У центрі кімнати висіли величезні ложі, а поруч стояло панорамне вікно.
Насправді люкс знаходився глибоко всередині корпусу, і "пейзаж" за склом був лише майстерністю трансляцій, яку створює складна магічна форма. Легко натискаючи кнопку, ви могли змінити рамки огляду або перетворити прозору поверхню на глюку стіну.
Генрі підійшов до плити, зняв тихо свистячий чайник і неквапом заварив каву. Опинившись у ладонах тепло горнятко, він знайшовся в глибокому кріслі біля вікна. Поки за склом змінювалась форма, його внутрішній погляд був прикутий до масивів даних про забруднені зони, що зберігаються в пам'яті « Голубої Сіневи ».
Ці місця не існувало, вони були дуже яскравими і детальними. Їх просто неможливо було знайти — це була лише зразкова накидка та спільні схеми.
Проблема полягала в тому, що місцевість всередині зони постійно рухалась.
Навіть досвідчені піонери, які щороку проводили в порожньому пустищі, мусили постійно оновлювати свої рукописні нотатки, позначаючи логічного демонів і найнебезпечніші аномалії.
Однак і ця інформація швидко зникла, оскільки хижаки мігрували, захоплюючи нові мисливські землі так само як гігантські павуки, що систематично розширюють мережу.
У стародавньому світі, де існує більша загроза ніж живе створіння, були руїни. Ці аномальні зони могли бути статичними і блукаючими; їх намагалися фіксувати на картах відразу після виявлення, але непередбачуваність цих місць робила будь-яку візирацію чистою лотерейкою.
Генетично забирав інформацію, вибудовуючи в свідомості струнку систему знань.
У розділі, присвяченому класифікації демонів, він звернув увагу на опис Великого демона. Дослідження архівів лише підтвердило ще більше побоювання, що це надкрупне створіння Ползуна, яке має ту саму жахливу характеристику безсмертя.
Від цієї думки потилицю Генрі пробіг холод. Він не раз задумувався, як взагалі можна протистояти ворогу, якого неможливо вбити.
Великі демони зустрічалися рідко, і Генрі розумів, наскільки йому пощастило минулого разу. Тоді мимовільне втручання такого монстра врятувало його від зіткнення з магом другого рівня із « Кока Штамра ».
Генрі відновив у пам’яті топографію міста Ползунів і те ущелину, де дрімав Великий Демон. З огляду на швидкість пересування творіння, це було практично під боком. Аномальне скупчення паразитів в одному місці явно вказувало на зв'язок з їхнім нефілімським прабатьком, але зараз ці дослідження були надто віддалені від його важливих завдань.
Міста Зімель Свитання існували в ізоляції, поділених смугами відчуження. Колись ці пустоші кишили могутніми тварями, але регулярні караїди принесли свої плоди: потужні демони або винищували, або витіснили далеко за межі населених територій. Тепер, у межах Земель Свічка була відносно чистою.
У міжміських зонах все ще зустрічались біженці, але серед третього рівня й вище вони стали рідкістю. Ці монстри мали зачатками інтелекту, тому намагалися не провокувати сильних магів.
Вони ж воліли діяти організованими групами за допомогою тактичної вищості, магічних артефакцій та гнітючої сили форм. Вони не могли протистояти зламу механізму, а вся земля була глибоко забруднена і на ній було важкодоступно.
Генрі натрапив на опис старого персонажа - Пожирач Сердва Землі, того самого створіння, яке він назвав « швидкісним поїздом».
Цей монстр першого рівня вів прихований підземний спосіб життя.
Піонери ставилися до нього з несподіваною прихильністю: Пожирач пожирав забруднений ґрунт і каміння, виділяючи чисту землю. Механізм цієї біологічної очищення залишався загадкою, але для мешканців Землі вони були безцінним даром.
Їх ніколи не вбивали навмисно, просто в крайніх випадках.
Теоретично, ця здатність могла з часом звільнити світ від забруднення, але на практиці це мало що стримувало: завеликі площі зараження і надто незначна популяція Пожирачів.
Провівши в одному з них багато часу, Генрі чітко пам’ятав процес поглинання бруду.
За день кропіткої праці з даними Генрі зміг значно розширити свій кругозір.
Після обстеження він з насолодою потягнувся, відчуваючи, як затікали м’язи.
Він наповнив ванну гарячою водою і занурився в неї, дозволивши теплу помити залишки напруженості протягом багатьох місяців.
Діріжабль впевнено летів у небі над безпечними землями, і вперше за довгий час Генрі міг дозволити собі закрити очі й розслабитися.
П’ять місяців пролетіли в однорідному ритмі, спускаючись у нескінченну чергу днів. Весь цей час Генрі постійно працював над стисненням духовної енергії, перетворюючись лише на короткий сон і ненажерливу їжу.
У його тиші свідомості шаленіли невидимі течії, аж поки зменшився об’єм нагромадженої мани і став все більш щільним та слухняним.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu