Розкаятись дуже засмутило його. Він чув про існування інших світів, але завжди сприймав це як далекі легенди. Про План Чарівників він читав лише в пилових фолірантах з королівського архіву і зрештою стер ці знання із пам’яті як щось неістотне. Коротке зауваження Лучо змусило фрагменти мозаїки скластися в страхітливу картину реальності.
Северус не раз з’являвся на старих фоліантах, де описувалися чарівники. Хроністи минулого не скупилися на фарбу, в якій зображалися їхні жорстокі й владні створіння та жадібні до зла.
Але за давніх - давен, коли вони співали, явно читав одну незаперечну істину: сила цих створінь була дійсно руйнівною.
- Чарівники? Що їм потрібно у наших землях? — Северус нахмурився.
Лучо відповів не відразу, його погляд був важким:
- Вся справа у війні між планами, історія ця довга і заплутана. Коротко кажучи, вихідці з Плану Чарівників одержимі жадібністю. Вони прагнуть поневолити наш План ельфів і прибрати до рук кожен шматок магічних ресурсів.
Северус завмер, поспішавши від почутого. Такий масштаб загрози не вкладався в голові.
У підліткові роки він зачитувався легендами про світ, але з роками дійшов до цинічного висновку, що глобальна катастрофа — це лише витвір уяви літописців.
Тепер же реальність призвела до зворотнього удару: перед нею розверталася справжня криза міжсвітового рівня.
- Що буде, якщо Коул потрапив до них у руки? - Його голос злегка тремтів.
- Важко сказати. Можливо, Луче змарнував своє життя на місці або ж тримали в кандалах, сподіваючись вибити цінну інформацію. — У будь-якому випадку, ситуація критична.
Для Северуса це була слабка надія: якщо смерть Коула не підтверджено, то учень міг би бути ще живий.
— Прошу, дозвольте мені поїхати з вами, — твердо вимовив Северус, випрямивши спину.
Лучо коротко кивнув, приймаючи його рішення:
— Иди. Але пам’ятайте, що немає нічого поганого в самолюбстві. Ці чарівники є більш потужні, ніж ви можете собі уявити.
...
Северус швидко підготував спорядження, повідомив королівську канцелярію і разом з Лусотою та трьома супутниками висунув у напрямку Оберштайна. Він вже давно не витримував своїх рідних мурів, щоб здійснити таку далеку подорож.
Здається, востаннє він виїжджав у західні провінції багато років тому, щоб вгамувати прорвану демонічне створіння.
Відтоді було багато води. У Хайшичені його життя тесля розмірково і спокійно: наставництво, рідкісні візити до столиці.
Він вважав, що так буде у випадку глибокої старості і не сподівався на захід сонця, коли йому доведеться поспішати до далекого кордону, щоб вирвати учня з лап безодні.
Через два тижні він досяг Оберштайна. Поява Лучо і його сородічів викликала справжній переполох. У цих суворих краях ельфи були диковиною: більшість людей знали про них лише з казок, ніколи не помічаючиживу. Досвідчені авантюристи, заздривши статних незнайомців, поспішно поступалися своїм маршрутом. Вони добре знали, що за зовнішньою грацією ельфів ховається зарозумілість і смертоносна майстерність. Навіть якщо цей гість вирішить обірвати чиєсь життя одним помахом меча, жодне людське королівство не ризикує вимагати правосуддя. Поміркованість диктувала триматися від них подалі.
До групи наблизився кінь. Начальник, притримуючи коня, уважно озирнувся Лумо та ельфів і потім змінив погляд на Северуса. Поспішаючи, він відвеселив глибокий уклон:
— Магистр Северус? Пане Луче?
Простіше тільки ледь помітно схилив голову, зберігаючи холодне мовчання. Про свій візит вони повідомили Тайлуна заздалегідь, і той наказав зустріти їх біля міських воріт. Назорі, побачивши дотепних вершників, відразу ж передали звістку по ланцюгу.
— Прошу вас, йдіть за мною у військовий табір, там ви зможете відпочити, — шанобливо сказав солдат. - Наш командуючий зараз перевіряє кордон, але його повернення очікується з хвилини на хвилину.
Коли Тайлун отримав донесення, він негайно розгорнув коня до табору. Останніми днями він майже не повертався до сідла, особисто патрулюючи підлогу Лім і тримаючи око з похмурих вершин. Той факт, що ельфи прибули для розслідування, підтверджував його найгірші побоювання: королівство Ноен більше не контролювало ситуацію на своїй території.
Коли Тайлун перейшов поріг табору, то побачив Лумо в оточенні свит та магістра Северуса, обличчя якої за час розлуки було вкрите сіркою глибоких зморшок.
- Вітаю вас, пане Северус! Шановні друзі-ельфи! — Звикнув він, наближуючись.
Северус кинув його довгим поглядом, і в його голосі прозвучала сумна теплота:
— И ты, я бачу, не мальчишь, Тайлун.
Служба на кордоні імперії не щаджувала нікого. Лише кілька років тому волосся Тайлуна було просто шоковане, а тепер його сибірки стали білими, наче сніг, який ріс свіжовічно.
— Дозволь представити тобі пана Лучо, нашого союзника з народу ельфів, — промовив Северус.
Тайлун гірко посміхнувся зауваження про вік, важко зітхнув і звернувся до ельфа:
— Я по суті докладаю. Ми постійно стежимо за Хребтом Лім, але ситуація всередині залишається загадкою - там перебуває моторошна тиша. Ніякого руху, ніхто не входив у гори і не покидав їх. Наручних аномалій розвідки не зафіксувала.
Лучо вислухав звіт, не змінюючи свого обличчя. Він мовчки підійшов до краю укріплень і довго вдивлявся у синювату цибулю, що обкутує далекі схили Крем.
— Идемте. Треба побачити все на власні очі, — кинув він через плече.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu