Генри не поспішав. Звичайні люди не представляли для нього серйозної загрози, і він знав, що зможе покинути це місце в будь-який момент. Він уважно спостерігав за поєдинком Каліма та Івіса, помітивши момент загибелі лицаря.
Він не збирався змішуватися. Оскільки Каліма була надто дорога каравану, Генрі не бачив сенсу виправляти помилки інших задля власної вигоди.
Старий Локуй, досвідчений і хитрий купець, мабуть, зрозумів би правила гри: залиш товар, притримуйся втрати, але збережемо людей. Доки ти живий, золото можна заробити знову.
Але Калім зробив фатальну помилку: він не тільки впізнав Івіса, але й публічно викрикнув його ім’я. Тепер нападники не мали вибору, бо мусили вирізати всіх свідків і приховати сліди злочину.
План Івіса, безперечно, думав про звичайне пограбування без зайвого кровопролиття, але гордість лицаря перетворила цю справу на масову різню.
Деякі найманці з охорони каравану намагалися прорватися крізь хаос самотужки, але їх відразу зустрічав слажений зал пострілів. Прошиті тіло раз за іншим валились у дорожний пил.
Івіс зробив остаточне рішення: свідків не повинно бути. Якщо чутки про цей напад приведуть до герцога Теодора, той мусить організувати публічну страту для виконавців.
Генрі якраз доїхав рибу, коли оборона в його секторі остаточно впала. Кілька солдатів, розізлених боєм, вдерлися за лінію возів і наткнулися на нього. На їхніх обличчях на мить відобразилося здивування — вид спокійної людини з їжею в руках бив з пантелику, але спрага крові взяла верх і вони кинулися до атаки, занотившись мечі.
Генрі глибоко зітхнув і сказав:
— Крижана Щит. Щит духовної сили. Темний щит.
Три магічних бар'єри один за одним спалахнули навколо його фігури, окутав простір примарним синім, сліпучо білим і в’язким чорним свічким.
Він повільно вхопив меч, оцінюючи противників. Використовувати бойову магію зараз було замало - мана була занадто цінним ресурсом, щоб витрачати її на звичайних солдатів. Це питання, мабуть, було розв’язане на клинок.
Ті, хто напав на місце, були паралізовані видом магічних щитів. У їхніх очах з’явилися забобонні побоювання і нерішучість.
Генрі був дуже незадоволений ними. Він рвонув вперед, рухаючись з неприродною майже нелюдською швидкістю. Змахи меча — і вся група нападників повалилася на землю замертво.
Рідкісні контрудари, які солдати встигли завдати в агонії, навіть не подряпали поверхню його щитів. Стріли, які вилупилися здалека, просто відскакували від бар’єрів і не завдали шкоди Генрі.
Через кілька секунд простір навколо нього перетворився на кладовище.
Інші солдати, які стали свідками того, як легко ця людина торкається своїх товаришів, відчули на собі жахливу льодову тривогу. Більшість з них лише краєм вуха чули про існування магів і ніколи не бачили заклинань вживу.
Усвідомлення того, що їхні атаки зовсім марні, викликало в них розпач і лише одна думка: втікати.
Вони були просто солдатами, звичайними людьми.
Зіткнувшись з силою, яку неможливо було виміряти чи здолати сталлю, вони інстинктивно вибирали втечу. Після першої хвилі нападу Генрі не став переслідувати дезертирів.
Його погляд вже зафіксував рух на флангах: інші групи, зауваживши колоду в строю, поспішали на підмогу.
Вони вважали, що середні перевіси та залізна дисципліна були абсолютно обґрунтованими. Навіть Великий лицар тричі подумав би, перш ніж кинути виклик об’єднаній армії.
Генрі спостерігав за їхнім наближенням з крижаним спокоєм, позбавленим повної експресії.
Зміцняючи меч, він швидко рушив назустріч наростаному гулу.
Як тигр, що вдерся у кошару, він обрушився на ворога — його рухи були грізніші за ефективні й швидкі.
Солдати, які ще кілька хвилин тому були грізними, тепер нагадували тендітні паперові фігурки — жоден з них не міг витримати жодного удару.
Ед, який з’їдався у тіні під возом, спостерігав за цією різьбою в очепенні. Особливе благоговіння викликало яскраві магічні щити, які мерехтіли коконом і окутали тіло Генрі.
Торговець, остаточно повіривши в надприродну природу свого супутника, почав істово кланятися, б’ючи лбом об брудну землю та хлебаючись у нерозбірливих молитвах.
Запанований хаос в іншій частині табору, Локуй також не зводив очей із центру подій. Він бачив все: і активацію щитів, і те, як Генрі планомендорно перетворив ряди тих, хто наступає у криваве місиво.
Ця ідея витіснила всі інші.
Протягом багатьох років кочового життя Локуй найнявся безліччю легенд, але це було вперше. Він точно відповідає найжахливішим традиціям: звичайні солдати навіть не встигали замахатися, перетворюючись на жертви односторонніх боїв.
Раніше Локуй приймав Генрі за розірване відрив дрібного роду, який витратив останні стадії стану на безпечний проїзд до Королівства Доріс.
Помітивши при ньому меч, Локуй спершу оцінив його долоню — відсутність мозолів переконало його, що зброя є лише декоративним елементом для жебрака. Справжній майстер завжди видає себе завуальованою шкірою, яка має великий досвід у житті.
Але тепер, коли слова Каліма підтвердилися таким кривавим способом, Локуй зрозумів глибину своєї помилки.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu