Чудо йшло по п'ятах, змітаючи все на своєму шляху масивним тулубом. Багатовіковий ліс буквально вмивався у землю, а скелясті виступи та невеликі вершини розсипалися на пил під вагою глини. Генрі відчував зростаюче здивування: він не провокував це створіння, але та погнала його з жахливою цілеспрямованістю, наче єдиною метою її існування було поглинутня його плоті і мани.
Погоня не переставала цілий день.
Коли небо на сході почало світляти, змія все ще не показувала ознак втоми, тоді як внутрішні резерви Генрі вже підходили до критичної позначки.
Уранішні димки перед ними були обриси міста Емі. Маг важко зітхнув, на мить застиг і різко змінив курс, виходячи в сторону від житлових кварталів. У пошуках притулку тисячі людей заманювали подібне лихо. Це означало влаштувати криваву бійню.
Генрі обігнув Емі з півночі і кинувся далі на північний захід. Змія не відставала ні на крок. Через пів дня вібрації від руху велетенського тулуба стали настільки відчутними, що їх почував міський жителі.
Аріос у своєму кабінеті переглядав звіти, коли під його ногами ледь помітно дригнув.
Досвідчений клірик миттєво розмістив природу коливань.
Він вийшов на балкон, і в ту ж секунду у його руці матеріалізувався білий скіпетр, а за спиною розверталися сяючі світлові крила.
Здіймаючись у небо, Аріос взяв курс на північний захід, де незабаром його погляд відкрив сюрреалістичну картину: гігантський змій, що переспав землю, і маленька фігурка Генрі, яка веде його за собою.
Аріос відразу оцінив маневр мага, який свідомо вводив загрозу від міського муру.
Такі самопожертви призвели до короткочасної поваги, адже Генрі міг використовувати це місто як прикриття для того, щоб виграти час.
Аріос додав швидкості, залишаючи в небі інвертований слід з чистого білого світла.
У цей момент фігура Генрі піднялася і зникла, а просторове зміщення допомогло йому ухилитися від чергового енергетичного плювка.
— Прими Суд! — Славетний голос, який усилів магію, прогрівся над порожнечею.
З неба обрушувався вогняний стовп з гуркотом врізавшись у голову змії. Кілька бронованих лусочок відлетіли в сторони, і на місці удару розверзлася глибока, що стікала чорною кров'ю рана.
Генрі, скориставшись моментом, витримав себе від виснаження. Він зробив серію стрибків і сховався за найближчою гірською вершиною. Звідти, з тіні скелі, він почав спостерігати за розвернутем битвою і врешті - решт дізнався у спасільника Арізоса.
Клірик ширяв у повітрі, стискаючи скіпетр; його тіло було оповите щільним горілкою святості. У вишині, прямо над полем бою, у хмарах з'явилася ідеальна кругла порожнеча, звідки вниз безперервно били промені караючого світла. Змія, зруйнована пораненням, люто розірвала і викинула тромб. Аріос лише змахнув скіпетром і перед ним зіткнувся примарний, але величний тінь ангела. Вибух розмітав пил на сотні метрів, але тінь навіть не шепотилася.
Інший жест — і за спиною Аріоса матеріалізувалася форма небесного лучника. Фантом, який заповнив увесь простір від землі до хмар, повільно натягнув примарну тетіву. Світловий стовп, що став стрілою, з оглушливим свистом проколов горло змії.
Чудовість звило, катаючись по землі в агонії.
Його тулуб з розмахом бився об довколишні пагорби, що породили потужні поштовхи на вулицях Емі.
У самому місті в цей час вже була евакуація. Люди з усіх сил вантажили на вози, йшли верхи чи пішки — і це здавалося дивним для прикордонників.
На обличчях міського населення чигала сувора зосередженість; віра в Аріоса, який був хоронителем міста, була непохитною. Але вони були достатньо практичними для того, щоб готуватися до гіршого.
Змія, яка зазнала болю, остаточно впадала у шаленство. Вона вкинула тулуб вертикально і з неймовірною силою хлестнула хвостом по Аріосу. Однак усі її атаки в’язалися у захисній тіні ангела.
У безсилій люті змія обгорнула примарну фігуру, намагаючись розчавити її своєю величезною масою.
Аріос був байдужий до цієї демонстрації тваринної сили. Він високо підняв праву руку, і його холодний, позбавлений емоцій голос рознісся над землею:
- Я оголошую твою смерть.
Підкоряючись його волі, в небі з’явилися сотні великих мечів зі щирого світла. По одному сигналу вони впали вниз, одночасно впираючись у тіло змії і розчленовуючи її на багато сегментів. Куски туловства посипалися на окрівлену землю, продовжуючи інерції вививатися в пилюці.
Аріос повільно дістав через пазухи Золотий хрест. Піднісши артефакт перед собою, він на мить прикрив очі, беззвучно шевеля губами в молитві. Потім він голосно оголосив:
— Святий світло зробить очищення.
Хрест спалахнув великим золотом, змив у зеніті і розрісся до неймовірних розмірів.
Коли він впав на залишки монстра, округу засяяло сяйво, яке пожерло чорний дим з розрубованої плоті. Загибель тіла остаточно застигла.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu