Вони неквапно вирушили до виходу, ведучи розмову за ніщо. Тільки коли Генрі піднявся в карету, Баннінґс ввічливо попрощався і зник у натовпі.
Опинившись у тиші екіпажу, Генрі прикрив очі і аналізував недавню зустріч. Чіп миттєво вивів перед мисним оком параметри поміченої аури противника.
За щільністю мани Марко вже досяг межі стадії кристалізації і застиг на самому порозі якісного стрибка — просування до мага другого рівня.
За словами Баннінґса, ворог не просто талановитий, а є офіційним членом « Кока Шторма» і особистим учнем Франца, чарівника третього рівня.
Це докорінно змінювало справу: Марком за спиною стояли величезні ресурси, а в його арсеналі напевно приховувалися потужні артефакти, які могли зламати хід будь-якого бою.
Генрі холоднокровно розрахував варіанти. Марком, мабуть, планував використати План X-617 як трамплін: захопити статус Володаря Світу, а потім, тріумфально повернувшись в план Волшебників, завершити прорив. Самому Генрі до цього кроку було ще далеко. Якщо дозволити ворогам зробити цей крок, то прірва у силі стане непереборною.
Висновок напрошувався сам по собі: План X-617 - це не просто місія, а ідеальний полігон для ліквідації загрози. Тепер, коли їхні сили все ще були у відносномурівноваженні, шанси на успіх мали максимальні.
Усередині зріла, як сталь, рішучість: Марком не повинен повернутися з походу живим. Якщо б ворог не мав такої можливості, то це стало би злочинною недбалістю — пізніше, коли він знайде силу другого рівня, будь - які спроби позбавити себе життя. Генрі мовчки закрив очі, дозволяючи образам минулого — особам Еміля і Мелісси — на мить вливатися у пам’ять, перш ніж остаточно витіснити їх сухим розрахунком.
— Пане, приїхали.
Генрі зійшов на тротуар перед готелем « Роза». Його погляд відразу зачепив розкішний, багатий екіпаж біля входу. Чоловік середнього віку, якого зачепили сивини, був бездоганним і виправкою для здібних палацових слуг. Помітивши наближення мага, незнайомець уважно подивився на нього.
— Пан Генри? - Він стримувався.
— Да, это я. А ви? — Генрі злегка піднімав брову, оцінюючи несподіваного візиту.
- Радий познайомитись. Я був у палаці пана Меделя, і моє ім’я — Кук. — Я прибув особисто запросити вас на вечірній прийом, який влаштовує мій пан. Прошу вас, не відкажіть у люб'язності бути присутнім.
Генрі несхвально зазначив, що його слуги мають незвичний манер. Більшість відомих їм раніше палаців або леслі, або підкреслювали дистанцію, цей же тримався з гідністю і відповідною рівною. Схоже, слуги клана Тейлор дійсно були особливою породою. Ідті на бал не хотів, але прямо відмова людині такого рівня, як Медель, тепер була недоста. Поки конфлікт не перейшов у відкриту фазу, варто було дотримуватися пристойності.
— Добре, веди, — коротко кинув він.
— Прошу вас, — сказав Кук з бездоганною вишуканою завісою карети.
У кожному жесті він вишколив великий аристократичний будинок. Як тільки Генрі зайняв місце, палац влаштувався навпроти, і кучер коротко клунув батогом, відправив коней у дорогу.
Кука сидів нерухомо, дивлячись перед собою і не намагаючись нав'язати розмову. Генрі також мовчав, несхвально обурившись на нав’язливість Меделя. Він спеціально вибрав "Розу" для того, щоб утекти від надмірної уваги, але ловці клава Тейлор працювали чудово.
« ЩО ця пристрасть до балів у такий час...» — думав Генрі, дивлячись на міста, що пропливають повз вогонь. Відповідь була очевидною: Медель просто плев свою павутину зв’язками, систематично використовуючи статус і золото.
Прием гремів у величезному готелі, який Медель викупив на вечір повністю. Біля парадного входу метушилися слуги, зустрічаючи гостей. Ведомий Кука Генрі увійшов у яскраво освітлений зал.
Довкола був барвистий натовп, шовк і ювелірні вироби. На фоні них він виглядав білою вороною — звичайна мантія чарівників, яка не підготовляє до світських виходів.
Раніше Рейс піклувалася про такі дрібнички, але тепер він зовсім не хвилювався вибором гардеробу.
Окинувши зал цепим поглядом, Генрі майже відразу виявив господаря вечора. Медель стояв у оточенні світи і захоплено розмовляв з каштановолосим чоловіком. Це був Марк.
Генрі на мить здивувався присутністю запеклого ворога, але тут же отримав себе: для людини, що розширює вплив, учень самого Франца був занадто ласим шматком, щоб ігнорувати його через чужих образ.
Обидві особи, подібно до того як вони відчули на собі це почуття, обернулися. Медель розплився в привітній усмішку:
— Генри! Щиро радий, що ти шанував нас своєю присутністю. Дозволь мені представити тобі...
— Не втомляйся, Медель, ми знайомі вже дуже давно. Марко перебив його тонко і неприємно посміхнувшись.
Медель картинно плескнув себе по лобі:
— Ах так, зовсім забув! Ви обидва виходите з Безплідних Земель. Природно, що ви вже перетиналися.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu