Аріос ледве помітним рухом руки закликав Золотий хрест, який швидко зменшився, пірнув у його долоню і безслідно зник. Це змусило Генрі здригнутися.
Він зрозумів, що глибоко помилявся стосовно сили еккорциста рівня апостола. Колись Генрі вважав, що такий противник був подібний до чарівника другого рівня. Але тепер стало очевидним: порівняння з класичною системою сил Плану Волшебників було в корені невірним.
Аріос втілював силу, яку більшість магів тієї самої рани не могла отримати.
Навіть будучи екзористом, Генрі фізично відчував, як повітря навколо пробуджується важкою, гнітючою ци, що виходить від Аріоса. Біла змія, чия сила наближалася до межі третього рангу, була знищена граючами.
Нарешті Генрі зрозумів, чому місто Емі було захищене такою могутньою фігурою: для мешканців Аріос був не просто втіленням божеств. Коли Генрі побачив, що у вишині ширяє екзортцист, він почав обережно відступати. Він не хотів прямого зіткнення, особливо в стилі Сили титана, чиї спеціальні аура могли привернути небажану увагу.
Проте Аріос помітив його миттєво. Коли Генрі постав перед ним, як простір захвилювався, Аріос зародився в небі і кинув на нього суворий та пронизливий погляд.
— Ты... Генри? — Аріос нахмурився, дізнавшись структуру демонічної ци, яку він зафіксував під час минулих і короткострокових зустрічей.
« Так, пане Аріос », — з запалом відповів Генрі.
— Чому від тебе походить ци позамирного небесного демона? - Голос екзортциста був вироком.
М’язи Генрі були напружені до краю; він зрозумів, що не вдасться уникнути бійок. Знаючи неприборкану позицію Аріоса щодо подібних справ, він приготувався до гіршого. Не встиг він навіть відкрити рот для виправдання, як Аріос помахнув жезлом, матеріалізуючи з святого світла клинок. Аріос, очевидно, не вважав за потрібне витрачати великі ресурси на такого ворога.
Генрі кинувся в сторону, виконавши ривок, гідний майстра. Наступного разу він зник з попереднього місця, ледве вибігши прямого удару, який міг би прошити його макушку наскрізь.
— М? « У очах Аріоса стався сильний подив, — сказав він. — Він не сподівався, що цей вискочок стане відомим з силою правил.
— Молот Суда!
Голос Аріоса прогримів, наче розкоту грому, і змусив зірватися небо. Простір між хмарами і землею заповнив сліпучим сяйвом, з якого почав формуватися величезний молот. Вісімсот метрів чистого спустошення, головка якої була завбільшки з невелику гору, нависла над світом.
Генрі уявив собі: « Чи використовувати таку силу проти мене одного? » Він спробував активувати Дух Білого Олені, щоб вислизнути, але простір навколо раптово стало в'язким і неподатливим. Простір стрибок виявився неможливим.
Молот остаточно заблокував зону, подавши будь-які прояви правил, крім своїх власних.
Мана всередині тіла Генрі завмерла, наче закупорена льодом. Смерть була неминуча.
У цей критичний момент тишу прорізав владний чоловічий голос:
« Достойність Святої Вежі ніколи не зазнає нападок! »
Повітря наповнилось оглушливим карканем тисяч круків, які застигли Сонце. Цей молот раптово завмер, покрилася глибокою павутиною тріщини і розсипався на міріад світлових іскра, які відразу ж розташували в повітрі. Генрі відчув, як кайдани спали: простір знову стало під контролем, а мана хлинула по каналах з такою силою. Він не марнував часу дармо, миттєво перемістився на безпечну відстань і обернувся.
Натомість Аріоса, в повітрі, ширяв людина у чорній мантії і гострокінцевому капелюсі. Він спокійно сидів на плечі крука. Від незнайомця походить настільки потужна й щільна мани, що Генрі не міг визначити навіть зразковий рівень його сили.
« Чи є якийсь екопедиційний загін? Ні, щось не так" - проминуло у нього в голові. Він здавався чужим навіть для цього світу. Крім того, у Генрі виникали багато запитань щодо Святої вежі.
— Хто ти? — Аріос підійшов, його погляд став гострим, як бритва.
Обличчя чоловіка було приховано глибокою тінню капюшона. Він відповів на авітській мові, що звучав як холодний відголосок іншого світу:
— Ти лише трохи нижча істота цього плану. Тобі не дано знати моє ім'я.
Аріос ще ніколи не чув такої зневаги, але на здивування Генрі був приголомшений. Він відчував величезний тиск ворога, який змушував його інстинкти кричати про небезпеку. Чоловік у чорній рукавичці недбало пограв пальцем з вороном і дав наказ:
— Лети, перекуси.
Ворон, видаючи різкий крик, розправив крила і плавно змив вгору. Аріос, зтиснувши жезл до побілих костяків, обкутав себе золотим сяйвом. За спиною пропав примарний силует ангела, чий лис був прихований у вічному сні. Небо наповнилося дзвінком дзвонів.
Над головою екзорциста з’явився слинський меч — в раз більший, ніж раніше.
З Божою люттю він обернувся на літню пташку. Але, варто було мечу доторкнутись до істоти, як він почав швидко розпадатися, обсипаючись на землю нешкідливими іскрами.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu