Навіть коли Шатію тримали в ув’язненні, як просту ельфійку, ніхто з її середовища не зрадив її — природжений обов'язок захисту суверену стояв вище страху смерті.
Для мешканців Аномальній Долини зустріч з Королівським ельфом була подією біблійного масштабу. Голову Клану і старійшин майже не залишали своїх земель, тому їхня рідкісна паломництво до материнського Древу було далеко в минулому.
У ті роки Себастьян був ще дитиною, як і Шатія, так що будь-які зміни в рисах обличчя легко складалося на природне дорослішання.
Ризик викриття існував лише тоді, коли б голова бачив принца в останні роки, але розрахунки Генрі говорили про протилежне. Холодний аналіз звичок ельфів і облік їх ізоляціонізму дозволили йому провернути цю аферу. Як і очікувалося, голова клана знав принца лише за донесенням та чутками, що відчинило перед магом всі двері.
Хоча в глибині душі старійшини Аномальній Долині все ще були впевнені, аура крові не могла бути підробкою.
Для ельфійського народу ім’я крові було найвпевненіше, посвідчення особи.
Навіть якщо Генрі був незаконнонародженим відприском, старійшина не наважувався завдати йому шкоди — будь - які подібні справи були в винятковій юрисдикції королівської родини.
Як тільки Бейн та інші супутники сховалися з поля зору, Генрі перейшов до справи:
- Я прийшов через Шатію.
- Принцеса Шатія... — Старійшина похитнувся і на мить занурився у свої думки.
З того часу, як звістка про викрадення принцеси чарівниками облетіла землю, всі ельфійські анклави перебували в стані бойової готовності. Королівське подвір’я видав наказ: будь - якою ціною шукати заціпки, перевіряти кожну вилику і доставити її в ціль та у випадку виявлення Височності.
Ми продовжували пошуки і пильно стежили за кожним слухом, але насправді інформація досі не робилася.
— З високою долею ймовірності Шатія вже переправлена на План Чарівників, так що відсутність слідів тут цілком зрозуміло, — холодно, аналітичний тон помітив Генрі.
Тоді, в фатальний день Шатія вирушила з візитом до одного із малих кланів, чиє Світове Дерево було забруднено і підміна від чарівників.
Пізніше цей клан був стерто з лиця землі, а принцесу забрали в полон разом із вижилими.
Звичайно, корона знала, чиї руки були введені у справу. Але інформація воліла не розголошувати її, бо вважала, що вона лише завдасть шкоди заложниці.
Старійшина здивовано вкинув брови і, відповідно до кивнув:
- Тепер я бачу масштаб проблеми. Отже, Ваше Високість прибули сюди через активність чарівників з Оберштайна?
— Не зовсім, але я розраховую на те, що через них вийду на потрібний слід. Ці бази здаються відносно новими, а отже можуть зберігатися свіжі дані. Це наш шанс на прорив - пояснив Генрі, зберігаючи неупередженість.
— Ми вже відправили туди значні сили. Ваша Високість, будьте певні: ми докладемо всіх зусиль, щоб викурити цих чарівників з їхнього нору, — рішуче сказав старійшина і розтрощив плечі.
— Виділіть на це питання більше уваги. Чарівники підступні й мають силу, якої не слід недооцінювати. Віднесіться до них серйозно, — попередив Генрі, звузивши очі.
Закінчивши з офіційною частиною, він трохи змінив інтонацію і поставив питання, яке цікавило його не менше:
- До речі, якими запасами соку світового Дерева ви зараз знаходите?
Сок Світового Дерева вважався справжнім скарбом природи. Дерево виділяло лише три-п'ять цінних крапель раз на сторіччя.
Кожна така крапля могла продовжити життя на триста років і мати високу силу для зміцнення духовної енергії, зміцнюючи основу магічного розвитку. І хоча вторинне лікування не приносило бажаних результатів, сік залишався обмеженням мрій для будь - якої практики.
Велика частина цього ресурсу розподілялася всередині найвищої знаті ельфів і майже ніколи не покидала кордонів раси.
Коли Генрі дізнався про це від Шатії, то поставив собі за мету знайти зразок. Духовний ріст був важливим, але триста років чистого життя були набагато ціннішими.
Старійшина відповів без тіні коливання:
- У наших сховищах зараз знаходиться п'ятдесят крапель. Вашому Вищству потрібна певна кількість?
— Да. Підготуйте десять крапель, і вони стануть мені в пригоді. Генрі спокійно погодився.
Старійшина навіть не подумав поставити під сумнів прохання. За його логікою, принцу Себастьянові не потрібно було соку для особистого використання — мабуть, він мав на увазі високу дипломатію чи безпеку в її подорожах під чужим ім’ям. Десять крапель були вагою долею, адже цей запас копіювався десятиліттями, видаючи себе лише за надзвичайні досягнення або геніальні таланти серед молоді.
— Ваше Високість, прошу, почекайте тут. Я особисто принесу їх.
Він зробив швидкий крок до величного стовбура світового Дерева.
Його коріння видалося непримітним проходом, який веде до підземної скарбниці. Через кілька хвилин він повернувся, ніжно стискаючи в руках маленьку дерев’яну шкатулку.
Незважаючи на зовнішню простоту, від неї віяло стародавньою аурою. Відкинувши кришку, старійшина показав десять прозорих зелених посудин, які мали форму листя.
Вони сяяли м’яким внутрішнім світлом, чистим і бездоганним, наче гумова яшма.
Генрі кинув підношення побіленим поглядом і, не видавши свого задоволення ані одним жестом, будничко забрав шкатулку в простірне кільце.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu