Генрі швидко оглянув коридор: за дверима деяких кімнат виднілися смуги світла, інші були занурені у темряву — мешканці або спали, або перебували в їдальні. Четвертий ярус виявився ще більш аскетним: тут було лише п'ять житлових комірок.
Діно зупинився біля дверей, зв’язався з ключами і різким рухом відчинив замок.
— Располагайся. Умови спартанські, але є і плюс: людям мало, а отже й привід для стічок менше. Ти ж на першому рівні присвячення?
- Так.
Згідно з розрахунками, поміщеними у « Методе медитації Зоряного Неба» для переходу на другий крок Генрі потрібно було тримати в фокусі шість зірок одночасно, щоб довести рівень духовної енергії до необхідного ліміта.
Для звичайних людей, цей параметр змінювався на 1-2 одиниці. Отже, стандарт другого рівня мав складатися принаймні 7 -8 одиниць.
— Це місце тобі ідеально підходить, — закінчив Діно. Задовольнено кивнувши. - На третьому ярусі знаходяться хлопці з другого рівня, і їх там багато. Будь напоготові.
У цей момент в каюті навпроти блищив світло. Діно кинув на закриті двері:
— Там теж твій земляк з Корсона, вийшов на борт у минулому порту. На цьому все: сиди тихіше води, нижче трави і чекай відплиття. Їдальня на другому ярусі - зголоднієш, знайдеш сам. На палубу без потреби не сутитимешся, у мене немає зайвих сил витягувати вас з неприємностей.
— Дякую за пояснення, пане Діно.
Маг, очевидно зареєстрований безліч справ, розгорнувся і швидко зник в глибині коридору.
Генрі переступив поріг своєї казанки. У темряві він натрапив на стіну світильника, який був саме той білий камінь у скляний ковпак. Під ним з’явилася проста зависка: під час руху вгору кімната, в якій було м’яке світло і вниз, знову стала темною.
Генрі ретельно дослідив будову. Механіка була надзвичайно функціональною: масивна основа, регулятор і сам випромінювач. Чіп уловив ледь помітні еманації мани в основі приладу, але Генрі вирішив не ризикувати і не розбирати апарат першої ж години перебування на кораблі.
У повному освітленні кімната виглядала крихітною, але на диво затишною.
Вузьке односпальне ліжко займало майже все корисне простір - прохід між нею і стін був настільки вузьким, що там ледве міг протиснутися дорослий чоловік.
Роль столу виконувала проста складна дошка, підвішена на пенькових мотузках. Прямо над нею, під стелею, кріпилися дві маленькі шафки.
Генрі акуратно склав свої пожитки. Еміль та інші оформили його у дорогу в’яленим м'ясом, галетами і іншими продуктами, які могли витримати довгий шлях.
Після того, як він закінчив роботу з облагороджуванням, його ляг на ліжко.
Дошки під ним виявилися жорсткими і нерівними, але цілком прийнятними для відпочинку. Вовняна ковдра, хоч і здавалося злегка вологою від морського повітря, пообіцяла захист від нічного холоду.
Стук-тук...
Роздався негромкий, обережний стук. Генрі миттєво активував систему аналізу чіпа: за дверима, судячи з теплового контуру і силуету, була жінка.
Він піднявся і відкрив двері. Перед ним стояла дівчина років шістнадцяти-сімнадцяті. Її довге золоте волосся каскадом спадали на плечі, обкручуючи обличчя з тонкими, вишуканими рисами. На губах застигла м’яка привітна усмішка.
« Арістократка?» — промайнула холодна аналітична думка.
Гість була одягнена в сукню кольору блідого золота, поверх якого було накинуто серебристо-серве пальто, відібране дорогою золотою бахромою. Такий одяг явно не належав до збіднілого двору.
— Привіт, я Ліліан Стюарт. Вона витончено перехопила краї своєї спідниці обома руками і схилилася в бездоганному реверансі, демонструючи еталонне знання аристократичного етикету.
Генрі відповів коротким, стриманим уклоном і дотримувався відповідної дистанції.
- Привіт, міс Ліліан. Я Генрі Мелін. Ти, мабуть, приїхала з імперії Севіль на сході Континента Корсон.
- Так, пане Генрі. Отже, тобі знайома історія сім'ї Стюарт, - відреагувала дівчина і в її очах промайнув живий інтерес, змішаний з легким схваленням.
— Читал про це. Стюарт — великий клан, чий фундамент став опорою для нинішньої величної імперії Севіль, — сказав Генрі гладким тоном без лестощів.
Імперія Севіль була настільки далеко від Нортона, що для більшості його мешканців залишалося лише туманною легендою зі старих хроніків. Однак у тиші бібліотечних залів Генрі дізнався, що ця держава відома своєю відточеною військовою машиною і сильною економікою. Династія Стюарт протягом століть була під залізною рукою і виявляла завидну мудрість та твердість. Ім'я цієї дівчини не залишало сумнівів в її високому походженні.
Ліліан усміхнулася, наче його оцінку.
— Мій батько - нинішній король Луї.
— У такому випадку, я повинен називати тебе принцесою Ліліан. Генрі ледь помітно посміхнувся.
Вона поспішно замахувала руками, відховуючися від титулу.
- Залиш це. У світі чарівників немає принцес, є тільки таланти і знання. Я прийшла запропонувати тобі угоду. Ми обидва вихідці з Континента Корсон, а місцеві мешканці дивляться на нас із нескромною зневагою, вважаючи дикарами глухих провінцій. Разом нам буде легше захищати свої інтереси. Що скажеш?
У її широко відкритими очах застигло очікування, за яким переховувався холодний розрахунок.
— Ми можемо обмінюватися корисною інформацією, але в змістовному союзі я не бачу потреби, — відрізав Генрі. Не до кінця розуміючи її справжні мотиви, він вирішив дистанцуватися відразу і максимально легкозрозуміло.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu