Весь день Генрі слідував за ним, очікуючи моменту, коли інформатор піде за новою партією. Методність, з якою діяв волоцюга, свідчила про те, що він займається цим не перший день. Коли мішечок жебрака спорожнів, Генрі зрозумів: невдовзі йому знадобиться поповнення. Потрібно було просто набратись терпіння.
У сутінках жебрак згорнув у нетрях, де жив простий люд. Він ще раз озирнувся, перевіряючи, чи немає хвоста. У той час Генрі сидів на лаві вище двох вулиць, нехтуючи гортою бобових у долоні і підкидаючи їх голуби, що злітаються. У цій спокійній людині ніхто не визнав би небезпечного переслідувача.
Впевнений у своїй безпеці, жебрак підійшов до нерозпізнаного одноповерхового будиночку і замовлений стуком постукав у двері. Створка привідкрилася, і в тьмяному світлі мигнула профіль молодого чоловіка років сімнадцяти-всемнадцяті.
— Все статуетки роздані? — Негомко запитав хлопця.
— Як і домовлялися, аж до останнього, — зголосився жебрак, зашукуючи кланяючись.
— Чийого уваги не привернув? Ніхто не зацікавився? - Він продовжував допит.
Вбогий швидко замотав головою, і його волосся розметилося з плечей.
- Ні, ні. Я просто смердючий волоцюга, кому я там здався? Як і раніше, виберу підхожого чоловіка, суну йому фігурку і відразу в сторону.
У цей момент двері будинку зі скрипом привідкрилася. Молодий чоловік висунув голову назовні, його погляд швидко просканував вулицю. Не помітивши нічого підозрілого, він коротко кинув:
— Заходи.
— О, премного дядя, — сказав жебрак, вклонившись унизу, і юркнув всередину. Двері відразу ж зачинилися, відчиняючи звуки вулиці.
Усередині панував хаос: купи тряп'я і зламані речі громіздали в кутах, створюючи атмосферу покинутості.
Однак серед цього безладу один острівок чистоти виглядав чужорідним. На маленькому, ретельно протертому столі лежала колода різьблених дерев’яних фігурок — точних копій волоцюжків.
« Похоже, цепочка веде саме сюди» — безстрашно зауважив Генрі. Він не квапився крошити хліб голубам.
У будинку молодий чоловік вказав на стіл:
— Ці забереш. Завтра ти підеш до південної частини міста і роздаси все до останньої. Будь обережним, дивіться до натовпу перш ніж простягати руку.
- Розумію, пане. Не зволікайте. Я в цій справі тертий калач, все зіграю у найкращому вигляді, — прохрівав жебрак і знову відвішував поклони.
Тремтячими пальцями він витяг через пазухи засланний ганчірковий мішок і прийнявся ніжно вкладати у нього фігурки. Їх було рівно десять - важких, орних старим деревом і чимось невловимим.
Господар дому тим часом дістав з шафи пишний батон білого хліба і весільний шматок солоного м’яса.
— Держи. Будеш працювати правильно, потреби не дізнаєшся.
Очі жебрака виблискували, і вони були майже захоплені. Він вчепився у підношення обома руками.
- Дякую, добрий пане! Я вилізу з шкіри!
Він відразу ж вгризся у хліб, жадібно проштовхуючи шматки в суху горлянку. У ці важкі часи сипотіння було єдиним мірилом успіху. Не просто корка, а білий борошно та м'ясо - і все це за простий роздаток безробітків.
Бідність не була безглуздою і добре розуміла, що така щедрість є небезпечною.
Але коли рука голоду стискає горло, питання моралі відходять на другий план.
Навіть якщо завтрашній день завалився, сьогодні він був ситий, і це було єдиним, що мало значення.
Спочатку він чекав підвоє. Йшов на ризик, очікуючи удару в спину після виконання доручення.
Але з часом чоловік був задоволений і полагодив собі їжу. Вбогий відкупив ще шматок, а залишки обережно сховав у мішок.
Тільки той, хто протягом тижнів жував порожню солому розуміє справжню цінність тіла. Потовши перший, найболючіший спазм шлунка, він вирішив прибере решту на чорну годину.
— Ладно, проваливай. Пам’ятай, що завтра на сході не затримуйся. Чоловік мляво махав рукою і випрошував гостя.
Бідний інтенсивно закивав, ледве проковтнувши останній шматок.
- Буде зроблено, пане.
— До речі, — гукнув його наймач біля самого порога, чи ж ти пам’ятаєш, що відповідатимеш, коли б тебе притиснуто до міської сторожі?
- Не хвилюйтеся, сер. Моя мова залишиться за зубами. Я вас не бачив, — запевнив його бродяга.
Насправді він не обманював, бо насправді нічого не знав про цього чоловіка. Ні імені, ні роду занять.
У той день, коли вони зустрілися, жебрак ледве тримався на ногах від виснаження, світ перед його очима плив і дихав. Незнайомець просто з'явився із марієвого дерева і запропонував угоду, від якої неможливо було відмовитися.
Цей дім також не був постійним оселею чоловіка, він з’являвся тут лише під покровом сумки.
Навіть якщо жебрака схоплять і катують, він не зможе видати нічого цінного.
Сам же « мисливець» діяв дуже обережно: до того моменту, як ловці нападуть на слід, він давно змінить притулок. Органи влади знайдуть лише купу мотлоху в покинутій структурі.
Бідий вийшов на вулицю і поплив до свого пристані — унизу, де старі стіни захищали від вітру та дали привидам можливість не замерзнути.
Чоловік швидко прибрався, замкнув засуви і залишив дім. Проходячи повз Генрі, все ще зайнятого голубами, він лише мигцем ковзнув по ньому поглядом, прийнявши за неприсвячого обивача.
« На ньому чітко проступає еманація Плану Бездні. Типовим сектантом, — закінчив Генрі, проводячи його поглядом. - Але за його спиною, мабуть, маячить фігура трохи складніша".
Аналіз підтвердив догадку: цей чоловік був безпосередньо пов'язаний з Бездонною. Проте Генрі не квапився.
Справжнє джерело фігурок залишався в тіні, і цей посередник навряд чи був їхнім творцем. Раніше час для захоплення міг налякати справжнього кукловода. Маг вирішив відпускати ліску, поки на гачок не потрапить по-справжньому велика риба.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu