« Пане Жилу, ви представляєте цю організацію? » - Пояснював Генрі, намагаючись зберігати голос гладким.
- Звичайно. У Межмірі немає іншої структури — тільки шестікольська висока вежа. Можеш мені оглянути артефакт?
У тоні чарівника не було магічного тиску; він вів розмову ввічливо, наче спілкування з рівними. Генрі без вагань передав йому годинник. Шлунку ретельно вивчив корпус, клацнув кришкою і занурився в споглядання внутрішнього механізму. Через хвилину він повернув річ власникові і уважно подивився Генрі в очі.
- Чи ти готовий поїхати зі мною в Межмір'є?
Аналітичний модулю ГГ потребував менше секунди для обчислення ймовірності.
— Готовий, — відповів Генрі. - Хоча я маю досить туманне уявлення про те, що таке Межмір'є.
На Плані Чарівників за його спиною залишився занадто заплутаний вузол проблем, і зараз він гостро потребував ресурсів для подальшого розвитку. Здається, що межмірьє було плацдармом надзвичайної магічної цивілізації — ідеальним середовищем для прогресу. Генрі не виключав можливості пастки, але розрив у силі був настільки великим, що пану Залізню не було потреби вдаватися до складних інтриг. До того ж, якщо вірити записам, саме цією організацією колись належав його жетон. Отримавши техніку медитації, Генрі де-факт вже став частиною їхньої системи.
— Я не можу відразу пояснити все, — сказав пан Жолуді філософські. - Спершу ми направимося до Матіннського Мірового Дерева. Мені потрібно завершити там справи, після чого я заберу тебе. У суспільстві там ти швидко заповниш прогалини в знаннях.
Він зробив маленький паузу і додав:
— До речі, План Чарівників запечатав вівтар телепортації з тієї сторони. Навіщо ти прорвався сюди? Нажив собі ворогів?
Генрі ледь помітно посміхнувся.
- Саме так. Якби у мене вибір, я б не став діяти так необачно.
— Справедливо. Молоді люди, які люблять пильнувати, рідко коли потрапляють у пастку ворогів. Скажи, на Плані Чарівників ще пам'ятають про нашу Башню?
« Історичні хроніки містять згадки, — з запалом підтвердив Генрі.
- І що в них пишуть?
— Що Шестикольська висока вежа зрадила свій світ, перейшовши на бік Плану Бездні.
Пан Жолудь сухо посміхнувся.
- І ти в це віриш?
Генрі коротко хитнув головою.
— Нет.
Собака дуже здивувався і, пильно дивлячись на галузки над головою, глибоко зітхнув.
— Більшість мешканців цих місцевостей подібні до опалої листя, бо вони сухі, гнили і нічого не варті. Їм здається, що їхні секрети мають значення, хоча на ділі світ вже давно перестав ними цікавитися.
Генрі мовчки слухав, вилазячи в уяві ланцюг логічних асоціацій і намагаючись зрозуміти справжню ієрархії цього світу. Чарівник раптово повернувся до нього.
- Вибачте, я забув представитися, що дуже невежливо з мого боку. Моє ім'я - Залізнична. Я приїхав з Межміра і є чарівником п'ятого рівня.
— Генрі Мелін, вихідний з Континента Корсон Плану Волшебників, — відповів юнак.
— О, Корсон. Пам’ятаю ті куточки — мальовничі краєвиди, які я бачив на старих полотнах. - Що ж, збирайся, хлопче. Клич своїх супутників, нам пора просуватися до Миротового Дерева.
Генрі кивнув і коротким жестом наказав Рейс та Асуні залишити укриття. Водночас він деактивував « Крилі Падіння », які тихо розчинилися в повітрі. Пан Жабу переклав погляд на маленьку жінку, яка сиділа на плечі Генрі.
— Незвичайна проекція. Твоя аура хаотична: у ній надзвичайно переплітаються еманація бездонних і чистої енергії « Мотода медитації зоряного неба».
Генрі і сам покосився на фамільєра. Раніше Жаба рішуче заперечував зв’язок з магічними технологіями, заявляючи, що йде виключно шляхом демонів. Але зауваження мага п'ятого рівня підтверджувало догадку: пам"ять Жаби все ще фрагментана, і він сам не повністю розуміє свою природу.
Жаба, випруживши очі, втупився на пана Шлунда і безцеремонно прохріпів:
- Малюк, викладайте все, що тобі відомо.
На чолі Генрі скотилася крапля холодного поту. Подібний тон спілкування з вищим чарівником був верховенством нерозсудливості, навіть якщо в попередньому житті ти був істотою шостого рівня. Але реакція пана Жюля виявилася несподіваною. Він не розгнівався, а уважно зважав на риси проекції і намагався розпізнати забутий образ. Через мить він повільно і шанобливо схилив голову.
— Я не знаю, ким ви стали тепер, але, мабуть, переді мною один з глибоковажаних старійшин нашої башти.
— Я й сам пам’ятаю небагато, — буркнув Жаба. — Про Шестикульську вежу в голові лише фрагменти образів. Після пробудження минуло дуже мало часу. Але в тобі я відчуваю щось рідне... дуже знайоме, нехай я і не можу підібрати для цього ім'я. Але зараз мене звуть Ніколас Карлос Кембі.
При згадці про це ім'я пан Жолуді здригнувся. Його обличчя перекосилося від глибокого шоку, а кінчики пальців ледь помітні затремтіли.
Генрі вперше бачив у такому стані цю могутню людину — чи то в бою, чи під час розмови, він завжди вважав себе втіленням непорушного спокою.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu