На палубі злагоджено працювала дюжина моряків. Генрі з подивом зауважив, що п’ять із них рухалися через гру й силу досвідчених лицарів.
Коли корабель пришвартувався, екіпаж буднично взявся за розвантаження товарів — з боку корабля здавалося звичайним торговим вантажем. Клод негомко пояснив:
- Цей корабель належить до організації чарівників з Континента Караґ. Вони пов'язують науку з комерцією, і їх заробітки величезні. Кораблі мають міцні кораблі, вони складаються з загартованих бійців. А наявність на борту справжнього мага дає їм змогу не боятися жодних морських тварей. Зміст таких орденів вимагає баснословних сум, ось вони і крутяться як можуть. А перевезення таких учнів, як ти, — це лише побічна зарплатня. Є вільна каюта - беруть, ні — ну і добре.
Генрі раптом завмер, зауваживши на носі судна нерухому фігуру в масивний чорний плащ з каптуром. Здавалося, повітря навколо цього чоловіка вібрував від невидимої напруги. У ту ж мить у свідомості спалахнула тривожна сигнал « Глибоко- Синеви».
◯ Ознайомлений високоенергетичним джерелом манівки!
— Здається, це і є той самий корабельний чарівник.
Людина в чорному, наче уловивши його пристойний погляд або відчувши відголос магічного дару, повільно повернув голову. На мить вони побачили мага, після чого він впевнено зійшов по трапу на пристань до них.
- Ти учень чарівника і збирається вилізти на борт? - Безсердечно повідомився чоловік, чиє обличчя приховувала глибока тінь чорного капюшона.
« Так, пане », — відповів Генрі. Незважаючи на те, що він був спокійним і захищеним від сонця, то молодий чоловік відчував хвилі щільної мани, яку той явно тримав під контролем тільки зусиллям волі.
— Передяви пам’ятний знак, — коротко кинув незнайомець.
— Звичайно, — відповів Генрі. Він запустив руку в дорожній гаманець і зв'язав на світло важке кільце.
Чоловік прийняв артефакт, обмірковуючи його між довгими пальцями, ніби пробуючи метал на автентичність.
- Хм, знак місячного світла Леса... Мабуть, я бачу його лише другий раз у житті. Йди за мною. Через страх у розкладі ми затримаємося в цьому порту всього на добу.
"Вторинний раз..."
Генрі на мить занурився у свої думки, вибудовуючи логічні ланцюжки. Перший власник цього кільця, мабуть, був його рудоволосий наставник. Виходило, що цей похмурий чоловік у капюшоні вже десятиліттями служить на судні.
— Мені пора, — сказав Генрі, обертаючись до тих, хто супроводжував його до самого причалу.
- Бережи себе, хлопче! — Еміль швидко ступив вперед і стиснув хлопця у міцних майже ведмежих обіймах. Після цього Меліса почала соромитися, але щиро притиснулася до Генрі на прощання.
— Живе, — сухо і нетерпляче поквапив маг, вже почав рух до трапу.
Генрі звиклим рухом поправив лямки рюкзака, забрав у Еміля останній цвірток і швидким кроком пішов за своїм провідником.
— Моє ім'я Діно, я чарівник першого рівня з острова Міра Снов, - представився той, не обертаючись і впевнено лавуючи в портовій суші. — На нашому судні п'ять рівнів. Учениць твого ранга розміщують на третьому і четвертому. Там тісновато, але куди безпечніше, ніж нагорі. Море — це підступна стихія, тож без вагомих причин на горішній палубі носа не спускати.
Генрі з розумінням кивнув, запам'ятовуючи навчання.
— Пане Діно, скільки учнів зараз на борту?
— Вважаю тебе одинадцять. З Континента Корсон всього двоє, включаючи тебе самого. Ми чекаємо тут день, а восьме хто-небудь ще встигне застрибнути на підніжку потягу.
Вони підіймалися на палубу, і Генрі не забарився крок від великого судна: простір був настільки великим, що його можна було порівняти з міською площею.
Усюди пускали матроси, перекликаючись і підтягуючи снасті, а в фальярців згруповувалося кілька молодих людей — ровесників Генрі.
Вони ліниво підставляли обличчя солоного вітру і, коли новачок з'явився на палубі, проводили його мимолітними та байдужими поглядами - нові особи в портах стали для них звичайною рутиною.
Діно різко зупинився і обернувся до Генрі, чеканя слова:
— Правила прості: у бійці не лізти, навігаційні переправи не заважатимуть і корпус не псується. Порушиш — особисто зрошую за борт годувати морських гадів.
— Я вас зрозумів, - спокійно відповів Генрі, зафіксувавши загрозу як важливий елемент середовища.
— Тоді за мною, — кинув Діно і почав спускатися крутою драбиною в черево корабля.
Генрі пішов за ним, слухаючи, як старі сходи протестують під його вагою. У трюмі денного світла миттєво змінилося густим напівмарканом, який частково розганяв магічні лампи. У їхніх нішах були білі камені, які змивалися на холодне сяйво. Проходи були вузькими, які не могли розігнатися двома плечима. Генрі звернув увагу на дивну фактуру стін: деревина мала нехарактерний металевий блиск. Він непомітно надав долонею на перебірку - матеріал виявився твердим, наче кивана сталь.
Діно пояснив на ходу:
— Це деревина з Леза Заборона Магії. Найміцніший матеріал, який можна дістати, також має феноменальний опір до зовнішніх магічних впливів.
"Лес Заборона Магії..." - Генрі вдумливо активував чіп і направив короткий імпульс мани у стіну. Енергія не поглиналася, а буквально відришала її на нездоланний бар’єр.
Вони проминули перший ярус і спустилися ще нижче.
— На третьому шарі всі каюти вже розподілені, отже ваш притулок на четвертому місці - прокоментував Діно.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu