Вони билися щосили. Кан О прикрився Убістом, а потім активував Тригер Диявола. Едер захистив себе кістяною бронею і закликав два кістяні щити: один для себе, а інший для Кан О.
Це не були звичайні кістяні щити. Це були Кістяні щити Мунри! Написи на них наділяли їх таємничою силою, яка зменшувала потужність будь-якої магічної або стихійної атаки.
- Шкода, що я не можу створити ще й кістяну стіну... — Едер виглядав розчарованим. Проте у нього не було достатньо часу, щоб заклинати Кістяну стіну.
Як тільки Кан О завершив трансформацію, він застосував Щит безодні. Йому не вистачило часу, щоб скористатися Перенесенням крізь Безодню.
Рев!
Люте полум'я охопило Кан О та Едера.
[Ви потрапили під дію надзвичайно гарячого полум'я.]
[Щит безодні миттєво розплавився.]
[Кістяний щит Мунри зовсім трохи зменшив інтенсивність полум'я.]
[Сет Драка зменшив пошкодження від вогню на 30%.]
[Ви отримали опіки.]
Очки здоров'я Кан О значно знизилися. Проте поєднання Щита безодні, сета Драка та щита Мунри зберегло йому життя. Едер був у такому ж стані. Він теж ледве вижив. Його обличчя обгоріло до чорноти, зливаючись із кольором його роби, але принаймні він вижив!
Звісно, Кан О та Едеру не було чого святкувати. Зрештою, перед ними все ще залишалися три Таламандери.
- Ми не зможемо перемогти! — Кан О миттєво зробив висновок.
У їхньому нинішньому стані вбити трьох Таламандерів було неможливо. Якщо так, то втеча була найкращим варіантом. Проте раптом з глибини печери вони почули різкий брязкіт зброї.
Дзинь! Дзинь! Дзинь! Дзинь! Дзинь!
Таламандери відволіклися на цей шум. Вони проігнорували Кан О та Едера, натомість розвернулися і пішли назад тим шляхом, яким прийшли.
"Ха, ми вижили." — Кан О не був упевнений, що саме сталося, але йому вдалося вціліти, тож він важко зітхнув із полегшенням.
"Хух." — Едер зробив те саме.
Проте вони не могли залишатися тут і відпочивати. Зрештою, Таламандери могли повернутися в будь-який момент.
- Йти нам глибше в печеру чи йти геть.... Ось у чому питання.
Кан О обрав перше. Зрештою, зовні билися Орли Смерті та носороги. Він не хотів повертатися на те хаотичне поле бою.
"Йдемо далі."
"Йдемо... далі?"
"Так. Я думаю, що знайти притулок всередині буде безпечніше, ніж повертатися туди. Принаймні, я так вважаю."
"Я піду за вами, пане Кан О."
Кан О та Едер рушили вглиб печери.
* * *
Текуча річка киплячої лави. Через неї був перекинутий міст, на якому зараз точилася запекла битва. 100 воїнів, озброєних найкращим спорядженням, билися проти п'яти Таламандерів.
Кан О та Едер сховалися за купою каміння і спостерігали.
"Якщо я правий, то... Це Дворфи Чорного Молота!" — Очі Кан О заблищали.
Дворфи Чорного Молота, які, за чутками, вирішили сховатися в Деспії. Схоже, ці воїни і були ними. Враховуючи якість їхньої зброї, міцну статуру та низький зріст, це точно були Дворфи.
Як би там не було, Дворфи-воїни легко перемогли Таламандерів, ніби вони звикли з ними битися.
Через деякий час...
Гуп!
Останній Таламандери впав на підлогу.
"Зберіть кістки та вогонь. Обов'язково заберіть і їхні серця," — сказав лідер Дворфів. Згідно з його наказом, воїни почали розбирати Таламандерів.
- Я маю зустрітися з ними незважаючи ні на що! — Кан О вискочив з-за каміння на міст.
"Га? Пане Кан О?"
Його палаючі очі здригнулися від раптовості дій Кан О. Він був точно застигнутий зненацька. Проте він швидко заспокоївся, залишився в укритті та спостерігав за розвитком ситуації. Потім він злегка підняв свою косу. Якщо знадобиться, він використає магію, щоб допомогти Кан О.
Тим часом Кан О привітав озброєних воїнів.
"Привіт, мене звати Кан О," — вигукнув Кан О.
Воїни нічого не сказали, але всі повернули голови в бік Кан О.
"Людина?" — здивовано вимовив лідер.
"Саме так. Ви всі Дворфи, чи не так?"
"Як ти про це дізнався?"
"Ви пам'ятаєте пана Хонадана?"
Хонадан був тим чоловіком, якого Кан О врятував із Зикурату Лалки. Як би там не було, саме Хонадан привів Дворфів Чорного Молота до західного пустельного регіону, тому він вірив, що вони відгукнуться на це ім'я.
"Хонадан!"
Як і очікувалося, лідер знав, хто такий Хонадан.
- Це точно Дворфи Чорного Молота.
Зрештою, єдині Дворфи, які мали б знати про нього, це Дворфи Чорного Молота.
"Я не маю жодних зв'язків з цим проклятим драконом. Я просто хотів вас дещо запитати." — Кан О простягнув обидві руки.
- Я не загроза, присягаюся!
"Мм."
"Тож чи можемо ми поговорити? Було б ще краще, якби ми могли поговорити в безпечному місці."
"Йдіть за нами."
Здавалося, він зацікавив лідера Дворфів. Тож той вирішив погодитися на прохання Кан О.
"Зі мною є супутник... Закликати Едера!"
Пуф.
Едер з'явився поруч із ним.
"Він може піти з нами."
"Дякую."
"Ми повертаємося до нашого сховища!"
Кан О та Едер пішли за Дворфами Чорного Молота до їхнього сховища.
* * *
Дворфи створили сховище, прокопавши тунель крізь стіни вулкана.
"Ігріхаме, Бук, йдіть за мною та чужинцями. Решта — виконуйте свої обов'язки, а потім відпочивайте."
"Так, вождю!" — одночасно вигукнули Дворфи-воїни.
"Сюди." — Лідер Дворфів повів Кан О та Едера до своєї особистої кімнати.
Дворфи-воїни, Ігріхам та Бук, йшли останніми. Вони були там, щоб Кан О та Едер не вчинили якоїсь дурні! Але Кан О та Едер прийшли сюди не для того, щоб створювати проблеми, тому вони не робили нічого, що могло б викликати їхній гнів.
Зрештою, вони дісталися кімнати лідера Дворфів.
"Я вождь Дворфів Чорного Молота, Рандельгофф. Це Ігріхам, а це Бук."
Рандельгофф представився, не знімаючи шолома чи обладунків. Його підлеглі зробили так само.
"Мене звати Кан О."
"Я Едер."
"Ти нежить?" — Рандельгофф подивився на Едера і сказав.
"Він людина, але через обставини, що не залежать від нього, він наразі перебуває в тілі нежиті," — відповів Кан О.
"Що ж, гадаю, у кожного свої проблеми," — гірко сказав Рандельгофф.
"Правда. Саме тому я прийшов сюди," — погодився Кан О.
"Звідки ви знаєте пана Хонадана? І як ви потрапили в цю богом забуту землю?" — запитав Рандельгофф.
Він прийшов до Деспії так давно, проте це був перший раз, коли він бачив тут людину.
"Це довга історія. Дозвольте мені почати з самого початку."
"Продовжуй." — Рандельгофф здавався спокійним. У нього було багато часу, тож він був цілком готовий вислухати історію, якою б довгою вона не була.
"Отже, все було так..." — Кан О почав пояснювати, як він вистежував місцезнаходження Дворфів Чорного Молота і прийшов сюди.
Він почав із квесту, який дав йому Валан. Потім він пояснив, як отримав підказку про місцезнаходження Дворфів Чорного Молота від Гільдії Шукачів Пригод і відправився до Великого Лісу. Звідти він відвідав Плем'я Пісків.
"Пан Хонадан був єдиним, хто знав, куди ви пішли. Але коли я прийшов до нього, він був у небезпеці. Я врятував його із Зикурату Лалки."
"Мм."
"Пан Хонадан навчив мене, як дістатися до Деспії. Напевно, точніше буде сказати, що він розповів мені, як ви всі сюди потрапили."
"Ти маєш на увазі той божевільний план — навмисно дати Лівіолі з'їсти себе."
Обличчя Рандельгоффа було закрите шоломом. Тим не менш, Кан О міг зрозуміти, що той посміхається.
"Саме так. Нас з Едером з'їв Лівіола в ніч повного місяця. Нам довелося чимало пережити, щоб дістатися сюди."
"Ви прийшли сюди заради нас?" — запитав Рандельгофф.
"Це не єдина причина. Найважливіша причина — це він." — Кан О вказав на Едера. — "Щоб повернути своє людське тіло, йому потрібно знайти Храм Смерті, який існує десь у Деспії. Ось чому ми були змушені прийти сюди."
"Храм Смерті..."
"Ви знаєте, де він знаходиться?" — раптом запитав Едер.
"Я не знаю, де саме він знаходиться. Але я знаю, що його тут немає."
"Немає тут? Що ви маєте на увазі?" — Едер нахилив голову.
- Храм Смерті має бути десь у Деспії...
"Якщо бути точнішим, його немає на цьому поверсі."
"Деспія розділена на поверхи?" — запитав Кан О.
"Саме так. Звісно, поверхи не з'єднані сходами чи проходами. Щоб спуститися ще глибше під землю, потрібно знайти двері."
"Де ці двері?" — запитав Едер.
"Я не знаю." — Рандельгофф похитав головою. — "І... здається, у вас є прохання до нас."
"Так. Я хотів би, щоб ви виготовили мені меч," — ввічливо попросив Кан О.
"Вибач, але я не можу цього зробити," — твердо сказав Рандельгофф.
"Можу я запитати, чому?" — Кан О зберігав спокій.
"Хух." — Рандельгофф раптом зняв шолом.
"Мм."
Кан О та Едер виглядали шокованими. Луска, схожа на чорні діаманти, вкривала все його обличчя.
"Чорний Дракон, Інаріус, затягнув нас до свого лігва і використовував як рабів. Наче цього було недостаньо, він ще й змінив нас," — грубо сказав Рандельгофф, його очі палали гнівом. — "Ми ледве вирвалися з його лап і прийшли сюди, щоб сховатися. І ми дали обітницю. Що ми ніколи, ні за що не виготовимо інший меч чи частину обладунків для будького іншого!"
Вони ніколи більше не будуть кувати зброю чи обладунки для чужинця, і їх більше не будуть використовувати проти їхньої волі! Щоправда, у Деспії не було нікого, для кого вони могли б виготовляти зброю, але всі Дворфи Чорного Молота все одно склали цю урочисту присягу.
"Ми ніколи не порушимо нашу обітницю," — твердо сказав Рандельгофф.
Кан О ще ніколи не чув нікого настільки рішучого.
"Жодних винятків?"
"Жодних."
"Мм." — Кан О насупився.
Його зустріч із ними була вдалою. Проте він не міг попросити їх виготовити для нього демонічний меч. Кан О зайшов у глухий кут. Образа на Валана раптом спалахнула в його серці.
- Серйозно, цей хлопець ніколи не дає мені легких квестів!
На даний момент Кан О вирішив не питати їх про демонічний меч.
- Не буди лихо, поки воно тихе.
Він планував поступово переконати їх.
"Я розумію. Але чи погодитеся ви дозволити мені та Едеру залишитися тут?"
Їм потрібна була безпечна база, якщо вони хотіли залишатися в Деспії. І не було кращого місця, ніж сховище Дворфів.
"Дворфи Чорного Молота ставляться до гостей з повагою. Ми надамо вам кімнату, тож залишайтеся стільки, скільки забажаєте."
Кан О та Едер схилили голови.