Але створіння навіть не скрикнула. Після того як Ползун втратив будь - яку живу істоту, він вчепився у ногу Генрі і почав гризти метал багатьма способами.
Генрі перебував у формі Сили титану, і все його тіло скувала масивна темно-золота броня, переливалася глухим металевим блиском.
Півзуни, які обліплювали його ноги, намагалися прокусити панцир — їхні зуби скрегітали по металу і навіть не залишали на поверхні навіть мінованих подряпин.
Генрі, нахмурившись у вигляді чорного слизу доспехи, одного сильного руху стряхнув з себе котячих тварів.
Мана, що був слухняний, зосередився на його ладонах і вміщав форму вогню. Снаряд зірвався вперед, врізався у гуску повалених ползунів і сдетонував.
У момент спалаху полум’я заглушило монстрів, перетворюючи їх на живі смолоскипи. Але вони продовжували сліпо йти вперед крізь вогонь, немов нервові закінчення.
Лише через декілька секунд їхні облякані суглоби підламалися, і створіння повалилося на землю. Навіть якщо вони не могли стояти, то наполегливо перебирають кігтями по каміннях і намагаються зменшити дистанцію.
Генрі не чекав на фінал їх агонії: вилікував з інвентаря Лук Світового Дерева гучніше зв'язав тетивою. Єдина стріла, що отримала нищівну кінетичну енергію, рознесла в клочику наполегливих тварів.
Ця локальна перемога не принесла полегшення, бо нові хвилі пливунів з’явилися внаслідок безперервного потоку плоті та кісток.
Їхня кількість придушувала, і Генрі відчув сильний холод по спині. За допомогою методу він витяг з обручки Перо Поліета.
Рідко мана наносила артефакт, перо щільно прикріпилося до тильної сторони його лівої кисті. Генрі злегка відштовхнувся кінчиками пальців від сухих ґрунту і плавно встромив у повітря.
Ефект магічного аксесуара дозволив йому освоїти політ інстинктивно, на рівні м'язової пам"яті, ніби ця здатність була зародженою.
Проте аналітичний розум Генрі швидко показав істотну різницю з досвідом у Плані Бездні, де швидкість і манівренність стали помітними.
Політ давався з відчутним зусиллями, вимагаючи постійної концентрації, але для поточної задачі цього мінімуму було достатньо.
Опинившись у повітрі, Генрі кинув погляд вниз: земля під нею перетворилася на океан сірої плоті.
Стадо задерло голови, тисячі рук тягнулося до нього в німому і лютим закликом, але він ширяв занадто високо для їх борців.
З цієї точки зору було відкрито справжню картину катастрофи: до міста звідусіль відносилися нові хвилі тварей.
Ті, що були ближче, вже заповнили вулиці до відмови, а далекі групи скаплювалися на периферії, даючи один одного в спробах прорватися до мети.
Генрі подумки похвалив би свою передбачливість у здобутті Пера: без можливості вигубити таку орди стане на нескінченну м’ясорубку, в якій він рано чи пізно міг би втратити сили.
Ситуація залишалася критичною. Півзуни, остаточно зафіксувавши ціль, розграбувалися шаленим колективним воєм.
Цей хор сотень ковток гуонував у повітрі, викликаючи в Генрі тупу пульсуючу біль у скринях. Не можна було затримуватися: подібний шум неминуче повинен був залучити по-справжньому великих хижаків, що зайшли в руїнах.
Напрямивши вектор руху до околиці міста, Генрі побачив, як живий потік внизу миттєво перебудувався за його тінню.
Не було сенсу залишатися в самому селі, бо всі прокидалися сплячими гніздами.
Коли Генрі побачив масштаб переслідування, то не міг стримати запитання про походження цих істот.
Той факт, що колись вони були людьми, звертав увагу на катастрофу неймовірних масштабів, яка знищила тисячі життів в одну мить.
Місто перетворилося на величезну гробницю, де мертві створіння з’явилися внаслідок еманації забруднення і врешті - решт піднялись у вигляді вічного голоду. Трагедія минулого, прихована під шаром пилу і часу, зберегла свої зловісні таємниці.
Раптом спалах інтуїтивної тривоги змусила Генрі різко закласти крен в сторону.
У ту ж секунду повз його голову з гулом пронісся масивний облам каменю. Поглянувши вниз, він помітив одного з повзунків, який вже підбирав новий шматок кладки для кидка. Артефакт не давав можливості робити різкі піки, тому наступного снаряда Генрі вклонився буквально у останню мить.
« Модіння — стародавній інстинкт приматів» — зимно констатував він.
Ця базова моторика збереглася в колишніх людей навіть після остаточного розпаду особистості.
Перший успіх породіча став сигналом для решти: тепер у небо літали все, що потрапляло їм під руку - камені, уламки дерева, ком'я липкою бруду і навіть відірвані кінцівки їх власних зниклих зловлю.
Снарядів ставало надто багато, щоб ухилитися від кожного. Кілька каменів зі викликом ударилися про темно-золоту броню, але та витримала, не зберігши навіть вм'ятину.
Однак, густина вогню зростала і Генрі швидко рухався до кордону міста лише час від часу.
Спостерігаючи за поведінкою зграї, він зазначив важливу деталь: повзуни були набагато небезпечнішими, ніж здавалося на перший погляд.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu