Генрі збився на біг, зберігаючи холодну свідомість і відновлення рунічних зв’язків. Через кілька секунд він уже ковзав вниз по зовнішньому боці і м'яко приземлився на землю.
Тільки тоді він розвіяв свої чари: вузол відразу ж повернувся в штатний режим, і магічні потоки потекли за звичайним руслу. Цілісність формування не була порушена. Генрі полегшено зітхнув, хоча й розумів, що основні випробування ще попереду.
Коли він востаннє побачив стіну, то рушив вглиб. Зграйку відкрили передгір’я, вкриті густими лісами, соковиті луки та звивисті струмки. На мить Генрі відчув, що повернувся в Безплідні Землі - такі пейзажі давно стали для нього чимось з області традицій. У Срібному Місячному місті царював бетон і метал. Генрі присів і торкнувся землі, яка була чистою жовтою. Велика стіна не лише служила захистом проти демонів, але й захищала від отрути зовнішнього світу і зберегла тут первинну чистоту.
Просуватися доводилось з надзвичайною обережністю. Там лежав стародавній ліс з незайманою екосистемою. Люди тут були рідкісними гостями, оскільки не було натоптаних стежок.
У землях Свитання подібні масиви вважалися заповідними зонами, закриті для вільного візиту.
Могутні стовбури дерев-виполінів були гідні поваги, бо їх вік рахувався в кожному вигину кори.
Генрі знав, що колода звідси майже не була створена з дорогим імпортом із безплідних Земель. Рощі та пасовища тут охороняли як святиню. Більшість людей у Земель Світлани за своє життя так і не побачать такої величності.
У пам'яті був образ Аміші. Дочка аристократа часто слухала його розповіді про безкрайні ліси та моря, і в її очах загорявся блиск. Тепер, стоячи під руїнами стародавніх крон, він почав краще розуміти її тугу за справжнім світом — і сам був надто довго позбавлений цього видовища. До середини дня Генрі вийшов до опушки і затаївся в густій тіні, посилюючи почуття: чим ближче до кордонів озвоєних земель, тим більша ймовірність небажаної зустрічі.
На схилах, що височіли над лісовою смугою на підлозі, з’явився приземний дерев'яний будинок. Дві фігури, що знову стояли на подвір’ї, очевидно були лісовими. Генрі безшумний привид обійшов їх стороною, затаївся в складках місцевості і чекав глибокої ночі.
"Вимагав тіні".
Щоб усунути будь - яку ймовірність виявлення, він активував техніку непомітності. Його тіло, наче розчинилося з чорнилом темнотою і він ковзнув вперед, майже торкаючись землі. Сенсори чіпа безперервно сканували простір: крім тих двох в хатині, поблизу нікого не було.
Після того як Генрі залишив лісництво, він став ще гористим.
Він перемагав кілька хребтів і побачив унизу ферму, засічену овочами та фруктами. У землях Свитання такого виду була розкішшю, досяжною лише найвищій еліті. Поблизу були темні будинки робітників. Генрі пройшов повз їхні вікна без жодного звуку.
З часом гірські ланцюжки почали змінюватись на рівнині, яка вже мала форму міста. Він зазначив, що майже кожен вільний клаптик ґрунту був викопаний безбарвними полями.
« Що це за місто таке? Виявляється, тут стільки землі...."
Коли він побачив ці родючі землі, то відчув мимовільну заздрість. На тлі цього багатства Срібний Місячний Лунний місто здавалося вижене пустелею: ні родючий шар, ані величні гори — це лише нескінченні стрічки доріг і холодний камінь струму.
Генрі вибрав укримне, захищене від випадкових очей місце на поверхню.
Його тимчасовий сховок виявився неглибокою яма, густо зарослою жорстким бур’яном.
Він застиг на мить, озираючись в ледь помітний на горизонті силует міста і потім витягнув з складок одягу флакон із Зельєм тисячі Лиц. Закинувши голову, він осушив його одним ковтком.
Магія швидко вплинула, бо риси обличчя попливли, перебудовувалися і розвинулись на чоловіка.
Це була типова форма для Земель Свічка — обличчя, яке відразу забувається і безслідно зникає в будь - якому натовпі.
Накинувши просту чорну мантію без будь-яких знаків різниці, Генрі завершив маскування пара скупих штрихів.
Тепер він виглядав як звичайний мандрівний чарівник, а сотні людей носять по цих неспокійних краях.
Закінчивши приготування, він знову активував техніку « Угол тіні ». Тіло Генрі розтіснилося чорнильною калюжою, і він безшумно ковзнув в бік міських стін.
Коли Сорті увійшов у зону активного сканування Блакитнини Сіневи, маг сповільнився рух і ретельно аналізував дані.
Ззовні височіли масивні стіни — класична кріпоста кладка, яка йому здавалась більш декоративною, ніж справжньою оборонною.
Ворота стояли широко відчиненими, а біля входу ліниво перемінялися з ноги на ногу всього двох охоронців. Оборона виглядала непростично слабкою, але це лише змусило Генрі подвоїти обережність.
Така недбалість свідчила не про глупоту місцевих правителів, а про їхню непохитну впевненість у своїй силі. Їм не потрібно було високих мурів, щоб почуватися безпечно.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu