоч і тупий, але не впадає раптово в шаленство, як Удман.
Удман, про який йшла мова, був тим безголовим здоров'ям. Після того як він закінчив навчання, білка юрхнула на стілець поруч з ним. Удман сидів, схрестивши масивні руки на грудях, і не проявляв жодних емоцій, але слова супутниці натякали на його крайню небезпеку.
Генрі зайняв місце біля горноста. У цей момент з краю столу щось спалахнуло - горностай, не в змозі знайти зручне положення, знову пролив чай.
Привіт, мене звати Елізабет. Чи можу я поцікавитися, як вам вдалося так вишукано вдягатися? - Раптом подала голос зелена дама.
Генрі відповів з очевидним здивуванням:
— Не розумію.
Він свідомо обмежив відповідь кількома словами, відкриваючи роль істот далеко від світських умов.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu