Однак дослідники вважали, що це безсмертя має паразитичний характер: поки жива істота в глибинах Бездонні, її маріонетки на землі будуть бунтуватися знову і знову.
Коли чергу експериментів зайшла в глухий кут, інтерес до Ползунів потискався. Незважаючи на своє життя, вони не мали надзвичайної сили — їх було достатньо просто спалити дотла, щоб повністю упокоювати.
Історія пам’ятала одного безумця, який намагався прищепити цей дар собі, але найвище керівництво Земель Свіча негайно зреагувало — маг був страчений.
Його досвід обернувся катастрофою: замість вічного життя він просто привідкрив двері в наш світ для бруду Бездни, ледве не перетворившись у легковажне чудовисько, подібне до того, що вважають божевільні сектанти.
Уряди Земель Свитання найбільше боялися неконтрольованого розповсюдження « зарази». Очеретна пляма могла поглинути цілі регіони, зробивши будь - які маніпуляції з такими силами неминучою забороною.
« Ось ти такий... Півзун."
Генрі спостерігав за творцем, сховавшись у тіні.
Ця назва повністю виправдовувала те, що колись людина переходила тільки на колінах і розпластилася по каменях.
Його рух був вражаючий. Ползун нісся по руинах з лицарем, який прилаштовував коня.
Монстр безцільно шукав їжі серед уламків, хоча в зоні відчуження це було дуже важко. Скритті показали, що шлунки цих істот забиті камінням, землею і гнилим сміттям - вони пожирали все підряд, не брезгуючи нічим крім, чомусь, комах.
Саме тому аромат свіжої людської плоті перетворив їх у одержимих. Для них запах живої крові — єдиний і незаперечний стимул. Якщо Ползуну потрібно буде почути жертву, він впадає у смертельну атаку — сліпий гнів.
Цей інстинкт не згасає навіть після декапіти: відрубана голова, впавши у пил, продовжує люто тиснути щелепами, намагаючись дістати ворога.
Раптом нічне повітря почало рухатися. Вітер вдарив півзун в спину, і він почав гарячково вдихати повітря.
Його голова смикала, і погляд порожніх очей кинувся прямо до зруйнованого палацу, де затаїв Генрі. Іссіня-черна шкіра, що обтягує череп, стерла всякі натяки на людські риси, але яка походить від істоти спрага була майже дотику.
«Скверно. Вітер видав мене."
Генрі на мить насупився: він не помітив цей випадковий порив. Тварюка сама по собі не представляла загрози, але шум бою міг стати небажаним сигналом для інших мешканців руїн.
Уловивши запах здобичі, Ползун миттєво прискорився. Він подолав відстань у дві сотні метрів за лічені секунди, буквально проламаючись крізь перешкоди. Старовинні мури, що проникли в минуле, з гуркотом падали під напір цього снаряда.
"Чорт".
Генрі коротко виручився про себе: піднятий гуркіт ставив хрест на прихованості. Не гаючи, він вихопив Лук світового Дерева і натягнув тетиву, що зцілювався чорною силоюет. Примарно-зелена стріла зіткнулась з повітря і зірвалася з місця, в мить оку досягнувши мети. Брунув вибух.
Роз маскування було зірвано, Генрі вирішив не економити сили. Могутній заряд магічної енергії буквально розніс тіло Ползуна на частини, цього було достатньо, щоб позбавити його мобільності.
Спочатку Генрі планував використати меч або кинджал, щоб розчавити ворога безшумно.
Ехо вибух розкотився по мерському місту.
Снаряд відірвав монстру кінцівки, але відразу ж проявив його страхітливий пейзаж: розкидані по каменях руки і ноги продовжували шалено дертися.
Відсічена долоня, висунувшись, повзла в бік Генрі і сліпо хапаючи пальцями повітря.
Картина була б косметичною, якби не була такою страшною. У цей момент інтерфейс глибокої Синеви спалахнув тривожними маркерами.
Екологічний детектор чіпа зафіксував масовий рух з усіх боків. Виявилось, що десятки Ползунів роками лежали в анабіозі під шарами старих пилу і уламків, але шум та запах живого чоловіка пробудили їх від довгого сну.
Тільки тепер Генрі повністю зрозумів, що ціле місто було одним величезним гніздом.
Колишня розвідка торкалася лише зовнішнього периметру, сенсори не могли пробитися крізь товщу завалів. Тепер же його запах, рознесений вітром, став для сотень голодних тварюок пусткою.
— О-о- о...
Руїни наповнилися хрипким, багатоголосим воєм, що нагадував скрегот іржавого металу.
З підвалів і провалу в стінах один за одним виривалися Ползуни, попрямувавши до палацу. Більше десятка істот вже заходили на дистанцію кидка.
Генрі діяв холоднокровно: дві послідовні стріли перетворили авангард у різанину, яку в той час кине Бомба Огненна Ящериці накрила решту щільної хвилі полум’я.
Проте один Ползун все - таки прорвався крізь загородливий вогонь.
Генрі різко викинув ногу вперед, і сильний удар квового чобота проламав грудну клітку монстра. Нога увійшла глибоко в потовчене тіло, і з рани густо хлинула чорна, масляниста слизь.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu