Просуваючись головною вулицею, він помітив дивну просторову аномалію.
- Пане! Нарешті я вас нагнав!
Голос Роберта донісся зі спини. Генрі різко розвернувся: його супутник, важко і прискіпливо дихаючи, наближався та відчайдушно махав рукою.
— Ни с місця.
Помітивши, що Роберт не сповільнює темпу, Генрі скинув меча і направив його точно в груди підшуканого.
Роберт раптово застиг і, здається, зробив два кроки назад.
- Вибачте, пане... Я просто на радощів. Це дійсно я, клянусь, ніякої нечисті і підміна.
— Коротко розглянь, де ти перебував весь цей час, — запитав Генрі.
Роберт розгубився, дивлячись по боках.
— Та я й сам не розберу, сер. Пам’ятаю, як ми сиділи в таверні і моргнули — а вас уже немає. Я кинувся в селище, кликав, але навколо ні душі. Вирішив постукати в найближчий будинок, думав, може ви там ... і ледь переступив поріг, як опинився всередині. Запаниковал, смикнув двері — заперто наглухо, ніби приварили. Вікна теж не піддалася, наче з гном’ячої сталі. Тільки я зголосився про порятунок, як морок спав: стою знову на вулиці, а ви он там, попереду йдете.
Роберт терпеливо пояснював ситуацію, часто звертаючи увагу на інших. У його очах читався первісний страх: лицар явно боявся, що Генрі не витрачатиме часу на марні слова, просто розіб'є його навпіл.
Незважаючи на статус Великого лицаря, Роберт не мав ілюзій щодо своїх шансів. Він не раз бачив чарівників у справі і розумів, що проти їхніх аномальних заклинань немає ні захисту, ні гідної відповіді.
У цій ситуації він відчував себе безпорадною худобою на бойні, і єдине, що його зараз турбує - це власне виживання.
У той час Генрі ретельно аналізував кожне слово провідника. Генетичний чіп був безстрашним доказом того, що Роберт не обманює. Проте інтуїція та логічні підрахунки підказали, що в цій чесності прихований якийсь недолік, який Генрі поки не міг локалізувати.
— Ти стверджуєш, що був ув’язнений в одному з цих будинків, — сказав він уточнюючи деталі. — В якому саме?
Роберт з жахом озирнувся, вдивляючись у сірі фасади і розпізнавши потрібний будинок, впевнено кивнув:
- Ось у цьому.
Генрі обернувся. Перед ним стояв типовий триповерховий будинок, занурений у глибоку темряву; жодне вікно не видало присутності живих. Щоб зберегти дистанцію, маг зробив кілька кроків назад, не зводячи очей із дверного проєму.
- Ти чуєш мої кроки за спиною? — холодно запитав Генрі.
Йому відступили трохи далі, як у темряві чітко пролунав звук кроків, в точно повторюваний його ритм. Робертова обличчя спотворила жаху грима.
- Чую... але там нікого немає. Пустоти.
— Здається, мене взяли на приціл, — констатував Генрі з ледь помітним зітханням, в якому сквозі швидше долоня, ніж страх.
Він знову змінив свій погляд на лицаря.
— Уходим, и швидко. З цими будівлями явно щось не так.
Роберт лише постукав у двері й увійшов, а потім опинився в пастці. Генрі Резонно припустив, що подібні події можуть спіткати його. Він не міг зрозуміти, чому Роберт зміг вийти саме тоді, коли проходив повз нього.
Несподівано навколосвітній напівмарк прорізався світло. У сусідньому будинку, до цього мертвим і темним, затемнулося освітлення, і з вікон повзалося тьмяний, хворобливо-батько. Генрі зачарувався, намагаючись роздивитися інтер'єр крізь скло, але бачив тільки щільне сяйво, яке приховує деталі.
▫Система: Сканування інтерфейсом « Глибока Синава »... Об' єкт порожній. Живі організми не знайдено.
Генрі не довіряв цим даним. Попередній досвід навчив його, що чіп не реєструє неживі сутності або злих духів. Магічні аномалії такого роду вимагали специфічних знань, яких в базі даних « Синеви» поки що не вистачало. Однак Генрі відчував, що імплантат вже давно переріс межі стандартного армійського модуля. З ростом магічного ядра функції чіпа еволюціонували, адаптуючись до законів цього світу.
— Пошли! — Коротко кинув Генрі і зірвався з місця.
Щойно в домі загорівся світло, навколо наповнилась густа і липкою еманацією чужої волі. Очевидно, що іскри не відпускали їх. Роберт, миттєво врахувавши напруження мага, кинувся слідом.
— М? Генри? — Раптом скрикнув лицар.
Через кілька кроків постать чарівника просто розчинилася в повітрі. Роберт застиг, озирнувшись по боках і відчув різкий холод.
...
Після короткої дистанції Генрі побачив, що ландшафт швидко змінився — він стояв посеред кімнати. Швидко оцінюючи атмосферу, він зрозумів, що знаходиться на першому поверсі житлового будинку. Підійшовши до вікна, маг виглянув і побачив Роберта — розгублений метал по вулиці. Генрі був у будівлі, в якій за секунду спалахнуло світло.
Він негайно почав перевіряти виходи. Ця віконна защелка піддалася легко, але сама рама наче вросла у стіну. Генрі підхопив важкий стілець і з розмахом завалив його на скло — поверхню навіть не трогнула, а тріщини не утворилися.
Тоді він витяг меча і наніс кілька вивірених ударів по бокові, але лезо просто безсиле ковзло по матеріалу, не залишивши й подряпини.
Дверна ручка виправлялася, але сама двері стояла монолітом. Генрі зрозумів, що фізична сила тут неефективна. Він припинив спроби заощаджувати енергію.
Роберт часто заглядав у вікна, але його погляд ковзав повз мага. Генрі ж бачив лицаря у всіх подробицях.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu