Місяць тому патрульний загін, що базувався на передгір’ях хребта, не повернувся у призначений час.
З того часу воювання не було справою жодної звістки. У масштабах армії зникнення дюжини солдатів зазвичай не вимагало такої високої промови, але завдяки дотошності Тайлуна цей інцидент не загубився в купі паперу.
« Дивно, — думав командир і міряв кроками кабінету. — Королівство Рейлі останнім часом тихо поводиться, і ознак діяльності на кордоні немає. Куди ж тоді міг безслідно випаруватися цілий загін? "
У тих скелястих відрох за межами прикордонного вала могутні демонічні створіння зустрічалися надзвичайно рідко.
До того ж у патрулі служили досвідчені лицарі, які зазнали нападу з боку звіра. Якщо припустити, що це втручання сусідніх мешканців призведе до цілковитого знищення групи, то потрібно було б лише десятки і сотні осіб.
Не було б важко приховати, що маса людей рухається у густих лісах і не може уникнути погоні серед знайомих доріг патрульним.
Проте загін відсутнього місяця, і тиша ставала зловісною. Тайлун покликав чергового офіцера і відстрочив:
— Виділи сотню людей і розділи їх на десять мобільних груп. Нехай проріжуть хребт вздовж і впоперек. Мені потрібні сліди зниклих.
Вестовий офіцер на мить завмер від подиву.
« Пане командуючий, чи варто віддавати стільки сил? » Можливо, люди просто збилися з шляху в тумані?
— Ні, це щось інше. Тайлун хмуро похитав головою. — Передай наказ: групам заборонено розправлятися надто далеко. Тримайтеся в межах видимості, щоб негайно підтримати один одного у разі потреби.
Для виконання завдання забрали еліту. Сотні людей увійшли до складу загартованих лицарів, а очолювали пошук трьох великих лицарів. Масивний загін звернувся до хребти, сповнений рішучості знайти зниклих товаришів живими або мертвими.
...
З часу роковини Генрі, Давида і Рейса з патрульним загону пролетіли два місяці. З того часу рутина за картографією доповнилась регулярними патрулями і прихованою розвідкою.
Кожних кілька днів вони прочісували підступи до свого сховку. З бігом часу чужинки більше не порушували кордонів, а це дало магам можливість повністю зосередитися на картах та системних завданнях.
Життя на двадцять сьомій базі було позбавлене кольорів — розваг та спілкування.
Але чарівники, які прибули сюди для того, щоб загарбати диких земель і брати участь у майбутній війні, були стоїчно переміщені ізоляцією. Для людей такі злидні були лише фоновим шумом, який не заслуговував уваги.
Генрі, дотримуючись звички замер на вершині витеса, уважно оглядає околиці. Праця над картами хребта була майже завершена, а однотипні вилазки вже прибували. Хоча мальовничі краєвиди й далі тішили око, щоденне повторення тих самих маршрутів поступово притупляло відчуття вражень.
Раптом його тіло напружилося, і він плавно опустився на одне коліно, зливаючись з ландшафтом.
- Попереду рух.
Давид і Рейс відразу поснули слідом, ховаючись у густій тіні дерев. З висоти пташиного польоту вони чітко бачили, як коло підніжжя гори розгортається могутня сила — близько сотні озброєних людей почали сходження.
Генрі взяв підзорну трубу і прилькнув до окуляра. Метал обладунки блиснув на сонці, і це були ті найпростіші лати, які вони бачили на зруйнованому патрулі.
- Регулярна армія Королівства Ноен. Здається, що вони шукають тих зниклих. Він констатував їх і не відпускав очей. - Повертаємося. Потрібно негайно доповісти Кейну і Пакку.
Вони безшумно відступили вглиб лісу, рухаючись короткими перебіжками. Коли Генрі опинився в безпеці бази, він коротко виклав суть справи старшим.
- Сотня людина? — Пакк замислено потер підборіддя. — Кейн, оголоси загальний збори. Наведи всім залишатися всередині периметра і не висовуватися.
— Буде виконано, пан Пакк, — Кейн коротко кивнув і швидко спустився по рівнях бази з дозволом.
Пакк обернувся до інших:
- Якщо це звичайні прикордонники, базу їм не знайти. Головне зараз - стежити, чи немає в їх рядах заклиначів.
- Заклиначів? Ви маєте на увазі чарівників? — Уточнив Генри, упорядковуючи термінологію.
— Це лише різні назви одного ремесла, — підтвердив Пак.
Пошук почався. Життя на базі завмерло. Могутня прихована магічна форма досконало спрацювала, маскуючи вхід під звичайну скальну породу. Самі ж пошуковики в кращому випадку покладалися на почуття великих лицарів, які у питаннях точних манипуляцій маної змістили не більше звичайних селян. Вони могли б шукати тут хоч ціле століття, але все одно пройшли б далі.
Так і сталося. Кілька разів пошуковий загін зайшов у безпосередню близькість до бази: для солдатів схил з веселим струмком здавався абсолютно порожнім і безлюдним. Один з бойців, виснажений підйомом, навіть зупинився, щоб напитися води, і притулився спиною до валуну, не знаючи, що саме за цим каменем ховаються ті, кого він шукає.
Хребет був величезний, і сотня мечей не могла охопити кожен його дюйм, але за останні тижні солдати сумлінно протесали більшу частину доступної території.
Через місяць безплідних пошуків група повернулася до табору. Командир пошукової групи з'явився перед Тайлуном із промовою:
— Пане командуючий, ми обшукали кожен розпадник, але слідів патруля не знайшли. Наткнулися лише на старі стоянки — важко сказати, чиї вони і як давно були покинуті.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu