Джиммі та інші сховалися під покровом лісу і тепер, напевно, мчали до замка за допомогою.
Але подорож туди і назад тривала шість днів — надто довго. Еміль, безумовно, був сильним, але самотужки зносити два лицарі та снайпера, що затаївся зовні, було завдання майже нездійсненим.
Генрі розвернувся і стрибнув у глибину лісу зачарованим тінню — безшумною, швидкою та смертоносною.
Коли Генрі повернувся до основного місця сутички, то виявив, що бій все ще в самому розпалі. Еміль самотужки стримував напад жінки- лицаря і Марко.
На тілах його противників вже були глибокі рани, тоді як на хмарі жінки не виднілися жодної подряпини. Бійці рухались з жахливою швидкістю, і вони ставали байдужими до тіні.
Вони настільки вагалися, що стрілка просто не могла впіймати Еміля у приціл.
Генрі швидко оцінив місцевість. Вибравши позицію, яка дала ідеальний огляд для атаки і безпечне укриття для оборони, він плавно натягнув тетіву. Пальці звикли відчувати натягнення, стріла лягає на напрямну і за мить один з ворожих промінчиків впав у забуття.
- Там хтось є! - Хтось голосно крикнув.
Стрілки в паніці кинулися розсипну, шукаючи порятунку. Не розуміючи, звідки прилетіла смерть, вони почали засинати об землю темного лісу градом стріл. Генрі з холодним поглядом зафіксував цілі: залишилося вісім.
Він не збирався залишати нікого живими. Наступна стріла, пущена з хірургічною точністю, зі свистом розсікала повітря і наздогнала лучника, який намагався сховатися за масивним валлуном. Після зміни позиції Генрі перемістився до іншого дерева і коротким пострілом зняв ще одного ворога, який потрапив у густу тінь.
Серед лучників запанував хаос. Вони не могли собі дозволити вирахувати невловиму стрілку, але смерть наражала їх з найнесподіваніших сторін — у спину, то в беззахисний бік. Уклонитися було неможливо. Марко і жінка-римань, повністю поглинуті запеклою сутичкою з Емілем, навіть не могли повернути голови в сторону гнучкого загону.
Генетично, наче відрегульований механізм. Через десять хвилин на полі не залишилося жодного живого стрілка. Після закінчення з ними, він затаївся в горах. Тетіва була натягнута, м'язи застигли в статичному напруженні. Генрі чекав. Швидкість, що б'ється, як і раніше залишалася зав’язальною для людського ока.
◯ Глибока Сінева: Під час спостережень за траєкторією. Очікування оптимального вікна для атаки... kgm
Жінка-рицарь, здається, інстинктивно відчувала загрозу. Вона наносила удари розрахувати, зберігаючи дистанцію і не даючи Генрі ні шансу для чистого пострілу. Марко ж, навпаки, збожеволів від люті, намагаючись будь-якою ціною обірвати життя Еміля. Генрі помітив цю деталь: саме тут крилаться фатальна вразливість.
Вони залишалися людьми з плоті та крові, керованими емоціями, а люди завжди допускаються помилок. Глибока Сінева, позбавлена страху і гніву, не пропустить моменту, коли тіло трісне.
— Марко, ця людина вже на порозі рангу Великого лицаря - негрубко вимовила жінка-рицарь, не перериваючи каскаду ударів. - Мої втрати в цій справі ростуть з кожною хвилиною. Після закінчення тобі доведеться розшматуватися над умовлянням.
Марко перекосився в гримасі сказу.
— Заткнись! — зревёл он. — Якби ти поклала в удари всю свою силу, він би давно годував черв'яків!
- І поставитися під його передсмертний ривок? Ні, вона коротко мелодійно розсміялася, відкидаючи Еміля. - Куди мудріше його зморити. Рано чи пізно він вийде. На які ризики?
Бійка тривала вже близько години. Кінець кінцем, рух бойців втратив свою різкість і сила ударів впала. Марко, важко і шумно втягнувши повітря, ридав:
- Час з цим закінчувати!
Його м’язи неприродно здулись, перекатаючись під шкірою, наче він застосував якусь внутрішню техніку посилення. Перехопивши дворучний меч обома руками, він у потужному стрибку зачепив Еміля вертикальний рубаючий удар. Еміль був змушений прийняти цей нищівний випад на жорсткий блок, вкладаючи у нього всі залишки сил. Але в цей момент його фланг виявився повністю відкритий для рапіри жінки- лицаря.
Вжих!
Повітря проспівало свою коротку пісню. Марко, який був у найвищій точці стрибка, не мав можливості сманеврувати.
Видавши дикий крик, він інстинктивно закрив обличчя руками, але пір’я стріли зникло в його лівій окулі. Еміль миттєво зреагував на заминку ворога: його клинок прочорнив в повітрі горизонтальну дугу. Голова Марко з глухим стуком впала на траву і відкотилася в сторону.
Жінка-рицаря, яка вже почала свій напад, вишуканим піруетом відскочила назад і плавним рухом прибрала рапіру в ножни.
— М? — Еміль замер, важко дихаючи і не вірячи, що бій закінчився так раптово.
— Я була назначена цим паном за золото, — спокійно пояснила вона з ніжним поглядом на обезголовлене тіло. — Нанімач мертвий, а значить і контракт скасовано. Причин проливати кров далі я не бачу. Я найманець, а не фанатик. Він заплатив за мої навички, а не право розпоряджатися моїм життям.
Не отримавши навіть прощального погляду переможеного наймача, вона розвернулась і скрилася в лісі частіше.
- Пане Еміль! — Генрі швидко вийшов зі свого сховку і пішов до нього.
Еміль ледве випорожнюв, його обличчя спотворила гірка, але полегшена сміх. Він оперся на меч, відновлюючи дихання.
я вже не хотів побачити завтрашнього світанку. Твій постріл був ювелірним, Генрі. И... Ти живий? Повірити не можу.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu