Віце-капітан гільдії Аста, Веста, отримав повідомлення від свого підлеглого, який перебував біля входу в ліс Грансія.
⟨Сер, двоє нових увійшли в ліс.⟩
Він відповів негайно.
⟨Ти відправив когось стежити за ними?⟩
⟨Так.⟩
⟨Продовжуй у тому ж дусі.⟩
⟨Так, сер!⟩
"Ще двоє увійшли," — сказав Веста Арколу, який стояв поруч.
"Скільки їх уже всього?" — запитував Аркол.
Аркол був головою гільдії Аста.
"Мм. П'ятнадцятеро," — відповів Веста.
Вони були друзями в реальному житті та разом заснували гільдію Аста.
Назва гільдії виникла тому, що вони поєднали частини своїх імен: «А» від Аркола та «ста» від Вести.
Хоча формально вони були головою гільдії та віце-капітаном відповідно, вони мали рівну владу, незалежно від своїх посад.
"Тц. Їх набігло чимало."
Аркол клацнув язиком.
"Нічого не вдієш. Ми привернули б занадто багато уваги, якби перекрили всю територію."
Гільдія Аста мобілізувала всі свої сили, щоб спіймати білу мавпу.
Але що було б, якби вони повністю закрили територію, заборонивши будь-кому входити?
Це було б все одно що надіслати сигнал усьому світу: «Гільдія Аста щось тут шукає».
"І якби пішли чутки, що ми монополізували ліс Грансія, у нас були б неприємності з іншими гільдіями," — додав Веста.
"Ось це мене і дратує. Якби ми були однією з п'яти великих гільдій, ми б взагалі вели цю розмову?"
П'ять великих гільдій були масивними організаціями. Кожна з них створила власну територію і продовжувала нарощувати свою владу та вплив.
"Ні, не вели б."
Веста кивнув головою.
"Щоб стати ще величнішою гільдією, нам потрібно спіймати ту невидиму мавпу," — сказав Аркол, наголошуючи на словах «невидима мавпа».
"Ми її спіймаємо!" — рішуче заявив Веста.
Випадково почувши про загадкову форму життя, він зібрав про неї інформацію.
Це привело його до щоденника пригод Андреа, де стверджувалося, що ця загадкова форма життя насправді є мавпою, яка може ставати невидимою.
Однак це була не просто звичайна невидимість.
Уважно вивчивши щоденник, він зрозумів, що її невидимість не має рівних.
"А що, якби ми змогли отримати цю невидимість?"
Причиною таких думок був його клас — «Дослідник монстрів».
Дослідник монстрів вивчає чудовиськ і здатний вивчати їхні особливі здібності, навички та магію.
Використовуючи здатність під назвою «Представлення дисертації», Дослідник монстрів міг закарбувати особливу здатність, техніку або магію монстра в сувій.
"Сувій, що містить ідеальну невидимість! Це могло б стати нашим козирем у рукаві."
Обговоривши цю справу з Арколом, вони вирішили мобілізувати всю гільдію, щоб спіймати мавпу.
Водночас вони замаскували свої дії під щорічний захід, щоб не привертати зайвої уваги.
Кількість часу та ресурсів, витрачених на це, була величезною.
Проте їхні зусилля поки що не принесли плодів.
"Тц. Важко знайти цю кляту мавпу," — сердито промовив Аркол.
"Так, її точно нелегко знайти."
У цей момент...
Він отримав повідомлення від свого підлеглого.
⟨Ми знайшли її. Вона на сході.⟩
"Вона з'явилася," — сказав Веста.
"Йдемо."
Аркол і Веста помчали до східного регіону.
***
Ліс Грансія виглядав як будь-який інший ліс, адже в ньому росли різноманітні дерева та трави.
Проте був один аспект, який відрізняв його від інших лісів.
"Тут незвично тихо," — зауважив Едер.
Вони не чули нічого, крім звуку шелесту трави чи листя на вітрі.
"Це тому, що тут не живуть тварини," — відповів Кан О.
"Але я не бачу і монстрів."
Хоча тварин тут не було, тут мали б бути якісь монстри рослинного типу.
Едер пригадав рослинних монстрів, з якими він бився в лабораторії Кудала.
Кокуріон, Парле та Галлуд.
Якби такі монстри існували тут, тут нізащо не було б так тихо.
"Один стоїть прямо біля тебе."
"Прошу?"
Едер шоковано озирнувся вбік.
Це була просто пряма гілка каштана.
"Ой, та ну вас. Ви мене налякали."
Едер насупився.
"Цей каштан цілком може бути Грансією."
"Про що ви говорите?"
"Грансія маскується під звичайне дерево."
Ось чому деякі гравці називали Грансій «Примарними деревами». Очевидно, вони вірили, що в дерева вселилися привиди.
"Тоді давайте бити кожне дерево, яке трапиться на шляху."
Едер ударив каштан своєю булавою.
Гуп!
Його кора впала на землю, але нічого надзвичайного не сталося.
"Краще використовувати вогонь. Вогонь — їхня слабкість."
Кан О дістав факел і розпалив вогонь.
Тріск.
Він підніс факел прямо до дерева. Кора лише обгоріла; воно не напало на нього.
"Це не воно."
Грансія була вразливою до вогню, тому вона розкрила б своє маскування, опинившись поруч із ним.
"Ось, тримай."
Кан О передав йому факел. Очевидно, він мав на увазі: "Відтепер дерева перевіряєш ти".
"Зрозумів."
Едер тримав факел у правій руці, а щит — у лівій. Булаву він залишив висіти на поясі.
Грансії боялися вогню, тому він використовуватиме факел проти будь-якої, що може з'явитися.
"Це викликає занепокоєння."
Кан О насупився.
"Що саме?" — запитав Едер.
"Здається, за нами хтось стежить."
Кан О відчував погляд того, хто таємно спостерігав за ним.
Це було схоже на Гальта та Ітара, двох ПК-шерів, які переслідували його в минулому.
"Стежать... Це ті хлопці з гільдії Аста, яких ми зустріли біля входу?" — прошепотів Едер.
Кан О прошепотів у відповідь: "Ймовірно. Вони теж шукають білу мавпу, тому, мабуть, стежать за кожним, хто входить у ліс."
Гільдія Аста все ще не знайшла мавпу; він був у цьому впевнений. Якби знайшли, їм би не було потреби стежити за ними.
"Хмм. Якщо ми переможемо мавпу першими, вони не сидітимуть склавши руки."
"Очевидно. Тож якщо це станеться, нам доведеться тікати."
Якщо Кан О та Едер переможуть білу мавпу, гільдія Аста негайно нападе на них.
Це було б клопітно, тому втеча була б найкращим варіантом.
"У тебе є сувій повернення?"
"Так, є один на випадок надзвичайної ситуації."
Більшість гравців тримали сувій повернення під рукою про всяк випадок. Звісно, Кан О був одним із них.
"Лише один? А як щодо мене?"
"Я можу просто тебе відкликати."
"А, ваша правда."
"У будь-якому разі, давайте вдавати, що ми полюємо, і стежити за тим, що робить гільдія Аста."
На даний момент їм потрібно було більше інформації.
"Але мені цікаво, що збирається робити той шпигун..." — продовжив Кан О.
Якщо він продовжуватиме спостерігати за ними, їхні дії будуть обмежені.
Тому їм доведеться або відірватися від нього, або розібратися з ним якимось іншим чином. Якщо ні, то вони могли б і його використати.
"Подумаємо про це по дорозі."
"Звісно."
Вони йшли поруч, а Едер продовжував перевіряти кожне дерево своїм факелом.
Едер підніс факел до дерева, і ще до того, як воно торкнулося вогню, дерево почало змінюватися.
"Це Грансія!" — крикнув Кан О.
На стовбурі з'явилося кругле обличчя з очима, носом і ротом. Воно також поєднало свої гілки в товсті руки.
Вжух.
Грансія змахнула рукою по широкій дузі. Едер був у радіусі її атаки.
Едер виставив щит і напружив стегна.
Бам!
Грансія та Едер зійшлися в силовому протистоянні; але потім Грансія змахнула іншою рукою.
Саме тоді втрутився Кан О.
"Хуап."
Його демонічний меч і її рука зіткнулися, але виявилося, що його меч міцніший і сильніший.
Кан О з силою відштовхнув дерев'яну руку і скористався цією можливістю, щоб ударити по тулубу.
Розріз!
Біла лінія полетіла в бік Грансії.
Однак її рот із деревної кори захапав повітря.
Він не почув заклинання, але з землі піднялася стіна бруду і заблокувала його лезо.
Гуп!
Як тільки його лезо торкнулося стіни, вона розсипалася, але Грансія залишилася цілою і неушкодженою.
"Я забув тобі сказати, але Грансія може використовувати магію землі," — сказав Кан О.
Як монстр-дерево, Грансія не могла рухатися.
Незважаючи на це, її не можна було недооцінювати. Вона мала великий радіус атаки завдяки своїм рукам, а також могла використовувати магію землі.
"Добре-е-е!"
Едер з силою відштовхнув її руку і виставив факел вперед.
Рот Грансії знову захапав повітря.
Земля під ногами Едера почала перекочуватися, наче хвиля.
"Ух!"
Едер втратив рівновагу, через що факел хитнувся в інший бік.
Ноги Кан О теж затремтіли, змусивши його похитнутися.
Рука Грансії полетіла прямо в нього.
Бам!
Він заблокував її як міг, але втратив рівновагу і впав.
Звісно, він не впав на дупу. Він перекинувся назад і знову встав на ноги.
"Хаап!"
Кан О кинувся в атаку.
Дерев'яна рука полетіла назустріч.
Він двічі змахнув мечем у формі літери Х. Він роздер кору на руці, і листя разом з осколками світла розлетілося в повітрі!
Кан О приготувався до наступної атаки.
Хоча Грансія мала достатньо часу, щоб накласти на Кан О ще одне заклинання, вона не спробувала цього зробити.
У неї не було іншого вибору, окрім як створити земляну стіну, щоб заблокувати факел Едера.
"Це мій шанс!"
Кан О рубонув зверху вниз.
Розріз!
Свист!
Його меч розсік її руку.
Він не лише залишив рану — спрацювало «Зубчасте лезо», змусивши чорні осколки вирватися з місця удару.
Чи це тому, що він завдав так багато шкоди за короткий проміжок часу?
Тіло Грансії здригнулося.
Кан О з силою змахнув мечем, закріплюючи свою перевагу.
Бам!
Грансія підняла руку і заблокувала його меч. Однак його вугільно-чорне лезо розсікло її наскрізь.
Але тут Кан О відчув холодок під ногами. Гіперінтуїція попереджала його.
"Тц."
Кан О швидко відвів меч і відступив.
Вжух! Вжух! Вжух!
Гострі шипи, схожі на шила, вискочили з землі. Грансія використала «Земляну голку».
Грансія, відчувши небезпеку неминучого удару Кан О, застосувала заклинання, щоб відігнати його.
Проте...!
Використання заклинання проти Кан О дало Едеру свободу дій.
"Уха!"
Едер, який прорвався крізь земляну стіну зі своїм щитом, тицьнув факелом.
Грансія не могла використати ще одне заклинання землі й безпорадно підняла руку.
Тріск!
Її обличчя спотворилося.
Водночас вирвалися темно-червоні осколки світла. Вогонь точно був її слабкістю.
Вона негайно швирнула в Едера бруд; це було схоже на град із землі.
Едер відступив, щоб уникнути атаки.
Але тоді...!
Цього разу Кан О вдалося провести атаку.
Бам!
Він змахнув мечем, ніби бейсбольною бітою, і вдарив по стовбуру дерева.
Після цього пішла схожа послідовність подій. Щоразу, коли Кан О блокував атаку, Едер нападав, і навпаки.
Зрештою Грансія, порубана і обпалена, зів'яла.
[Ви перемогли Грансію.]
"Це було легко," — сказав Едер.
"Зрештою, це просто дерево."
Кан О та Едер знову рушили далі, щоб обдурити свого переслідувача.
- Мечник і воїн? Схоже, вони прийшли суто заради полювання...
Член гільдії Аста в бандані продовжував стежити за ними.