Це був четвертий день змагань.
Головна подія відходила на п'ять днів убік, натомість розпочиналися змагання новачків. Настала черга першокласників вийти на сцену і поборотися за перемогу.
На табло на першому місці була Перша старша школа з 320 балами, на другому – Третя старша школа з 225 балами, а всі інші школи розташувалися слідом за ними. З різницею в 95 балів між першим і другим місцем Перша школа мала велику перевагу – але не настільки велику, щоб результати змагань новачків не могли викликати розчарування; Третя школа мала хороші шанси змінити ситуацію, якби виграла змагання новачків з достатньо великим відривом. З іншого боку, Першій школі просто треба було не допустити, щоб різниця в балах стала надто великою, щоб зберегти загальне лідерство; їм не обов'язково було перемагати в змаганнях новачків.
А перемога в загальному рейтингу насправді була головною метою кожної школи тут. Змагання новачків давало лише половину балів, але ці бали все одно додавалися до загального результату. Тож для першокласників справжньою гордістю і честю на Змаганнях дев'яти шкіл були їхні матчі новачків, які могли бути такими ж запальними, як і звичайні.
Події розгорталися у тому ж порядку, що і в основних змаганнях: сьогодні відбудуться відбіркові та фінальні змагання зі швидкісної стрільби, а також відбіркові змагання з бойової дошки. Однак, на відміну від основних змагань, у швидкісній стрільбі дівчата змагатимуться вранці, а хлопці – після обіду, і обидві дисципліни пройдуть одразу до фінальних турнірів. (Швидкісна стрільба в основних змаганнях проходила одразу після церемонії відкриття, тому не було можливості закінчити все за один день.)
Як і на інших змаганнях, під час матчів не дозволялося вносити зміни у ПАВи. Проте, інженери відігравали важливу роль у перервах між матчами, якщо учасник хотів внести невеликі зміни, відповідно до ситуації. З цієї причини, поки учасники проводили свої матчі, інженери, як правило, залишалися з ними.
Турнірний комітет склав розклад таким чином, щоб, де це можливо, жодні два гравці з однієї школи не грали матч одночасно. Однак деякі змагання, такі як клаудбол, передбачали багато матчів в один день, тому більшість шкіл в якийсь момент мали перетинатися в часі. Тому команди взяли з собою двох інженерів: основного і додаткового. Такі перекриття могли також накладатись на інші події, тож природно, що один інженер не міг впоратись з усіма змаганнями.
Але зрештою, кожна команда потребувала обох інженерів, навіть якщо їхній час ніколи не перетинався.
***
— Ти в останньому заїзді, Хоноко?
— Так! Це після обіду, так що не перетинається зі швидкісною стрільбою для дівчат!
Хонока Міцуі, яскраво посміхаючись, давила на нього. Тацуя розгубився.
Він відповідав за три змагання: швидкісну стрільбу серед дівчат, руйнування льодяних стовпів серед дівчат та міражну битву. Він займався лише дівочими змаганнями не тому, що був дамським угодником, ясна річ. Це було в основному тому, що багато першокласників у команді були різко налаштовані проти нього… хоча це не було єдиною причиною. Кілька першокласниць дуже наполягали на тому, щоб він був закріплений за ними.
Міюкі, наприклад. І Хонока, і Міюкі, і Хонока, і Міюкі.
…В основному, все це було пов'язано з несамовитими вимогами цих двох.
На жаль, це створило проблему. З усіх подій магічні здібності Міюкі найбільше підходили для руйнування льодяних стовпів. Учнівська рада та її однокласники знали, що вона була особливо ефективною у магії вібрації та уповільнення. Принаймні, вони знали, що іноді вона несвідомо використовувала охолоджувальну магію. Оскільки Міюкі виступала у руйнування льодяних стовпів та міражній битві, зіркових змаганнях, на які кожна школа відправляла своїх найкращих дівчат, постало питання, в яких подіях візьме участь Хонока.
Результати випускних іспитів першокласників Першої старшої школи за перший семестр показали, що Міюкі Шіба отримала найкращі бали, Шідзуку Кітаяма посіла друге місце, Шюн Морісакі – третє, а Хонока Міцуі – четверте. Це означало, що серед першокласниць Хонока мала найбільші здібності до практичної магії після Міюкі та Шідзуку. Однак її здібності не дуже добре підходили для спортивних змагань. Вона бездоганно володіла всіма видами магії і без особливих проблем створювала складні магічні програми – але це означало, що вона була радше дослідником, ніж спортсменкою.
Якщо і була одна річ, в якій вона досягла успіху найбільше, то це була магія ілюзій – тип коливальної магії, яка маніпулювала світловими хвилями. Шідзуку, однак, спеціалізувалася як на коливальній, так і на прискорювальній магії. Вона могла виробляти більше енергії, ніж Хонока, в обох категоріях, тому вона більше підходила для руйнування льодяних стовпів.
Тацуя точно відповідатиме за Міюкі. Це було очевидно. Ніхто з їхніх старшокласників не був настільки дурним, щоб нарікати на це.
Однак, якби Хонока хотіла, щоб Тацуя був закріплений за нею, то найпростішим способом було б піти на те саме змагання, що й Міюкі. Однак, зі стратегічної точки зору, виставляти трьох найкращих гравців на один турнір було не дуже гарним планом. По суті, цього просто не дозволили б.
Залишалися змагання, які не збігалися з руйнуванням льодяних стовпів, але у швидкісній стрільбі Шідзуку знову ж таки мала б кращі шанси, ніж Хонока. Розклад змагань спочатку був створений для того, щоб кожен гравець міг змагатися в тих видах, в яких він або вона досягли успіху, тож з певної точки зору, такий розклад був неминучим.
З іншими стратегічними рішеннями, які також вступали в гру, Хонока в результаті була включена у бойову дошку і міражну битву. (Їхній оперативний персонал спочатку пропонував бойову дошку і клаудбол, але Хонока наполягла – за підтримки своїх друзів – на тому, щоб вона брала участь в одному з тих самих подій, що й Міюкі.)
…Зважаючи на все це, а також на те, що Хонока палко наполягала на тому, що час їхніх матчів не перетинатиметься, Тацуя добре здогадувався, що вона насправді намагається сказати.
І це могло спрацювати, якщо поглянути на графік. На жаль, така заміна інженерів погано позначилася б на команді в цілому. І навіть якби це спрацювало сьогодні, не було жодних гарантій, що руйнування льодяних стовпів і бойова дошка не перетнуться на шостий день – третій день змагань новачків.
Він знав, що Хонока все це розуміє. Все було просто…
Але сьогодні, з якоїсь причини, Міюкі не допомагала йому в цьому. Він зітхнув, дивлячись і на Хоноку, і на молодшу сестру, і сказав те, що можна було розцінити як слова лицеміра.
— …Я б із задоволенням глянув на твій ПАВ, але не можу. Але я обов'язково подивлюся твої перегони.
— Справді? Гаразд, це обіцянка!
Він почув, як хтось придушив хихикання. Він знав, хто це був, але його мозок вирішив вдати, що не знає.
І, можливо, з точки зору стороннього спостерігача… він був самим уособленням ловеласа.
***
Хоча він не міг назвати стосунки з Хонокою незначними, вони, зрештою, були побічним епізодом у порівнянні з головною подією. Тепер, коли завісу було піднято, йому слід було зосередитися на головному.
Закінчивши останні перевірки, Тацуя передав довгу, тонку гвинтівку для змагань зі швидкісної стрільби Шідзуку і доручив їй перевірити, як вона на відчуття. ПАВи поглинали псіони мага, а потім надсилали їх до програм активації, які були інформаційними тілами, що складалися з ще більшої кількості псіонів. Якби в цьому процесі передачі інформації виникали якісь проблеми, не мало б значення, наскільки добре відрегульовані інші частини – пристрій був би марним. Будь‑які апаратні неполадки означали б, що їм доведеться замінити ПАВ на запасний; будь‑які помилки в програмному забезпеченні означали б, що йому доведеться працювати вдвічі більше, щоб їх виправити.
— Мм… Він ідеальний. Навіть ліпший за мій.
Ні обличчя, ні голос Шідзуку не були особливо виразними, тож коли він вперше працював з нею в парі, Тацуя не міг зрозуміти, чи вона говорить серйозно, чи бреше. Але до цього часу він вже звик до цього. Як правило, вона не брехала. Якщо їй було незручно щось сказати, вона просто мовчала.
— Ще раз, Тацуя, ти не хочеш перейти до нас попрацювати?
Але до цього він ніяк не міг звикнути, бо різниця була в тому, чи вона говорила серйозно, чи просто жартувала.
— …Якщо ти можеш жартувати, то, гадаю, у тебе все буде добре в твоєму матчі.
— Я не жартую.
Тацуя насупився.
Вона, по суті, запитувала його, чи укладе він з нею офіційний контракт на обслуговування ПАВу. І вона вже запитувала його про це щонайменше десять разів. Він був майже впевнений, зважаючи на її характер, що повторення такого жарту не здасться їй смішним… але він також не міг змусити себе сприйняти її всерйоз.
— Це не обов'язково має бути чимось ексклюзивним… — продовжувала вона.
Раніше вона показала йому свій особистий ПАВ, щоб він міг придумати модифікації для використання на змаганнях, але він був настільки добре налаштований, що він нічого не зміг поправити. Це й не дивно: відомий магічний інженер, який, як кажуть, входить до п'ятірки найкращих у країні, регулярно займався обслуговуванням її ПАВу. І не лише її, а й усієї сім'ї.
Коли він вперше почув, що Шідзуку походить з надзвичайно заможної родини, він не міг не здивуватися. Кітаями не славилися своїми магами, як Десять головних кланів чи Сотня сімей. З того, що він чув, її мати була магом першого класу, яка до нестями закохалася в спадкоємця мультимільйонера і після великої метушні врешті‑решт отримала те, що хотіла. Рід батька Шідзуку не мав магів, а її набагато молодший брат не мав таких магічних талантів, які б дозволили йому використовувати магію на практиці. Очевидно, батько трохи перестарався зі своїм інтересом до її здібностей, що змусило Тацую замислитися, чи не це було причиною модернізації.
Одержимість Шідзуку кодом моноліту, втім, була, безумовно, спричинена її батьком: а саме у вигляді магічних змагань, на які батько брав її з собою.
— …Скільки разів не кажи, мені все одно доведеться чекати, поки я отримаю ліцензію.
Сума контракту та оплата, яку Шідзуку запропонував першого разу, коли він був шокований, була божевільною. Вона затьмарювала навіть величезну суму, виплачену Таурусу Сільверу. Якби він був звичайним школярем, що жив на гроші батьків, то, мабуть, знепритомнів би від такої суми.
Однак безкоштовна робота з тюнінгу в рамках шкільного заходу і робота за винагороду – це зовсім різні речі. Працювати без ліцензії технічно не було незаконно, але люди однозначно вважали б його некваліфікованим.
— Зрозуміло.
Вона схвально кивнула, як завжди.
Але як багато вона насправді розуміла, він мусив задатися питанням.
*
Для Шідзуку це могло б і не запам'ятатися, але їхня розмова майже повністю знизила передматчеву напругу, яку відчував Тацуя.
“Якщо це не впливає негативно на гравця, то, напевно, все в порядку.”
Вони мали за плечима тактику, відпрацьовану в багатьох матчах. Тацуя навіть трохи поміркував над матчами Шідзуку, а потім склав таємний план для свого ПАВу. (Звісно, він стане у пригоді лише тоді, коли гравці почнуть протистояти один одному на турнірі.)
— Схоже, ти в грі, Шідзуку.
— Ага.
Залишалося сказати лише одне, перш ніж вона вийде на поле:
— Щасти!
— Зроблю все, що зможу!
Такою була їхня остання, проста стратегія.
***
— Це місце вільне?
— О, Міюкі! Ага, ти нарешті прийшла. Сідай і розслабся!
Це питання дівчатам ставили багато разів, відколи вони сіли на трибуни. Однак, на відміну від цього випадку, всі вони були випадковими хлопцями з прихованими мотивами – навіть незважаючи на те, що Лео та Мікіхіко сиділи з обох боків. Однак щоразу Еріка відганяла цих красномовців кровожерливою брехнею і рятувала їм місця.
Порядок розсаджування був такий: Мікіхіко, Мідзукі, Хонока, вільне місце, Еріка та Лео. Вони залишили місце Міюкі посередині, бо якби не було стін по обидва боки від неї, то хто знав би, скільки нерозважливих, безстрашних, зухвалих людей прийде сюди?
Еріці спочатку не сподобалося, що вона сиділа поруч з Лео, але Мідзукі вмовила її. Лео та Хонока навчалися в різних класах, тож були не дуже добре знайомі; тому Еріка неохоче погодилася. Але, здається, сьогодні вони не витріщалися одне на одного.
Усі, окрім Хоноки, здавалося, перевіряли розклад змагань на день перед приходом Міюкі; усі тримали в руках брошури для глядачів. (Хоноці не треба було нічого перевіряти, бо вона сама брала участь у змаганнях.)
Міюкі озирнулася, щоб відповісти на їхні привітання, коли Мідзукі, яка відірвалася від свого буклета, раптом заговорила.
— …О, Хоноко. Ти готова до матчу?
— Все добре! Мій заїзд у другій половині дня, — запевнила вона, дещо натягнуто посміхаючись Мідзукі.
Міюкі заговорила наступною, її тон був сповнений грайливого роздратування.
— Хоноко… якщо ти вже нервуєш, то не дотягнеш до свого матчу.
— Аргх… я знаю, але…
— Все буде добре, Хоноко. І мій брат погодився, так?
— Ну, так…
— Ти прийшла сюди, щоб відволіктися від перегонів, так? Давай просто повболіваємо за Шідзуку.
— …Ага, ти маєш рацію, — Хонока рішуче кивнула – навіть занадто рішуче. Вона явно не могла повністю відволіктися від своїх турбот. Мабуть, було безглуздо говорити їй, щоб вона не хвилювалася; вона була дуже серйозною і мала схильність забагато думати про речі.
— …Хм, я сказала щось, що не мала?
Тож коли Мідзукі, не усвідомлюючи, що робить, завдала останнього удару, Хонока трохи скривилася.
***
Поки розгортався маленький інцидент між першокласниками – невинний за деякими мірками – двоє старшокласників з учнівської ради та голова дисциплінарного комітету сиділи трохи осторонь.
— Марі, хіба ти не маєш спати?
— Ні, я ж не хвора. Я буду в порядку, якщо не буду перенапружуватися. А ти хіба не маєш бути в наметі, Маюмі?
— Це не проблема, я ж не за багато кілометрів звідси. Якщо щось станеться, мені скажуть, — Маюмі прибрала пасма волосся з щоки. З‑під проділу було видно приймач голосового зв'язку, який вона носила на вусі.
— Може й так, але мені здається, що те, що вас з Ічіхарою там не буде, є проблемою…
— Це не так. Вони фактично змусили мене взяти вихідний.
— …Твої жарти все ще не дуже зрозумілі для мене, Ічіхаро.
Ічіхара відповіла без жодної посмішки. На мить Марі подумала, чи не сердиться вона. Зрештою, її місце в штаті, по суті, було узурповане.
Марі, звісно, знала, що цього не може бути. Судзуне керувала всім оперативним персоналом (який складався лише з чотирьох осіб, але все ж таки). Робота була розподілена між ними таким чином, щоб вони могли працювати над індивідуальними стратегіями. Найбільший поділ полягав у тому, що хлопці планували матчі для хлопців, а дівчата – для дівчат. На цих змаганнях Судзуне відповідала за швидкісну стрільбу серед дівчат.
…Однак стратегічного планування для цього заходу було не так вже й багато. Все залежало від здібностей самих гравців. Назвати це чистим змаганням мізків проти мізків було б не так вже й далеко від правди. Якщо офіцери і мали виконувати якусь роль, то це підбирати заклинання, що підходили б кожному гравцеві, і робити широкі налаштування їхніх ПАВів, щоб вони підходили… але тоді це перетиналося з роллю технічного персоналу.
І весь підбір магії та налаштування ПАВів для швидкісної стрільби для першокласниць зробив сам Тацуя, від етапу планування до виконання. Судзуне, звісно, погодилася з планом заздалегідь, але вона була не з тих, хто сердиться через такі дрібниці.
— Знаєш… тепер, коли я думаю про це, він вперше зможе показати свої справжні навички інженера.
Слова Марі видавали її цікавість. Маюмі кивнула, теж дуже зацікавившись.
— Так. Коли він був зі мною, він лише трохи допоміг мені. Не можу дочекатися, щоб побачити, якими виявляться ПАВи, які він повністю контролює!
— Гравці, здається, дуже прихильно ставляться до нього. Особливо Кітаяма.
Слова Судзуне не були перебільшенням. За винятком Міюкі, Хоноки та Шідзуку, команда першокласниць, що складалася повністю з дівчат 1‑го курсу, як і більшість інших дівчат 2‑го курсу, мала свого роду алергію на те, щоб інші люди керували їхніми ПАВами. Але після стількох практичних занять з використанням ПАВів, налаштованих Тацуєю, будь‑які подібні негативні емоції повністю зникли. Зміна була раптовою і кардинальною – настільки, що її можна назвати радикальною.
— Деякі гравці принесли сьогодні свої власні ПАВи, — зауважила Судзуне.
Марі зітхнула.
— Стривай‑но… Це ж не заважатиме йому працювати?
— Здається, він добре розподіляє свій час. Він робить їм послуги тільки після того, як їхні матчі закінчуються.
Під послугами вона мала на увазі коригування ПАВу. Гравці, які використовували скориговані Тацуєю ПАВи для змагань, почали приносити йому свої особисті ПАВи. І не одна чи дві людини, а практично всі першокласниці‑спортсменки робили це.
— Тепер це хороший, чесний спосіб збільшити його фан‑базу.
— Він «хороший» у якомусь дивному сенсі, ти так не думаєш?
Маюмі та Марі обмінялися поглядами, а потім посміхнулися.
***
Якби Тацуя почув коментар Маюмі про те, що він збільшує кількість своїх прихильниць, він би зі стогоном заперечував це. Насправді, до самого бенкету всі дівчата уникали його (або принаймні йому так здавалося).
Але, само собою зрозуміло, що він не мав екстрасенсорних слухових здібностей. Вся його увага була прикута до стрільбища, де стояла Шідзуку.
У нього також не було таких очей, як у Мідзукі. Натомість він мав здатність читати і розуміти інформаційні структури. Якщо він робив повне налаштування ПАВу, він знав кожну деталь про нього. І, доклавши трохи зусиль, він міг зрозуміти результати, навіть якщо не міг зрозуміти процеси, які призвели до цих результатів.
Крім нього, Шідзуку теж готувалася.
Стартові вогні почали спалахувати один за одним.
“Схоже, цього разу все буде добре…”
На відміну від нещасного випадку з Марі, не було жодних ознак того, що у ПАВ Шідзуку втручалися, але він все одно не збирався відводити очей від дійства.
***
Увімкнувся останній вогник, і за мить у небо злетів шматок глини.
Одразу після потрапляння у залікову зону він вибухнув.
Від наступного пострілу він розлетівся на шматки посередині поля.
Потім на кожному кінці поля одночасно вибухнули по два шматки.
Більшість глядачів захоплено ахнули. Міюкі та інші, що уважно спостерігали з трибун, не могли не зітхнути з полегшенням від такого вдалого початку.
Очі Шідзуку були гострі, як бритва. Настільки гострими, що здавалося, вона навіть не стежила за тим, звідки прилітають мішені.
— Ого. Це неймовірно, — здивовано пробурмотіла Еріка.
— …Вона встановила магічну область над усією заліковою зоною? — запитала Мідзукі, сумніваючись у власному аналізі, звертаючись до Міюкі та Хоноки.
— Так! Вона використовує спеціальне заклинання, яке змушує вібрувати тверді об'єкти в цьому регіоні, і саме воно їх і розбиває. Вона змішує короткі хвилі з довгими, змушуючи шматки об'єктів розширюватися і стискатися, ніби вона псує їх. Це схоже на те, як навіть найтвердіші валуни стають слабкими і ламаються під впливом раптової спеки і раптового холоду.
— Точніше кажучи, у неї є кілька гіпоцентрів, як при землетрусах, встановлених по всій заліковій зоні, і вона створює віртуальні коливання хвиль, які змушують об'єкти вібрувати. Вона не використовує заклинання, щоб безпосередньо вібрувати самі мішені; натомість вона створила зону зміни подій, яка робить цю роботу за неї. Коли мішень контактує зі сферою хвиль навколо одного з гіпоцентрів, віртуальний коливальний рух стає реальним коливанням всередині мішеней, змушуючи їх розпадатися на частини.
Хонока і Міюкі не зводили очей зі стрільбища, поки вони вдвох пояснювали, що до чого. Мідзукі просто продовжувала кивати головою.
***
— …Ясно. Значить, ось як це працює.
За збігом обставин чи неминучістю, така ж розмова відбувалася в той самий час серед трійці старшокласниць.
— Як ти знаєш, залікова зона у швидкісній стрільбі – це куб у повітрі, п'ятнадцять метрів завдовжки з кожного боку. Програма активації Шіби встановлює всередині нього куб розміром десять метрів, а потім визначає дев'ять гіпоцентрів: один посередині і вісім навколо нього, — Судзуне доручили надати пояснення, оскільки вона була посвячена в плани Тацуї щодо коригування. — Кожній точці відповідає число, і якщо ввести одне з цих чисел як змінну в розширену програму активації, вона створить сферу віртуальних хвиль, що поширюються від гіпоцентра. Хвилі сягають шести метрів. Тобто їй достатньо активувати заклинання лише один раз, щоб створити руйнівну сферу дванадцяти метрів завширшки, навколо будь‑якого гіпоцентра, який вона захоче.
— …Мені здається, що вона зловживає своєю силою. Кітаяма погано орієнтується в координатах?
— Здається, вона віддає перевагу грубій силі, а не точності… — на запитання Марі Судзуне зберегла покерний вираз обличчя. Це був її стандартний вираз обличчя, але в її очах промайнула тінь співчуття, змішана з іронією. — Мета заклинання не в тому, щоб компенсувати точність, а в тому, щоб отримати швидкість за рахунок точності.
— …Щоб вона могла наносити точкові удари, якщо захоче? — запитала Марі. — Я не розумію.
— Це заклинання унікальне тим, що координати оперують значеннями, — пояснила Судзуне, озираючись на стрільців‑новачків, що стояли перед нею. Мабуть, відповіді давалися їй так легко, бо її вже про це питали. — У швидкісній стрільбі відстань від гравця до залікової зони, напрямок і розмір зони є постійними. Це означає, що гіпоцентри, які мають бути частиною заклинання, віртуальний куб, в якому вони розміщені, а також його відстань і кут огляду гравця – теж постійні.
— Завдяки цьому їй не треба щоразу вводити координатні змінні. Замість цього в програмі активації є опція, яка дозволяє їй просто використовувати число від одного до дев'яти, коли вона запускає її, щоб визначити, де вона вибухне. При такому грубому прицілюванні вона також може дозволити ПАВу автоматично вибрати точку, яка найкраще підходить для спрацьовування, за допомогою системи контролю прицілювання.
— Також не має потреби змінювати потужність чи тривалість заклинання. Вони фактично обробляються як постійні значення в програмі активації. Гравцеві залишається лише за допомогою ПАВу вибрати точку, а потім, не усвідомлюючи багатьох змінних, натиснути на спусковий гачок і побачити, як мішені зникають.
Гра добігала кінця. Шідзуку ще не пропустила жодної мішені.
— Тобі не треба концентруватися на контролі, тому вона може просто активувати заклинання, щоб повністю використати переваги розрахованої зони. Вона може використовувати заклинання безперервно або багаторазово, як їй заманеться.
Таймер матчу досяг нуля.
Ідеальний результат.
— Заклинання називається «Активна повітряна міна». Схоже, це Шіба придумав. Я маю на увазі, що з усіма факторами, це досить велика послідовність активації, і вона ефективна лише завдяки магічній пропускній здатності Кітаями.
— …Повна протилежність тому, як працює магія Маюмі.
— …Він придумав щось подібне? — Маюмі була не стільки вражена, скільки роздратована.
— Все одно… це дуже цікаво, — з іншого боку, Марі звучала більш зацікавленою, ніж будь‑коли. — У реальному бою відносне положення між тобою і твоїм супротивником ніколи не буває однаковим, тому з цієї точки зору це не практично… але якби ти не створювала віртуальний куб у повітрі, а натомість зробила себе центром, чи не змогла б ти зробити активний щит у всіх напрямках, розмістивши гіпоцентр по колу?
— Тоді проблема була б у тривалості. Якщо вона буде закороткою, то буде важко відстежити час; якщо задовгою, то ти сама можеш потрапити в пастку.
Проблеми, про які говорила Маюмі, не зменшили ентузіазму Марі.
— Ну, це залежить від того, наскільки хороший майстер. Як ти сказала, якщо правильно розрахувати час, то можна зробити так, щоб це не тривало так довго… Окей, я схоплю його нині ввечері і попрошу встановити це на моєму ПАВі.
— …Тільки не заважай матчам.
Цього разу відповідь Маюмі була на 100 відсотків роздратованою.
***
— Гарна робота, — привітав Тацуя, даючи Шідзуку рушник, коли вона повернулася зі стрільбища. Інженери не були менеджерами, тож роздавати рушники не входило в їхні обов'язки, але у нього не було такої нікчемної пихи.
— Це було навіть трохи забавно, — вона не була скромною, вона справді так думала. Вона витерла кілька крапель поту зі свого чола, виглядаючи незадоволеною.
Шідзуку теж виглядала щасливою, але не могла цього приховати ‑ та й не хотіла. Прохідний бал для проходження відбіркового туру, принаймні для новачків, щороку становив близько 80 відсотків. Однак набрати більше, ніж ідеально, було неможливо. Якщо вона набрала набагато більше балів, то точно потрапить на турнір.
— Я думав, що вони не зроблять нічого, щоб заскочити тебе зненацька. Ніяких підступних пострілів у дивних напрямках.
Магія, яку використовувала Шідзуку, не покривала всю залікову зону. Безумовно, були сліпі зони, якими мішені могли скористатися, обходячи по краях.
Однак, ґрунтуючись на технічних характеристиках машин, що вистрілювали мішені, Тацуя передбачив, що комітет не налаштує їх так, щоб вони стріляли вздовж крайніх ділянок зони. Якби шматок глини не пройшов через залікову зону, їм довелося б перезапустити матч, щоб гарантувати справедливість. Провина лежала б на турнірному комітеті, тож з точки зору змагань це був невиправданий ризик.
Він продумав усе до дрібниць, тож не надто хвилювався, але все одно відчув полегшення, коли побачив, що план спрацював без проблем.
— Ти забагато хвилюєшся, Тацуя. Ми лише новачки – не настільки хороші, щоб шукати сліпі зони, щоб прорідити ігрове поле.
Вона висловила слушну думку.
— Ну, поки що все йде за планом, — відповів Тацуя, переходячи на іншу тему, і закликав свою спортсменку зробити те ж саме. — Але у чвертьфіналі ти будеш змагатися з людьми. Я налаштував твій ПАВ сьогодні вранці, може, перевіриш як він?
— Звісно.
Фінал буде проходити в іншому форматі, ніж відбіркові змагання. У відбіркових змаганнях спортсмени змагалися на швидкість і влучність, визначаючи, скільки з сотні глиняних голубів вони зможуть знищити за п'ять хвилин. Але в турнірі на одному майданчику буде кілька гравців, і перемогу отримає той стрілець, який знищить більше голубів. Окрім швидкості та влучності, гра тепер вимагатиме техніки, щоб магія одного гравця не заважала іншим.
Зазвичай спортсмени використовували різну магію відповідно до різних стилів гри. Використовуючи спеціалізовані ПАВи для змагань, люди зазвичай переключалися на абсолютно інший ПАВ, коли використовували інший тип магії.
Зараз Тацуя мав працювати над ПАВом для майбутнього суперника Шідзуку – хоча до цього залишався ще один матч.
Тож Шідзуку сама попрямувала до намету, де готувався її інший турнірний ПАВ.
***
— Усі троє пройшли відбір…
Маюмі повернулася до головного намету Першої школи, де на неї чекали результати відбіркових змагань зі швидкісної стрільби. Тепер вона переглядала їх і розмовляла сама з собою.
— Ти ж не скажеш, що першокласниці цього року особливо вправні?
Вісім з двадцяти чотирьох гравців, які пройшли відбір, потрапляли на турнір. Те, що одна школа мала трьох таких гравців, було майже безпрецедентним – як в основних змаганнях, так і в змаганнях новачків.
— Та годі тобі, Марі, закінчуй прикидатися, — гукнула до неї Маюмі.
Марі мовчки знизала плечима.
— Як проходить бойова дошка?
Судзуне навмисне доклала зусиль, щоб дістати свій термінал і перевірити. (Їй це не було потрібно – вона все пам'ятала.)
— Дві гонки хлопців закінчилися програшем, а серед дівчат одна пройшла.
— З хлопців залишився тільки один, тоді… — пробурмотіла Маюмі. — Я впевнена, що Міцуі пройде відбіркові змагання серед дівчат… Адже у нас є А‑чян, яка робить все можливе.
— Нам, може, доведеться ще трохи попрацювати над підготовкою наших інженерів, — сказав Кацуто з досить гірким виглядом, переглядаючи ті ж результати на власному терміналі.
***
Чвертьфінал зі швидкісної стрільби проходив би на чотирьох стрільбищах.
Якби всі вісім учасників походили з різних шкіл, усі матчі були б паралельними. Однак, коли в змаганнях брали участь кілька спортсменів з однієї школи, вони змінювали час, щоб їхні матчі не перетиналися. (У чвертьфіналі не було внутрішньошкільних матчів.)
Проте, порівняно з півфіналами, які проходили на тому ж полі по черзі, час між матчами був коротким. З трьома дівчатами з команди Першої старшої школи, що вийшли до чвертьфіналу, інженер мав бути дуже зайнятий.
— …Ти як, Тацуя?
Шідзуку, яка пройшла до фінального матчу, одним оком глянула на Тацую, коли той вбіг до зали очікування (хоча технічно це не було «залою», бо вони були в наметі). Їй здалося, що Тацуя трохи задихався.
— Я в нормі, — коротко відповів він, розпочинаючи останні перевірки її ПАВу.
Поки Шідзуку дивилася на нього, точніше, витріщалася на нього, він швидко прокручував показники на моніторі налаштовувального пристрою, щоб переконатися, що немає ніяких відхилень від норми. Нарешті, він знову подивився на неї.
— Я знаю, що ти це вже знаєш, але цей пристрій повністю відрізняється від того, який ти використовувала у відбіркових змаганнях. У нас залишилося небагато часу, але якщо щось буде не так, я зроблю все можливе, щоб це виправити. Так що не соромся, кажи мені.
Шідзуку взяла ПАВ і зайняла позицію для стрільби. Кілька разів натиснувши пальцем на спусковий гачок, вона опустила гвинтівку.
— З нею все гаразд. Вона настільки ідеальна, що аж страшно.
— Ясно, — Тацуя зовні не зітхнув, але напруга на його обличчі явно ослабла. Шідзуку рішуче подивилася на нього.
— Вони обоє перемогли.
— Ага, — вона мала на увазі їхніх товаришів по команді, які грали в попередніх матчах. Вони обидві, як і Шідзуку, пройшли початковий відбір, а потім вибороли собі шлях до півфіналу. — Все буде добре, — Тацуя сказав ті ж самі слова, хоча цього разу з дещо іншої причини. — Роби, як завжди і переможеш.
— Звісно, — вона теж дала свою звичну коротку відповідь, але з незвично твердим кивком. — Ти вже все підготував для моєї перемоги, тож тепер я просто маю піти і зробити це.
— Ось це дух, — він проводжав її з посмішкою, не потрудившись виправити її дещо передчасну заяву про перемогу.
***
— Тепер черга Шідзуку…
— Ну що ти! Чому ти одна нервуєш, Мідзукі?
— Хіба це не неймовірно, Еріко? — запитала Мідзукі, аж підстрибнувши. Якщо Шідзуку переможе, всі троє наших будуть у четвірці найкращих!
— Постарайся не перегрітися від хвилювання, окей? — застерегла Хонока, а потім з повною впевненістю заявила: — Шідзуку переможе, незважаючи ні на що!
— Просто зроби глибокий вдих, Мідзукі, — піддражнила Міюкі, хоча інша дівчина слухняно почала це робити.
— …Напевно, це як завжди я, так? — зніяковіло запитала Мідзукі.
— …Мідзукі, іноді ти буваєш по‑справжньому кумедною, — засміялася Еріка.
Насилу Мідзукі нарешті повернула собі спокій. Це було не стільки результатом її глибокого дихання, скільки усвідомленням того, що Міюкі та Хонока зовсім не хвилювалися.
— Цікаво, який трюк ми побачимо цього разу, — прошепотів Мікіхіко з легким натяком на радість, спонукаючи Еріку кинути на нього зацікавлений погляд.
Але насправді відповів йому Лео.
— Мені теж. Я навіть не можу уявити, що з'явиться цього разу!
— У нього мозок, як у машини!
— Це точно!
Еріка вже давно не бачила, щоб Мікіхіко так явно цікавився магією. Однак їй не здавалося, що зміни відбулися лише від того, що він почав дивитися чужі матчі.
“Може, між ним і Тацуєю щось сталося в якийсь момент”, — подумала Еріка.
— Га? Що це…?
Її роздуми перервав різкий тон людини, про яку вона думала.
— Що таке? — запитала Еріка.
— Цей ПАВ…
Мікіхіко не зводив очей з ПАВу, який Шідзуку тримала під пахвою, що звисав з ремінця на одному з рукавів її кімоно.
На перший погляд, ПАВ у формі гвинтівки не дуже відрізнявся від пристроїв, якими користувалися інші гравці, за винятком ремінця, прикріпленого до нього. Однак механізм був трохи товстіший за інші.
У школі Мікіхіко не вважав ПАВи настільки важливими. Вони все ще переважно активували заклинання за допомогою амулетів. Але після минулорічного нещасного випадку він заліз носом у сучасні книги з магії і досі не витягнув його звідти.
Він намагався надолужити те, що втратив, і результати його зусиль були помітні в його регулярних екзаменаційних оцінках. Тепер він міг з гордістю заявити, що став більш обізнаним у ПАВах, ніж більшість сучасних магів.
І якщо його очі не помилялися, то…
— Це… універсальний?
— Чекай, ти серйозно?
— Га? Але це ж…
— Ніколи не чула про універсальну мітлу у формі гвинтівки! Хіба на неї взагалі можна поставити систему наведення?
Лео, Мідзукі та Еріка по черзі висловлювали свої очевидні сумніви.
Але Мікіхіко, впевнений у своїй оцінці, похитав головою.
— Основна частина пристрою, прямо над спусковим гачком – це, мабуть, серія «Кентавр», універсальний ПАВ від FLT, яку вони ставлять на транспортні засоби. Інтерфейсу у них фактично немає. Вони підключаються до зовнішнього пристрою введення, тому до нього під'єднано руків'я та систему прицілювання.
— У тебе дуже гостре око, — з посмішкою сказала Міюкі, повертаючись до нього.
— Зачекай. Тоді це…
— Саме так, Еріко, — гордо заявила Міюкі. — Мій брат зробив його сам, спеціально для того, щоб Шідзуку могла використовувати систему наведення з універсальним ПАВом.
Еріка на мить втратила дар мови. Її власний ПАВ унікальної форми був зроблений на замовлення. Вона знала, скільки роботи вкладається у щось подібне.
— Я навіть не хочу більше дивуватися… — пробурмотів Лео. — Але чому?
— Для цього матчу, зрозуміло, — відповіла Хонока.
Її простої відповіді було недостатньо, щоб відповісти на запитання Лео, як і на запитання інших трьох. Але не було часу на роздуми. У цю мить вони всі оглянулися і дивилися, затамувавши подих, наче відпрацьовували маневр.
Спалахнули стартові вогні.
***
Червоні та білі шматки глини літали в повітрі.
Мішенями Шідзуку були червоні.
Три з них описали дугу в повітрі, зібралися разом у центрі залікової зони і розірвалися на частини.
— Переміщення…? Ні, це не воно. Магія конвергенції?
Намети, що використовувалися школами як бази для операцій, були обладнані великими моніторами з декількома розділеними екранами, що показували, як проходить кожна з подій. Маюмі та Судзуне використовували майже цілий екран, щоб спостерігати за поєдинком Шідзуку.
— Правильно.
Цього разу червоного глиняного голуба, який збирався вилетіти за межі штрафного майданчика, засмоктало в центр, і він розбився.
— І це те, що вона використовувала у відбіркових змаганнях, так?
— Так. Вона постійно активовує магію конвергенції та коливань.
Тим часом пари білих глиняних голубів зіштовхувалися одна з одною і розліталися на друзки.
Стратегія, яку використовувала суперниця Шідзуку з Другої школи, була досить традиційною: вона накладала магію переміщення на самі глиняні мішені, по суті, перетворюючи їх на кулі, які таранили інші мішені. Вона була традиційною, бо її ефективність була неодноразово доведена в минулому.
Але з початком ходу суперниці білі мішені часто пропускали одна одну, коли наближалися до центру залікової зони. Натомість ті, що стояли по краях, здебільшого уражалися, тож справа була не у відсутності технічного досвіду у гравця, а в…
— Здається, я її розумію. Вона має широкий огляд усіх глиняних голубів, що пролітають через залікову зону. Магія конвергенції збільшує щільність червоних мішеней, що змушує білі мішені відскакувати від центру…
Основний принцип магії конвергенції полягав у тому, що вона вибірково збирала мішені із заздалегідь визначеними властивостями (в межах області, визначеної магічною програмою), а потім відправляла їх до координат, також визначених магічною програмою. При використанні на фізичних об'єктах вона збільшувала фізичну щільність мішеней, одночасно зменшуючи фізичну щільність всіх інших об'єктів у цій області. Ця зміна щільності давала ефект магії конвергенції.
Заклинання сухої крижаної кулі, яке Маюмі використовувала раніше, також містило формулу конвергенції. Вона збирала вуглекислий газ на початку, щоб отримати достатню кількість куль. У її випадку це не означало, що вуглекислий газ, зібраний в одному місці, виштовхував усі інші гази і створював зону з високою щільністю CO2; скоріше, він змушував CO2 рухатись у напрямку заданих координат, водночас змушуючи інші гази витікати назовні.
Магія Шідзуку була по суті такою самою, якби частинки вуглекислого газу були червоними шматочками глини. Її заклинання конвергенції визначало область – у цьому випадку центр зони підрахунку очок – і перезаписувало інформацію всередині цієї області на «простір, де збираються червоні глиняні голуби». Конкретніше кажучи, заклинання змінило простір площею приблизно двадцять квадратних метрів, що охоплював більшу частину залікової зони, і перетворило його на простір, де чим ближче до середини знаходилися червоні глиняні голуби, тим вищою була їхня щільність.
Площа була дуже великою, а кількість глиняних мішеней, що летіли в неї, була невеликою. Це полегшувало завдання для мага, оскільки об'єктом зміни був не сам простір, а розподіл мішеней у цьому просторі. Червоні глиняні голуби тягнулися до центру через зміну інформації, спричинену магічною програмою, тоді як білі голуби відхилялися від курсу, якщо він проходив через середину. Глиняні голуби, що перебували безпосередньо під впливом учасниці Другої школи, не піддавалися цьому вторинному втручанню, але мішені, в які вона намагалася їх втаранити, не перебували під прямим контролем її магії. Магія Шідзуку змінювала траєкторію їхнього польоту, тому білі снаряди не потрапляли в ціль.
Правила турніру зі швидкісної стрільби дозволяли таке втручання, якщо воно не впливало безпосередньо на суперника. Однак інтервали між пострілами були нерегулярними і дуже швидкими. Зазвичай було досить складно встигнути завадити супернику, не збиваючи при цьому власні мішені. Багато гравців зрештою перемагали самі себе, не втручаючись і не стріляючи, але магія конвергенції, яку використовувала Шідзуку, була одночасно і перешкодою для супротивника, і засобом знищення власних мішеней, що робило її тактику дуже ефективною.
У минулому були випадки застосування такої тактики, хоч і нечисленні, і вони довели свою ефективність. Однак вона вимагала від гравця сильного впливу на події, тому не всі могли нею скористатися. Було не так багато можливостей побачити її на власні очі, але Маюмі ретельно досліджувала подібні тактики.
Однак її сумніви стосувалися не самого заклинання, а дечого іншого.
— Але чому заклинання коливання в кінці спрацьовує лише час від часу?
Коли збиралося кілька мішеней, вони зіштовхувалися посередині і розліталися на друзки. Якщо пролітала лише одна мішень з червоної глини, Шідзуку використовував заклинання типу коливання, щоб розтрощити її. Якщо все це було включено в одне заклинання, то фінальний процес, коли він знищував мішень за допомогою магії коливань, мусив відбуватися весь час, а не лише час від часу.
— Невже він розпланував все так, що якщо є більше однієї цілі, він змушує їх зіткнутися до того, як спрацює коливальне закляття? — навіть вона не могла повірити власним міркуванням, і її голос робив це очевидним. Не було жодної переваги у встановленні такого часового інтервалу.
— Президенте, здається, я казала, що вона постійно активувала магію конвергенції та коливань, — поправила Судзуне, трохи зловтішно посміхнувшись.
Відразу після цих слів Маюмі все зрозуміла. Вона рефлекторно вигукнула:
— Не може бути! Спеціалізовані ПАВи можна завантажити лише одним типом активаційних послідовностей!
— Я розумію твої сумніви, але це не спеціалізований тип. Це універсальний.
Відповідь Судзуне викликала ще більшу плутанину.
— Але це неможливо! — відповіла Маюмі. — Вони абсолютно різні, починаючи від операційної системи і закінчуючи архітектурою. А підсистеми наведення на ціль створені під архітектуру спеціалізованих ПАВів. І хіба технічно можливо прикріпити одну з них до каркаса універсального ПАВу?
Тон Маюмі поступово заспокоювався, але рум'янець на щоках видавав той факт, що її хвилювання ще не повністю зникло.
Посмішка Судзуне також змінилася – на лагідну, зрілу, створену для того, щоб заспокоїти інших.
— Я теж так думала. Але, виявляється, це можливо. Це не Шіба вигадав, по‑моєму, в Німеччині про це оголосили ще минулого року.
— …Минулого року? Але це ж зовсім нова технологія!
— Думаю, тобі варто стримати своє здивування, президенте. Це не так вже й багато. Він сказав мені мовчати про це, але Тацуя має ще більш дивовижну новітню технологію, яку ти побачиш пізніше.
— Я… Ну, якщо це секрет, то я залишу все як є. Думаю, я просто трохи шокована, що він розповів тобі, Рін, а не мені.
— Ти одна з гравців, президенте. Я певна, що він не хотів тебе зайвий раз нервувати.
— Мабуть, ти маєш рацію… Якби Тацуя сказав мені заздалегідь, що у нього є таке заклинання, це б мене точно вивело з рівноваги.
Маюмі зітхнула й озирнулася на куток монітора, де показувався час, що залишився, та рахунки гравців. Часу залишалося небагато, і перемога була майже забезпечена.
***
“Тридцять секунд лишилося.”
Протягом останніх двох тижнів, завдяки нескінченним тренуванням, Шідзуку навчилася точно відраховувати п'ятихвилинний час матчу у своєму розумі.
Щойно червоний глиняний голуб влетів у блакитну сферу, показану в її окулярах, вона натиснула на спусковий гачок ПАВу.
Мішень швидко розсипалася.
Використання захисних окулярів як прицільного пристрою було дозволено правилами турніру. Насправді, рідко можна було побачити гравця, який би не використовував цей трюк. (Не кажучи вже про Маюмі, яка мала власний засіб прицілювання.)
Але Шідзуку була, мабуть, єдиною, хто використовувала НД, або ж наголовний дисплей, для маркування простору перед собою, а не для прицілювання на мішені. Або, точніше буде сказати, що Тацуя був єдиним, хто так робив.
Тацуя завжди придумував плани для всього, які були повністю відірвані від традиційних ноу‑хау. Спочатку це збивало її з пантелику, але зрештою, можливо, це було добре, що вона не мала попереднього ігрового досвіду, тому що їй не знадобилося багато часу, щоб звикнути до цього. А коли вона це зробила, то відчула себе настільки добре, що не могла уявити собі використання будь‑якого іншого обладнання чи заклинання.
У будь‑якому випадку, це було приємно і легко. Вона майже не відчувала стресу, який виникав при використанні магії.
Шідзуку усвідомлювала, що відсутність точного контролю була її слабкістю. Тому вона завжди просила, щоб інженери ПАВу надали їй допоміжні функції, щоб ці точні налаштування можна було робити без проблем. Вона хотіла ПАВ, який би дозволяв їй правильно прицілюватися і контролювати свою потужність, навіть за рахунок швидкості. Вона була цілком впевнена, що її власна магічна обчислювальна потужність компенсує її швидкість.
Але заклинання, яке склав Тацуя, зробило ці точні налаштування абсолютно непотрібними. Воно не намагалося компенсувати слабкість; воно просто підкреслювало її сильні сторони до крайності. Він максимізував її магічну пропускну здатність, що дозволило здійснювати високошвидкісний безперервний виклик; і більше того, він максимізував її магічний потенціал, що дозволило їй створювати величезні магічні програми.
А ПАВ у її руках…
Вона була здивована, що він підключив систему наведення на ціль до універсального ПАВу, але ще більше її здивувала швидкість, з якою вона обробляла програми активації. Універсальні ПАВи програвали спеціалізованим за швидкістю обробки. Це був просто здоровий глузд: це була структурна необхідність. Ці два типи відрізнялися апаратним забезпеченням, програмним забезпеченням та архітектурою; їхні відмінності можна порівняти зі спеціалізованими процесорами та звичайними, або суперкомп'ютерами та звичайними комп'ютерами.
Маючи еквівалентні блоки в ядрах, універсальні ПАВи ніколи не перевершили б спеціалізовані за швидкістю обробки даних. Різниця завжди була достатньо великою, щоб люди могли це помітити.
І все ж… цей ПАВ працював зі швидкістю, яка була б у спеціалізованого.
“Ще п'ять секунд.”
…Мішень вилетіла.
…Вона натиснула на спусковий гачок.
…Магія активувалася.
…Мішень розлетілася на друзки.
Швидкість обробки даних була майже такою ж, як і у спеціалізованого типу, який вона використовувала на відбіркових змаганнях. Тацуя сказав, що це тому, що він обмежив цей ПАВ лише двома типами активації магії, а також тому, що він був можливий лише для цієї події.
Це був трюк, який ніхто не міг використовувати в повсякденному житті.
Шідзуку не розуміла детальної логіки, що стояла за цим, але вона вирішила, що їй і не треба було розуміти. Магія була інструментом. ПАВи були інструментами. Треба лише знати, як ними користуватися. Все інше можна було залишити експертам.
Вона не використовувала «Активну повітряну міну» для останніх двох пострілів; натомість вона зациклила заклинання конвергенції, щоб знищити їх.
— Чудово, — сказала вона, підтверджуючи свій результат переможною посмішкою.
***
Коли годинник пробив полудень, намет Першої старшої школи наповнився атмосферою запаморочення.
— Це дивовижно, Тацуя! Просто неймовірно!
Тацуя трохи здригнувся, коли рука ляснула його по спині. Як можна було здогадатися з її мініатюрної зовнішності, Маюмі не мала достатньої сили в руці, щоб завдати йому сильного болю. Проте вона була наполегливою, і це дратувало.
— …Президенте, будь ласка, спокійніше.
Зустрівшись поглядом із Судзуне, щоб покликати на допомогу, юна дівчина швидко зробила зауваження Маюмі від його імені. Завжди послужлива старшокласниця… але водночас вона залишала його без уваги, доки він не попросив. Тацуя починав відчувати, що вони з Маюмі – птахи одного польоту.
— Ой, вибач! — Маюмі одразу ж перестала його лупцювати. Вона була досить врівноваженою, щоб зрозуміти, що перезбудилася через це. Однак, схоже, вона ще не хотіла його відпускати. — Але це було реально круто! Ми зайняли перше, друге і третє місця!
— Я не вигравав фінал і півфінал. Це все гравці… — Тацуя слабо наполягав на своєму.
— Ну, так! Кітаяма, Акечі та Такіґава теж були чудовими! Ви всі молодці!
Нагороджена широкою посмішкою президента учнівської ради, команда першокласниць зі швидкісної стрільби, яка теж вешталася навколо, одразу ж подякувала їй, виглядаючи нервовими, але щасливими.
Хоча Марі не була такою схвильованою, як Маюмі, вона теж кинула свою похвалу на сцену, причому вираз її обличчя був веселим.
— Все ж таки, ти маєш визнати, що зробив щось велике, Тацуя. Це було справді дивовижно.
— Добре… Що ж, дякую.
— Не будь таким збентеженим! — наполягала вона. — Всі тут такої ж думки: наші гравці посіли всі найкращі місця, і це говорить про твою майстерність як інженера.
Шідзуку та інші дружно кивнули.
— Я й досі не можу в це повірити!
— Це так, ніби я раптом стала по‑справжньому вправною в магії.
Ці слова належали не Шідзуку, а двом іншим. Шідзуку просто кивала головою, наче все це було невідворотно.
— Нас навіть розпитують з університету. Вони кажуть, що можуть офіційно зареєструвати заклинання, яке Кітаяма використала в Індекс.
Але на це пояснення Судзуне очі Маюмі розширилися, Марі здалася ошелешеною, а Шідзуку завмерла.
Індекс був скороченою формою «Енциклопедії магії та індексу заклинань Національного магічного університету». Як випливало з назви, це була енциклопедія, укладена Національним магічним університетом, в якій були перераховані назви всіх заклинань. Якщо вони збиралися записати саме заклинання, то це означало, що магічний університет визнав його як новий тип заклинання, який може існувати сам по собі, а не як варіацію іншого заклинання. Це було головною ціллю і честю для дослідників розвитку магії в усьому світі.
Однак…
— Ясно. Якщо хтось запитає, хто його розробив, називай ім'я Кітаями, будь ласка.
— Що?! Ти не можеш цього зробити! — Шідзуку швидко наблизилась до Тацуї, почувши байдужу відповідь. — Ти сам це придумав, Тацуя!
— …Але ж вони постійно використовують ім'я першого користувача як розробника нових заклинань, ти ж знаєш, — втомлено промовив він, роблячи крок від Шідзуку і жестами показуючи їй, щоб вона заспокоїлася.
— Мм… Надмірна скромність може дратувати людей, розумієш? — дорікнула Марі, красномовно розряджаючи напругу.
Але Тацуя лише похитав головою, його небажання було очевидним.
— Я не скромничаю.
— Тоді що ти робиш? — запротестувала вона.
— Я просто не хочу ганьбитись, вказуючи своє ім'я як розробника. Я ж не можу ним користуватися.
Це була правда. Якби люди знали, що він був розробником заклинання, багато людей прийшли б і попросили його продемонструвати. Якби йому довелося сказати, що він не вміє ним користуватися, і відмовити їм, люди почали б підозрювати, що він вкрав чужу ідею. Тому Тацуя ухилявся не безпідставно, але…
— …Якщо ти не можеш ним користуватися, то як ти переконався, що воно працює? — запитала Марі.
Створювати заклинання, спираючись лише на теорію, було поза межами логіки. Але якби це було можливо, це зробило б його божевільним вченим, який ігнорує ризики інших людей, що використовують його заклинання. Це вважалося б аморальним.
— Не те щоб я зовсім не можу його використовувати. Просто мені треба забагато часу, щоб його активувати, так що це скоріше практична особливість.
Маюмі побачила, що відповіді Тацуї починають розходитися, і втрутилася.
— Гаразд, Марі, Тацуя. Це не те, про що варто зараз сперечатись. Ми тільки‑но чудово почали. Продовжуй у тому ж дусі на наступних змаганнях, Тацуя!
Тацуя дивився, як Маюмі посміхнулася і поплескала його по плечу. Він покірно вклонився їй.
***
Звістка про успіх команди зі швидкісної стрільби Першої старшої школи облетіла й інші школи.
Третя школа, наприклад, прийшла на змагання цього року з надією вирвати перемогу у чинних чемпіонів. Тепер же, після несподіваної аварії на дівочій бойовій дошці, вони захвилювалися. Хоча нещасний випадок і був прикрим, він дав їм шанс вийти на рівень вище. Результати впливали на них більше, ніж на будь‑кого іншого.
— Масакі, ти кажеш, що Перша школа виграла не через індивідуальні навички гравців?
Масакі Ічіджьо, стоячи в колі з двадцяти осіб – усіх новачків Третьої школи, – кивнув у відповідь, і всі погляди були спрямовані на нього.
— Кітаяма, яка виграла турнір, мала дивовижну магічну силу. Я можу зрозуміти, чому вона перемогла. Але інші двоє не виглядали настільки ж вражаючими. Якби справа була лише в магічній силі, вони б не змогли зайняти друге і третє місця.
— Плюс, ми поки що маємо перевагу у бойовій дошці. Я не думаю, що рівень їхніх першокласників цього року особливо високий.
Третя школа відправила на бойову дошку двох хлопців і двох дівчат; обидва хлопці пройшли відбір, як і одна з дівчат. Що стосується Першої школи, то лише один з трьох хлопців пройшов відбір, так само як і єдина дівчина.
— Джордж має рацію. Наші гравці не гірші за їхніх. Це означає, що має бути інша причина.
— Ічіджьо, Кічіджьоджі… як ви думаєте, що це? — запитала дівчина, яка програла у півфіналі зі швидкісної стрільби ученицям Першої школи. Масакі та Кічіджьоджі обмінялися поглядами. Вони думали про одне й те саме.
Відповідь прийшла від Кічіджьоджі.
— Їхній інженер, — сказав він. — Я думаю, що інженер, який займається швидкісною стрільбою серед дівчат, дуже добре виконує свою роботу.
— Я згоден, Джордже. Пристрій переможниці… Ти помітив його?
— Так… він був універсальним.
Відповідь Кічіджьоджі шокувала всіх присутніх першокласників.
— Але ж це… На ньому була система наведення!
— Саме так! Я ніколи не чув про універсальний пристрій, схожий на гвинтівку!
— Я теж, — погодився Кічіджьоджі. — Я переглянув каталоги всіх виробників, про яких тільки згадав, і не зміг знайти нічого подібного.
Одночасні заперечення змусили обличчя Масакі ще більше похмурнішати.
— …Це не те, що продається… але люди раніше поєднували систему наведення з універсальним пристроєм.
З кола пролунав ошелешений голос:
— Ти це серйозно…?!
Хлопець, який це сказав, насправді не сумнівався, що Масакі говорив серйозно, але Кічіджьоджі знав, як з цим боротись.
— Ми серйозно. Це якась нова технологія, яку вони презентували в Дюссельдорфі минулого літа.
— Минулого літа?! Значить, вона зовсім нова!
— Так. Я теж не знав про це, поки не пошукав.
— Якщо ти не знав про це, то ми ніяк не могли…
У колі першокласників запала незручна тиша. Шок, тривога, сумніви… і уламки страху – все це було присутнє.
— …Я здивована, що Джордж зрозумів це. Не дарма ж він мозок нашої команди!
Заява дівчини мала пом'якшити серйозний настрій… але Кічіджьоджі не міг з цим погодитися.
— Так… але прототип, який вони показували в Дюссельдорфі, не був придатний для практичного використання. Він був повільним і неточним. Це був просто доказ концепції, щоб показати, що можна технічно поєднати ці дві речі разом.
Кічіджьоджі все ще супився, його обличчя було похмурим. Масакі відповів гірким тоном:
— Але пристрій, який використовувала Кітаяма з Першої школи, мав всю швидкість і точність спеціалізованого пристрою, та ще й сильну сторону універсального: він мав програми активації з різних типів. Якщо все це свідчить про те, наскільки хороший їхній інженер… то цей інженер набагато перевищує рівень старшої школи. Вони просто монстри.
— Почути таке від Масакі – це, мабуть, дуже серйозно…
— Фізично неможливо, щоб один інженер був на всіх змаганнях, але…
— Нам доведеться взяти участь у будь‑якому змаганні, за яке відповідає ця людина. Ми мусимо виходити з думкою, що з нашими пристроями ми відстаємо на два‑три покоління.
Пропозиція Кічіджьоджі, за якою послідувало зловісне пророцтво Масакі, викликала похмуре мовчання серед членів команди.
***
Тацуя, якого головні гравці школи‑суперниці вважали чимось іншим, аніж людиною (хоча, звісно, він і не підозрював про це), прибув на місце змагань для дівчат з бойової дошки після дещо запізнілого обіду. На другу половину дня були заплановані перегони з четвертого по шостий. Хонока мала брати участь у шостому заїзді, тож йому не потрібно було приїжджати так рано, щоб виконати свою обіцянку.
— О, Шіба! Щось сталось?
Побачивши Тацую з Міюкі та Шідзуку за плечима, Адзуса хитнула головою вбік. Цей рух нагадав йому білку з ягодою в руках, і, попри його меланхолійний настрій, його обличчя пом'якшало. Він відсторонився, відчуваючи, що його губи ось‑ось розпливуться в усмішці, і намагався тримати обличчя спокійним, але його напруга зникла. Його губи вже зайшли надто далеко.
— …Ти що, подумки сміявся з мене? — запитала вона.
— Ні, зовсім ні. Я просто захоплювався твоєю турботою про інших.
— …Ти сміявся з мене, чи не так?
Її примружений погляд також був схожий на дитячу надутість, і Тацуя мусив відвести очі, щоб не розсміятися.
— …Чудово, мені все одно, — сказала Адзуса після того, як ще трохи на нього подивилася і нарешті зітхнула, ніби кажучи це собі, а не Тацуї. Мабуть, їй доводилося стикатися з такими реакціями, як у нього, щодня. Її поза випромінювала дивний, напівпереможений вигляд.
Це була така поза, яка змушувала його відчувати провину за те, що він залишив її саму.
— Я справді не думав про тебе погано.
— …Справді?
— Справді.
— Справді, справді?
— Так, справді.
Вона підозріло подивилася на нього. Через їхню різницю у зрості, навіть коли вона підняла голову, її очі були підняті догори. Тацуя ствердно кивнув.
Нарешті, його безглуздо нахабна поведінка переконала (або, можливо, обдурила) Адзусу, і вона знову посміхнулася.
— Ну добре. Я вірю тобі, Шібо.
Як тільки вона сказала це і посміхнулася йому, він відчув, що поруч з ним хтось неспокійний. Йому не треба було озиратися, щоб зрозуміти, що це було. В уяві він чітко побачив, як сіпнулася брова Міюкі.
“Фуух”, — зітхнув він про себе. Тепер йому доведеться знову підбадьорювати її сьогодні ввечері. Але не те щоб він особливо ненавидів це робити. Можливо, у нього були невеликі проблеми з психікою.
Але якщо залишити все це осторонь…
— Так чи інакше, щось сталося? До перегонів Міцуі ще більше двох годин.
— Мені було незручно, тому я вмовив їх відпустити мене.
Адзуса, яка знову схилила голову набік, помітила, що Міюкі криво посміхається до неї з боку Тацуї.
Вона кинула на дівчину запитальний погляд.
— …Мій брат забагато приділяє уваги, — сказала Міюкі, маючи на увазі, що з цим нічого не можна вдіяти.
З іншого боку, Шідзуку запропонувала розраду:
— Але зараз вони запалилися, тож я впевнена, що все буде в порядку…
— О‑о‑о, тепер ясно як воно…
Адзуса, якщо чесно, була досить проникливою, здогадавшись про це лише з цього.
Шідзуку та інші, хто зайняв перші місця, були об'єктом привітань під час обіду. Люди підходили, щоб заспівати їм дифірамби, і не тільки обслуговуючий персонал. Прийшли й деякі старшокласники, які не мали сьогодні змагань і спостерігали за ними. З іншого боку, мало хто з них згадував про досягнення Тацуї, а коли й згадував, то, як правило, лише мимохідь.
І це розпалило надзвичайно яскраве полум'я суперництва в серцях хлопців з команди зі швидкісної стрільби.
Це саме по собі було бажаним, як сказала Шідзуку. Якщо вони спрямують цю новознайдену завзятість і прагнення до перемоги в правильне русло, це буде добре для всіх. Але деякі з них дивилися на нього так, ніби він щойно вбив їхніх батьків абощо. Тацуя хотів сказати їм, щоб вони вже заспокоїлися. Звісно, якби він це сказав, то почалася б бійка. Саме тому він прийшов на стадіон заздалегідь: щоб уникнути безглуздих неприємностей.
Стадіон для Змагань дев'яти шкіл був побудований на південно‑східній зоні маневрового полігону Сил національної оборони на горі Фуджі. Хоча це була лише одна ділянка, маневровий полігон Фуджі був величезним, і пересування між стадіонами було схоже на піший похід. Але без такого великого простору вони не змогли б облаштувати ні трасу для бойової дошки, ні поле для коду моноліту.
Траса для бойової дошки була звивистою, трикілометровою, штучною водною смугою. Була одна траса для хлопців і одна для дівчат. Для глядачів також потрібно було побудувати трибуни, тож лише для того, щоб зібрати весь комплекс, знадобилося чимало місця.
Для зручності тих, хто пересувався територією, доріжки були розташовані на краю території, відведеної для змагань (щоб можна було потрапити туди, куди потрібно, без необхідності обходити гігантські майданчики). Через це люди майже ніколи не стикалися з учасниками інших змагань поблизу, наприклад, з учасниками змагань зі швидкісної стрільби, які в цей момент виступали.
— Я міг би повернутись до нашої кімнати, але подумав, що ліпше провести час тут, якщо тут є чим зайнятись…
— Правда?!
Адзуса не була тією, хто вигукнув. Раптом з місця, відведеного для спортсменів, вискочила Хонока. Вона, мабуть, підслухала їхню розмову.
— Тоді, будь ласка, глянь і на мій ПАВ! — попросила вона.
Нещодавно через Тацую Хонока почала надавати перевагу терміну «ПАВ», а не «пристрій». Попри це, ентузіазм, з яким з'явилася Хонока, викликав у нього бажання посміхнутися. Однак він поборов цей порив і скривився, а потім злегка дорікнув їй.
— Облиш, Хоноко. Ти грубиш Адзусі, — було б природно сприйняти увагу Хоноки як невдоволення майстерністю Адзуси.
— Ой! Вибач! — Хонока поспішно вибачилася.
— Не хвилюйся. Я знаю, що ти не це мала на увазі, — сказала Адзуса з сухою посмішкою, хитаючи головою. Тон її голосу робив її схожою на старшу сестру. Цього разу Тацуї було набагато важче придушити посмішку.
*
У середньому перегони з бойової дошки займали п'ятнадцять хвилин. Однак підготовка займала вдвічі більше часу. Треба було витягнути дошки, оглянути трасу та виправити все, що було пошкоджено магією. З урахуванням додаткового часу, який був врахований у розкладі, на кожен заїзд було заплановано по одній годині.
Фінальний заїзд мав розпочатися рівно о 15:30, і його учасники вже були на старті.
Нерви важко було заспокоїти, коли так довго чекати, і не виключено, що гонщик фінішував би, так і не показавши своїх справжніх здібностей. (До речі, щороку кілька хлопців і дівчат як в основних змаганнях, так і в змаганнях новачків закінчували саме так). Але розваги з Міюкі та Шідзуку, схоже, пішли Хоноці на користь. Її концентрація, здавалося, була на піку, коли вона стояла на своїй дошці.
Насправді ж Міюкі, яку дедалі більше непокоїло те, як Хонока чіпляється за брата, втягнула дівчину в безглузду розмову, щоб відволікти її від нього. Втім, це виглядало так, що Хоноці це допомогло налаштуватися на потрібний лад.
Гідрокостюм, що покривав кожен сантиметр її тіла, від зап'ястя до щиколотки, разом із товстим взуттям для плавання, мав захистити її тіло від падінь, тертя та ударів. Але він також щільно облягав тіло, тому її вигини здавалися більш вражаючими, ніж вони були насправді.
На її стегні виднілися великі обведені літери логотипа «ICHIKO». З провокаційними пропорціями, які не мали б належати першокласниці старшої школи, виведеними на перший план її барвистим гідрокостюмом, Хонока чекала на стартовій лінії, стоячи на одному коліні на дошці.
Її ПАВ закривав передпліччя. Він був широкий і тонкий, збільшена площа поверхні дозволяла розміщувати більші кнопки керування. Тацуя нічого з ним не зробив; він одразу ж відхилив її прохання. Він, втім, поверхово оглянув його системи, щоб переконатися, що нічого не зламано, але все було гаразд. Адзуса і Хонока все ж таки звернулися до нього за порадою, і врешті‑решт він дав їй одну річ:
Сильно затемнені окуляри, які носила Хонока, приніс їй Тацуя. Літнє сонце, яке щойно починало сідати, було яскравим із заходом, і достатньо яскравим, щоб стати перешкодою, якщо дивитись прямо на нього. Втім, більшість гонщиків воліли не носити окулярів, оскільки не любили, коли краплі води прилипали до поверхні і затуляли їм зір.
Адзуса вважала, що звуження поля зору може бути лише недоліком, але Хонока без вагань одягнула окуляри.
— …Якщо подумати, то навіщо Хонока встановила так багато світлових програм активації?
Інженер рідко говорив про типи програм активації. Тацуя, який визначав усе, включно з лінійкою програм активації, був винятком. Більшість інженерів просто встановлювали програми, які хотів гравець, на свій ПАВ. Адзуса знала з профілів гравців, що Хонока досконало володіє ілюзійною магією, яка використовує коливання світлових хвиль, але її відверта думка зводилася до того, що ілюзійній магії не було місця на цьому заході.
— Правила бойової дошки кажуть, що жоден гравець не може магічно втручатися в дії іншого гравця. Однак вони не забороняють перешкоджати супернику, втручаючись у поверхню води.
— А яке це має відношення до…?
Питання Адзуси викликало загрозливу посмішку на обличчі Тацуї – і нічого більше.
*
Розпочався шостий відбірковий заїзд з бойової дошки серед дівчат‑новачків.
І не минуло й хвилини…
Майже всі глядачі були змушені рефлекторно відвести погляд від траси. Поверхня води яскраво виблискувала, ніби щойно спрацював спалах фотоапарата.
Одна з гонщиць впала у воду. Інша втратила рівновагу і перестала прискорюватися, а остання вирвалася вперед.
Немов передбачивши ситуацію – а насправді вона сама її створила – гонщиця в темних окулярах, Хонока, вирвалася вперед.
Внизу Тацуя вигукнув «добре!», а Адзуса подивилася на нього з легким здивуванням.
— …Це був твій план? — запитала Міюкі, знімаючи сонцезахисні окуляри. Її голос теж був злегка здивованим. (До речі, Тацуя дав їм трьом сонцезахисні окуляри перед початком перегонів. Міюкі та інші просто надягли їх, як він їм сказав.)
— Ну, технічно це не суперечить правилам… — у голосі Шідзуку також пролунав докір. Вона, мабуть, думала, що інші скажуть, що це не зовсім чесна гра.
Але якби це було суттєво несправедливо, вони б дали жовтий прапорець. Але зараз не було жодного прапора, що призупиняв би перегони. І, звісно, не було червоного прапора, який би означав дискваліфікацію гравця‑порушника правил. Це означало, що турнірний комітет визнав заклинання Хоноки і тактику Тацуї законними.
— …Використовувати оптичне заклинання на поверхні води? Я б ніколи не додумалась, — із захопленням сказала Адзуса — вона, вочевидь, була чесною у всьому.
— Коли більшість людей думають про втручання в поверхню води, вони, як правило, думають лише про те, як змусити воду поводитися по‑іншому, наприклад, створюючи хвилі або вири. Але в правилах чітко вказано, що можна створювати перешкоди іншим учасникам, магічним чином впливаючи на поверхню води. Закип'ятити її або заморозити було б, мабуть, занадто небезпечно, але я думаю, що дуже дивно, що ніхто не спробував використати спалахи.
Бути осліпленим таким чином, будучи абсолютно непідготовленим, означало, що інші гонщики не одразу зможуть знову нормально бачити. Гонщики з затуманеним зором не змогли б їхати на повній швидкості звивистою трасою, незважаючи на її переважно плавні повороти… а Хонока вже рішуче відірвалася від них.
— …Ось і все.
***
— …Я хочу знати, чий це був план.
Маюмі та інші, хто спостерігав через монітор, не зазнали такого сліпучого спалаху завдяки регулюванню світла на екрану, але цього було достатньо, щоб спокійно визнати його винахідливість, а також власне здивування. (Хоча сказати, що вони були «спокійно здивовані», можливо, трохи дивно.)
На бурмотіння Марі та вимогу Маюмі відповіла Судзуне.
— Це був Шіба, а що?
— Що? — Маюмі трохи розгублено схилила голову набік. — Але ж Тацуя навіть не призначений на цю подію.
Судзуне відповіла, можливо, трохи занадто ввічливо:
— Міцуі сама запропонувала цей план. Але Шіба повідомив мені, що саме він склав його, включно зі списком програм активації.
Той факт, що вона виділила слова «включно зі списком програм активації», свідчить про те, що навіть сама Судзуне вважала його винятковим.
— …З цим хлопцем постійно щось стається, — майже з докором пробурчала Марі.
— Що з тобою? Схоже, ти не в настрої.
Марі не відповіла. Однак її мовчання красномовно свідчило про те, про що вона думала.
— …Такі трюки дуже важливі, — зауважила Маюмі. — Старий майстер так казав, — з того, що бачила Маюмі, Марі була розлючена, що сама не додумалася до такої стратегії. Вона пишалася тим, що володіє цілою веселкою технік, тож це не було для неї смішним.
— Це тактика, до якої ніхто за останні дев'ять років не додумався, тому я вважаю, що ти маєш бути просто вражена.
— …Я вражена. Але хіба тебе це не зачепило?
Швидкий коментар Судзуне змусив Марі неохоче визнати свою заздрість. Хоча, звичайно, Судзуне сказала те, що сказала, лише тому, що Марі була достатньо толерантною людиною, щоб визнавати власні помилки.
— Але хіба це не одноразове рішення? Що вони будуть робити на турнірі? — запитала Маюмі, хоча це не було відповіддю на запитання Марі.
Проте…
— Не думаю, що тобі варто про це хвилюватись. Ця людина не думає так далеко вперед.
— Ти права. Це лише початковий хід для наступного матчу.
…Її занепокоєння виявилося безпідставним.
***
— Хм… Може, це не дуже добре для Хоноки… — пробурмотів Тацуя, дивлячись, як дівчина перетинає фінішну лінію, зберігши лідерство від самого початку. Поруч з ним обличчя Міюкі потьмяніло, коли вона подивилася на нього.
— …Щось не так? — тихо запитала Адзуса, сумніваючись, що її почують, зважаючи на те, як вони поводилися удвох.
— О, я маю на увазі… — у відповідь вона почула короткі, заїкаючись, слова вибачення, хоча Тацуя не просто проігнорував питання. — Здається, вона могла б виграти цю гонку за рахунок чистої швидкості, тож… я просто подумав, що, може, їй не був потрібен світловий спалах.
— А… Ну, заклинання засліплення дозволило їй вирватися вперед на старті, тож хіба це не зробило твій план успішним? — Адзуса не розуміла, до чого вони ведуть, і знову схилила голову набік.
— Якщо вона буде так виділятися, інші гравці остерігатимуться її… — сказав Тацуя.
— У півфіналі в одному заїзді беруть участь троє, — додала Міюкі, — так що наступний заїзд може закінчитися для неї двоє на одного.
Адзуса нарешті зрозуміла, про що вони хвилювалися.
— Що, і це все? — запитала вона з байдужим сміхом.
— «І це все»…? Я думаю, що це великий недолік, — але застереження Міюкі були зустрінуті веселим хитанням голови Адзуси.
— Це не обов'язково було робити. Але всі інші школи і так ставляться до нас насторожено.
— Ясно…
На мить Тацуя сприйняв її яскраву заяву за хвастощі.
…Але лише на мить.
Він не був настільки тупим, щоб не збагнути, що вона мала на увазі похвалу для нього.
***
— Я виграла! Я виграла, Тацуя!
Не встигла вона зійти з дистанції, як Хонока підбігла прямо до Тацуї у своєму гідрокостюмі і оголосила про свою перемогу. Вона ледь не підстрибувала від радості.
— О, так. Я бачив. Вітаю.
Він відчував на собі погляди не лише своїх товаришів по команді, а й персоналу з інших шкіл. Вітаючи, він підняв руки вгору в заспокійливому жесті.
Це мало протилежний ефект.
Якимось чином вона неправильно це зрозуміла. Вона міцно схопила його простягнуті руки і подивилася на нього вологими очима, які, здавалося, ось‑ось заплачуть.
— Дуже тобі дякую!
Міюкі ніколи не зверталась до нього з таким відвертим проявом емоцій. І ось він заніміло стояв, відчуваючи, як його брак досвіду на цій арені кусає його в спину, коли Хонока справді розплакалася.
— Я завжди затинаюсь у найгірший момент… Я майже ніколи не перемагала на подібних подіях, на спортивних фестивалях, змаганнях чи ще десь!
Це був перший раз, коли він почув про це. Якщо це була правда, то вони потенційно зробили величезний прорахунок у своїх початкових припущеннях щодо команди новачків.
Та поки Тацуя блукав очима, роздумуючи, що робити, він раптом побачив Шідзуку позаду Хоноки, яка махала йому руками, долонями назовні. Вона виглядала так, ніби намагалася сказати йому, що це неправда.
Тацуя подивився на Хоноку, яка все ще тримала його за руки, і побачив Шідзуку, яка почала беззвучно ворушити губами.
“Коли вона була в початковій школі”, — прочитав він по губах.
“О, то вона говорить про початкову школу…”, — зітхнув Тацуя.
— Це все завдяки тобі я пройшла відбірковий тур!
Не було схоже, що вона хотіла йому збрехати, але… на його думку, це було трохи занадто для його психіки. Він вирішив не зачіпати той факт, що Міюкі поглядом кидала в нього бурульки (хоча снаряди, які вона кидала, були набагато гостріші, ніж самі бурульки).
Минуло трохи часу, перш ніж йому вдалося знову заспокоїти Хоноку.
***
Чи то фізичні змагання, чи то настільні ігри, без запалу перемога не буде впевненою.
Магічні змагання були такими ж. Спостерігати за виступом товариша по команді та отримувати заряд енергії, щоб вийти туди і зробити все можливе, – це базова психологічна система. Перемога – це срібна куля для підняття бойового духу. Однак іноді запал поступається місцем азарту, а азарт безпосередньо пов'язаний з втратою орієнтирів. Приклад цього зараз був перед очима дівчат.
— Морісакі фінішував другим… — сказала Маюмі з неявним розчаруванням.
— …але інші двоє не пройшли відбір, — закінчила Марі, її розчарування було явним.
Перший день змагань новачків закінчився, і старші офіцери Першої старшої школи зібралися в кімнаті для нарад. Всі колективно зітхнули, дивлячись на результати хлопців у швидкісній стрільбі.
— Результати хлопців і дівчат практично зрівнялися…
— Це не зовсім так, — сказала Судзуне, зводячи нанівець несміливе зауваження Маюмі. Вона дала свій спокійний аналіз. — Третя школа посіла перше і четверте місця, тож дівчата все одно створили для нас відрив. І я не думаю, що негатив тут доречний, — проте її пояснення було недостатньо, щоб розвіяти атмосферу застою в кімнаті.
— …Ти маєш рацію. Ми не можемо дозволити собі бути песимістами. Дівчата виступили краще, ніж ми від них очікували. На сьогодні досить того, що вони лідирують.
Марі говорила так, ніби намагалася переконати саму себе, але Кацуто не погоджувався, його обличчя було похмурим.
— Стрільба була не єдиною річчю, з якою хлопці погано впоралися. Дві наші дівчини пройшли відбіркові змагання з серфінгу, і лише один хлопець.
— Якщо їхній занепад продовжиться, у нас можуть виникнути проблеми наступного року, навіть якщо цього року все буде добре.
— Ти маєш на увазі, що у них увійде в звичку програвати?
— Не виключено.
Кацуто зауважив, що Марі та Маюмі замовкли, а їхні обличчя стали суворими.
Офіцери Першої старшої школи, усвідомлюючи, що їхній заклад очолює рейтинг магічних шкіл, мали завдання щоразу перемагати. Вони не могли задовольнитися бездіяльністю, просто переконавшись, що цей рік пройшов добре.
— Нам, певно, доведеться надати хлопцям додаткову підтримку, — серйозно зауважив Кацуто.
— Але що ми взагалі можемо зараз зробити, Джюмонджі? — заперечила Марі.
Як вона сказала, було вже трохи запізно. Змагання новачків уже почалося. Вони не могли замінити жодного гравця чи члена персоналу.
Хоча вона закликала його до відповіді очима, він не заперечував. Однак, коли вона дивилася на нього, не виглядало так, що він вичерпав відповіді. Здавалося, що у нього були свої плани, і він вирішив поки що промовчати.
***
Завтра – фактично, вже сьогодні – мав відбутися дебют Міюкі.
Після інциденту з Марі не було жодних випадків саботажу, пов'язаних зі злочинною організацією, про яку попереджав Кадзама, але Тацуя не міг втрачати пильність. Якщо його здогадка була правильною, то «ворог» влаштував би свою пастку безпосередньо перед самими подіями. Він вважав, що ймовірність нічної диверсії низька, але не завадило б бути напоготові. Йому протистояли висококваліфіковані люди з невідомими йому планами.
Він надійно заблокував системи ПАВу, в якому щойно завершив останні налаштування. Поклавши його назад у сховище і поставивши ще три замки, він нарешті залишив робочу вантажівку позаду себе.
Навколо нікого не було. Він не відчував нікого, ні людей, ні сторонніх.
Ворог, напевно, не очікував від нього такої обережності. Кадзама та його підлеглі, найкращі з Окремого магічного батальйону, працювали разом з ним на задньому плані. Навіть якщо ворог і виношував якісь плани, він підозрював, що сам не стане об'єктом прямої атаки.
Однак Тацуя не тинявся без діла, а одразу повернувся до бічного входу в готель (звісно, після біометричного сканування) і попрямував до своєї кімнати.
Щоправда, коли він стояв перед своїми дверима, то дещо помітив: його єдиними сусідами по кімнаті були бездиханні машини. Стоячи в коридорі пізно вночі, коли довга стрілка годинника зробила більше, ніж повний оберт після зміни попереднього дня, він не мав би нічого відчувати зсередини, але він відчував. І все ж він без вагань відчинив двері й увійшов.
— Ти хоч знаєш, котра година?
На відміну від того, що можна було очікувати, перший різкий докір пролунав з вуст Тацуї.
На відміну від звичайних речей, те, що було в його кімнаті, не можна було висміяти.
І ще більш незвичним було те, що та, кого шмагали язиком, відчувала себе так само.
Її плечі смикнулися, коли вона швидко піднялася зі свого сидячого положення на ліжку. Повільно, полохливо, вона подивилася на його обличчя.
— Якщо ти не виспишся, то завтра не зможеш зосередитись. Будь‑яка раптова помилка може призвести до поразки, — докоряв він їй.
— Мені дуже шкода!
Обличчя Тацуї свідчило про його серйозність, і Міюкі вибухнула вибаченнями та поклоном, здавалося, що вона ось‑ось розплачеться. Почувши і побачивши її такою, Тацуя не зміг продовжувати свою дисципліновану політику.
— …Все в порядку, якщо ти розумієш. Ходімо, я відведу тебе до твоєї кімнати, добре?
Можливо, підбадьорена його зміною тону, Міюкі підняла голову, в її очах з'явився опір.
— Міюкі?
— Тацуя, просто… У тебе є трошки вільного часу?
— …Лише трохи.
Бути з нею впертим було б марною тратою часу. Тацуя знав це з власного досвіду, тож підштовхнув її до продовження розмови, заперечивши на півслові.
— Я чула від Шідзуку. Ти відмовився від честі мати своє ім'я в Індексі.
— Ну, не офіційно.
— Але якби тебе попросили офіційно, ти б все одно відмовився.
— Так, — коротко погодився Тацуя. Міюкі зціпила зуби. Кілька секунд вона стояла, над чимось замислившись.
— …Це все через тітку?
— Так.
Коротка і моментальна відповідь. Міюкі опустила очі, намагаючись стримати сльози.
— Національний магічний університет вкрай ефективний у своїх розслідуваннях. ЗМІ запускають сайти пліток під виглядом новинних сайтів, але університет – це зовсім інше. За рівнем розслідувань він не поступається військовій секретній службі. Розробники нової магії використовують дані університету, за що отримують особливі привілеї. Тому всі вони піддаються ретельному розслідуванню. Вони хочуть виключити можливість того, що вони є шпигунами ворожих держав або терористичних угруповань. Це зовсім не схоже на іспит для вступу до старшої школи. Сільвер – це єдине, про що Йоцуба ретельно приховують інформацію, але цілком ймовірно, що використання мною імені «Тацуя Шіба» розкриє мій зв'язок із сім'єю.
Його голос був занадто холодним, щоб втішити сестру, яка майже плакала, але він все ж таки пояснив свої міркування. Він не міг піти на компроміс у цьому питанні, навіть якщо це означало б довести її до сліз. Але водночас він мусив це сказати, щоб переконати себе.
Міюкі опустила голову і мовчала.
Тацуя відчув легке полегшення від того, що не почув ридань.
— І, я маю на увазі, що просто участь у Змаганнях дев'яти шкіл несе ризик того, що вони дізнаються про мене, але бути занесеним до Енциклопедії магії та брати участь у шкільних заходах – це зовсім різні речі. Охоронець Йоцуба мусить залишатися в тіні. Думаєш, наша тітка схвалила б, якби соціальний вигнанець опинився в центрі уваги?
Міюкі нічого не відповіла. Вона теж не могла заспокоїти його. Це була її відповідь на його запитання.
— Я ще не маю достатньо сил. Колись, одного разу, сам на сам, перемогти Маю Йоцубу, Королеву ночі, можливо, і вдасться. Все‑таки мій «демонтаж» має хорошу спорідненість з її «ніччю». Але навіть якщо мені вдасться перемогти нашу тітку, я не зможу перевернути всю сім'ю Йоцуба. Військової сили та насильства недостатньо. Навіть якщо ми переможемо нашу тітку, з'явиться хтось інший з гіршими планами маніпуляцій. У нас немає іншого вибору, окрім як поки що підкорятися їй.
Його слова були не стільки для того, щоб переконати сестру, скільки для того, щоб переконати самого себе. І після того, як він закінчив переконувати себе в цьому факті…
Міюкі обійняла його.
Вона заховала своє майже заплакане обличчя у нього в грудях; слово «притиснулася» було б доречнішим для цієї ситуації.
— Я на твоєму боці.
— Міюкі…
— Я завжди буду на твоєму боці, Тацуя. Одного дня прийде час. Я знаю, що прийде. До того часу, і навіть після цього, я завжди буду на твоєму боці.
— …
Судячи зі стрілок на годиннику, вони провели набагато більше часу, ніж «трохи».
Але він вирішив, обхопивши руками спину Міюкі… дозволити їй робити те, що вона хоче, ще трохи часу.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub