Едер відчайдушно боровся проти п'яти Губар, що оточили його.
Він необачно махав кулаками, і щоразу, коли Губара наближалася, він намагався відірвати панцир від її тіла.
Губари, що котилися, то тут, то там атакували Едера.
З активним прокляттям Іржавий Меч Едер продовжував битися з Губарами голіруч.
Кажуть, що рівень вирішує все; Едер підтверджував цей факт, убиваючи по одній-дві Губари за раз своїми кулаками.
"Хух, ну як воно? Ефекти Домену Проклятої землі вражають, чи не так?" — запитав Едер.
"Ти намагаєшся мене розсмішити, чи не так?"
"Ні."
"Тоді чому ти бився голіруч?" — запитав Кан О з похмурим виразом обличчя.
"У мене немає зброї, тож мені не залишалося нічого іншого, як битися голіруч" — відповів Едер так, ніби казав: а що тут такого?
"Якщо в тебе її немає, ти міг би просто створити її, наприклад, кістяний клинок або спис!"
"Я не можу використовувати магію кісток так вільно, як раніше. Це тіло не має схильності до неї."
Якби Едер міг нею скористатися, він би це зробив. З кістяним клинком у руках він зміг би вбивати Губар ще швидше.
"То ти зовсім не можеш нею користуватися?" — запитав Кан О вже тихішим голосом.
"Можу, але заклинання триватиме вічність."
"Це означає, що ти дійсно більше не можеш її використовувати."
"Так."
"Тоді ти мав хоча б купити зброю перед тим, як прийти! Ти ж сказав, що ти Лицар Прокляття!" — сказав Кан О, наголошуючи на слові лицар.
Який лицар б'ється голіруч!?
"У мене немає грошей" — гордо заявив Едер.
"У тебе є гроші. У твоєму особистому сейфі повно грошей."
"То я можу використати частину твоєї винагороди за квест для себе?"
Якщо Кан О завершить квест Едера, той повинен буде виплатити йому 4 000 золотих. Уся ця сума зберігалася в його особистому сейфі.
"У тебе повинні бути ще якісь гроші, заховані десь окрім сейфа. Використовуй їх, щоб купити спорядження."
Просто залиш мої гроші там, де вони є!
"У мене більше немає грошей."
"Немає...? Чому?"
Коли він був біля сейфа Едера, здавалося, що той мав понад 5 000 золотих. То чому він каже, що грошей більше немає!?
"Я витратив усе на товари та матеріали, необхідні для перебудови цього тіла."
"Справді?" — недовірливо запитав Кан О.
"Справді" — Едер подивився йому прямо в очі і підтвердив.
"Ти ж не взяв частину з моїх 4 000 золотих..."
"Ні."
"То ти кажеш, що не можеш дозволити собі навіть зброю?"
"Так. Я бідний."
"Тоді продай свій будинок чи ще щось."
У Едера все ще був його маєток. Це не те місце, де мала б жити така бідна людина, як він.
"Я вже казав тобі раніше. Це маєток з привидами, тому його не продадуть за належну ціну. І якщо я його продам, де я буду жити?"
Едер все ще був нежиттю. Щоб жити в такому великому місті, як Алтейн, йому потрібне було надійне прикриття.
"Хаа."
"Ну, я знав, що цей день настане. Адже я тільки витрачаю, нічого не заробляючи."
Едер пригнічено посміхнувся.
"Але я задоволений тим, що принаймні маю це тіло, яке схоже на людське."
Минуло багато часу відтоді, як Едер востаннє був у людському тілі. Хоча інші могли б подумати, що він просто пацієнт із сірою шкірою.
Все ж він пройшов довгий шлях. Це було схоже на переїзд з однокімнатної квартири у двоповерховий приватний будинок.
Проте Кан О думав інакше. Як можна не витрачати гроші, поки ти живий!? Особливо на спорядження!
"Я позичу тобі трохи."
Він не додав частину про дуже високу відсоткову ставку.
"Я в порядку. Навіть якщо ти позичиш мені гроші, я не зможу їх повернути."
Едер ніколи б не позичив грошей у Кан О.
- Я краще звернуся до лихварів, ніж попрошу у нього — подумав Едер.
Він занадто добре знав Кан О.
"Що значить — не зможеш повернути! Ти можеш просто заробити трохи грошей..." — почав пояснювати Кан О, але швидко замовк.
Він використовував Едера як раба, не даючи йому власних грошей, тож як, в біса, Едер міг би йому щось повернути?
Мало того, Едер був нежиттю, тож він не міг ніде влаштуватися на роботу. Навіть якби міг, це стало б проблемою. Оскільки він не зміг би скористатися ним, коли той йому знадобиться.
Кан О замислився. Едер став сильнішим і кориснішим, ніж раніше. Особливо з його Доменом Проклятої землі, який мав безліч застосувань.
Але це була лише половина картини. Він був лицарем з голими руками!
Це означає, що мені доведеться або купити йому спорядження, або забезпечити його іншим способом — вирішив Кан О.
Кан О не збирався витрачати власне золото на покупку спорядження для нього. Він був настільки скупим, що ніколи не купував спорядження навіть собі, то навіщо йому купувати щось для Едера?
"Тоді зробимо так. Будь-яке придатне спорядження, яке ми знайдемо, я віддаватиму тобі, за винятком найдорожчих речей" — сказав Кан О.
"Гаразд" — погодився Едер.
"Використовуй це поки що."
Кан О дістав зі свого інвентарю щит Арумода і передав його йому.
"Я буду використовувати його з розумом."
Едер взяв щит і негайно його екіпірував.
"О, точно. Грано приходив і сказав, що він готовий."
Едер розповів, чому він прийшов шукати Кан О.
"Він прийшов особисто?"
"Так. Він закінчив свій пристрій для створення дощу, тому хоче, щоб ми негайно вирушили до пустелі Баритон."
"Гаразд. Тоді повертаємося."
Це було саме те, чого він хотів.
"Добре."
Кан О та Едер залишили покинуту шахту і повернулися до маєтку Едера.
"Ви тут."
Грано чекав на них всередині маєтку.
"А, так."
Кан О оглянув Грано.
"Я не бачу вашого пристрою для створення дощу. Він у вежі магії?" — запитав Кан О.
"Він у моєму підпросторі. Це делікатне обладнання, тому з ним треба поводитися обережно" — посміхнувся і сказав Грано.
"Тоді ми можемо негайно вирушати до пустелі Баритон?"
"Так. Я готовий іти."
"Тоді ходімо прямо..." — Кан О зупинився.
Все тому, що він побачив Едера, чиїм єдиним спорядженням був щит.
"Мені потрібно дещо зробити перед тим, як ми підемо. Зустрінемося тут за годину" — сказав Кан О.
"Я розумію. Я почекаю тут, тож робіть усе, що вам потрібно, і повертайтеся. І, пане Едере..."
Він уже привітався з Едером раніше, коли тільки прийшов, і обговорив різні теми за чаєм. Окрім сірої шкіри, Едер виглядав як людина, тому Грано не знав, що він насправді нежить.
"Так?"
"Чи можу я почитати деякі книги у вашому кабінеті?"
"Звичайно."
"Дякую."
Грано попрямував до кабінету з невимушеним виглядом. Він уже бачив кабінет, поки чекав на Кан О, тому йому не потрібен був провідник.
"Йди за мною" — Кан О подивився на Едера і сказав.
"Куди ми йдемо?"
"На аукціон."
***
За годину.
Кан О та Едер повернулися до маєтку.
"Ви прийшли якраз вча..."
Грано, який чекав у вітальні, замовк і ще раз оглянув Едера. Лише годину тому він був у пошарпаному халаті та з важким на вигляд щитом.
Однак тепер він виглядав зовсім інакше з голови до ніг.
"Пан Едер добряче змінився."
Він мав рацію.
"Правда ж?" — погодився Кан О.
Дійсно. Він більше не лицар з голими руками! — подумав Кан О.
Він повільно оглянув Едера. По-перше, на ньому були обладунки червоні, як кров. Це був комплект обладунків рангу А під назвою Набір Лицаря Проклятої Крові.
Однак вони знижували характеристики власника, що відповідало їхній назві проклятого спорядження. Але оскільки Едер був нежиттю, вони насправді збільшували його характеристики.
Також за екіпірування повного набору обладунків надавалося два бонуси. По-перше, у будь-яких супротивників у радіусі 10 метрів від власника знижувалися захист та опори. По-друге, при атаці він поглинав невелику частину HP та MP супротивника.
Він замінив грубий і важкий щит Арумода на інший. Це був круглий щит, який виглядав меншим, тоншим і легшим. У центрі щита були прикріплені чотири черепи.
Щит Проклятого Жахливого Черепа! Серія проклятих предметів насправді збільшувала характеристики Едера. Щоразу, коли він блокував атаку щитом, один із чотирьох черепів (кожен з яких містив окреме прокляття) накладав на нападника прокляття.
Нарешті, тупа зброя в правій руці Едера! У неї була срібна рукоятка, прикріплена до сферичного об'єкта розміром приблизно з диню. До сфери були прикріплені гострі шипи, наче у їжака. Крім того, у сфері було кілька отворів, з яких виходив зелений газ.
Булава Жакми! Це була зброя, яка постійно випускала отруйний газ. Таким чином, вона завдавала шкоди не лише ворогам, а й самому власнику.
- Але отрута не діє на Едера.
За винятком кількох видів, більшість отрут на Едера не діяли. Іншими словами, отруйний газ не мав для нього жодних наслідків.
Кан О подивився на Едера і задоволено посміхнувся.
- Всі ці речі коштували копійки.
Кожен окремий предмет спорядження Едера мав ваду або дві для звичайних гравців. Тому він зміг купити їх за безцінь. До того ж, він не віддав їх Едеру безкоштовно.
"Едере, обов'язково поверни мені це спорядження, коли ми знайдемо краще."
Кан О планував знову продати це спорядження пізніше.
"Я розумію."
У Едера не було претензій. Як би там не було, він отримав їх безкоштовно.
"Кхм. Ви готові тепер?"
Грано кашлянув і привернув загальну увагу.
"Так. Ми всі готові" — сказав Кан О.
Едер кивнув головою, даючи зрозуміти, що він готовий.
"Тоді дозвольте мені коротко розповісти про нашу поїздку до пустелі Баритон" — сказав Грано.
"Ми, звісно, заглянемо в ті два підземелля, про які ви згадували, правда?"
Кан О перевірив, чи дотримається Грано своєї обіцянки.
"Звичайно."
"Будь ласка, продовжуйте."
"По-перше, пристрій для створення дощу складається з двох частин. Пристрій, який збирає воду, і той, що перетворює цю воду на хмару" — почав Грано.
"Ці два пристрої з'єднані за допомогою просторової магії, тому воду можна відправляти миттєво, незалежно від відстані. Тому ми повинні встановити пристрій, який збирає воду, у місці з великою кількістю води."
"Де ви плануєте його встановити?" — запитав Кан О, і Грано негайно відповів.
"У морі."
***
Континент Арт був величезним.
На північному краї це була фантастична країна льоду, а південний край називали Великим Лісом, або Морем Дерев.
Центр континенту був багатою землею, наповненою незліченними лісами та горами, а також річками та рівнинами. Там також було кілька міст, таких як Алтейн.
Захід складався з нескінченних лугів. Кажуть, що за ними лежить Земля, що межує з Пеклом, Деспія.
На сході було кілька пустельних регіонів та пустищ, що брали свій початок від пустелі Баритон. Якщо пройти ще далі на схід, можна опинитися біля хребта континенту, або величезних гір Фамас. Море і узбережжя лежали за горами Фамас, як і процвітаюче портове місто.
Порт Сітін забезпечував половину континенту морепродуктами і був найбільшим портовим містом континенту.
Кан О, Едер і Грано, охоплені райдужним стовпом світла, прибули до брами порту Сітін.
Трійця вийшла з магічного кола.
"Мм. Запах моря."
Запах морепродуктів, які були спеціалізацією портового міста, приносився морським бризом і проникав у ніс.
"Ви ж вперше в Сітіні, правда?" — запитав Грано.
"Так, я тут вперше."
"Так."
Відповіли Кан О та Едер.
"Минуло багато часу відтоді, як я сам був тут востаннє."
Грано зупинився, ніби згадуючи минуле, і подивився на порт Сітін.
"Пане Грано. Ви завжди зможете насолодитися краєвидом після того, як ми закінчимо нашу роботу."
Замість того щоб сказати: у нас немає часу витрачати його даремно, він обрав ввічливий шлях.
"Дійсно. Будь ласка, йдіть за мною."
Грано, здавалося, був знайомий з безладним і складним плануванням порту Сітін, оскільки він без проблем вів Кан О та Едера.
Вони зупинилися перед будинком з синім дахом.
"Пане Бобо! Я тут."
Грано постукав у двері. Двері відчинилися, і з'явився старий, але бадьорий сивий моряк.
"Ти прийшов" — сказав Бобо, побачивши Грано.
З огляду на те, як вони розмовляли один з одним, здавалося, що він знав, чому вони прийшли.
"Чи можемо ми негайно сісти на корабель? Це єдиний спосіб дістатися острова сьогодні."
"Все готово. Хочете вирушити прямо зараз?"
"Так."
Бобо вийшов у щільному одязі. Потім він повів їх до одного з відокремлених доків порту Сітін.
"Це той корабель."
Бобо вказав на середнього розміру судно. На борту корабля була написана назва.
"Аоа."
"Це означає дельфін."
Щойно Кан О прочитав назву корабля, Бобо пояснив її значення.
"Гарне ім'я" — сказав Едер.
"Тепер будьте обережні і сідайте на корабель."
Кан О зайшов на корабель першим, а Грано — останнім.
"Відчалюємо."
Бобо вправно розв'язав мотузку, що тримала корабель біля доку, і підняв якір. Потім він підняв вітрило, і вітер негайно виніс їх у море.
Кан О, Едер і Грано стояли біля одного борту корабля і вдивлялися в горизонт.
"Скільки часу нам знадобиться, щоб дістатися до того острова, про який ви говорили?" — запитав Кан О у Грано.
Острів, до якого вони прямували, навіть не мав назви. Звичайно, це був не просто якийсь острів. Це нібито був острів, де Грано знайшов приховане підземелля.
Ось чому Кан О пішов за ним сюди. Якби тут не було прихованого підземелля, Кан О спочатку вирушив би до пустелі Баритон. Ймовірно, він би також виконував квест Гільдії авантюристів з убивства Сандуріонів.
"Це займе деякий час" — сказав Грано, дивлячись на море.
"До речі, чому ви намагаєтеся викликати дощ у пустелі?"
Кан О запитав це суто з цікавості. Грано посміхнувся.
"Моя мати... можливо?"