Світ був пофарбований у шалений червоний колір.
Великий позашляховик промчав дорогою, відбиваючи вечірнє сонце від свого кузова.
А потім влетів у зачинені ворота фабрики.
— Дуже дякую, Лео!
— …Це… Це пусте.
— Ха-ха, ти знесилений!
Вони попросили Лео застосувати магію високого рівня, щоб раптово зміцнити всю велику машину, яка мчала по бездоріжжю зі швидкістю понад сто кілометрів на годину, саме в момент зіткнення. Він був сильно виснажений від величезного напруження його концентрації.
— Шібо, це твій план. Віддавай накази, — сказав Кацуто, передаючи керівництво і відповідальність Тацуї.
Той кивнув без жодних вагань.
— Лео, ти залишаєшся тут і охороняєш наш вихід. Еріко, ти допомагаєш Лео і розправляєшся з тими, хто спробує втекти.
— Хіба ми не маємо їх схопити?
— Не варто ризикувати більше, ніж треба. Бережіть себе і розбирайтеся з ними. Голово, ви з Кіріхарою обходьте будівлю з лівого боку і йдіть до чорного входу. Ми з Міюкі підемо цим шляхом.
— Гаразд.
— Добре, як скажеш. Я пошматую всіх щурів, які спробують втекти.
— Тацуя, будь обережним, — сказав Лео.
— Не роби нічого божевільного, Міюкі! — закликала Еріка.
Обоє, яким було наказано залишитися, не скаржилися на якусь несправедливість.
Кіріхара, розмахуючи оголеною катаною – хоча вона була не заточена, – побіг геть, а Кацуто спокійно пішов за ним.
Тацуя і Міюкі увійшли до тьмяно освітленої фабрики неквапливо, наче зайшли до гіпермаркету.
***
Їхнє зіткнення відбулося напрочуд рано.
Це сталося тому, що Тацуя просувався вперед, не думаючи про укриття, а вороги вишикувалися прямо на підлозі кімнати, схожої на зал, не ховаючись.
— Ласкаво просимо, дуже приємно з вами познайомитися, — сказав один чоловік, театрально розводячи руками і вітально вклоняючись. — Тацуя Шіба! А ця чарівна леді, здається, Міюкі Шіба, так?
— Ти лідер «Бланш»? — байдуже запитав Тацуя. Вік цього чоловіка був десь на тридцять років молодший, ніж він очікував. Зі своєю незграбною статурою та декоративними окулярами без оправи він скидався на науковця чи адвоката.
— О, так, як неввічливо з мого боку. Як ти вже сказав, я лідер японського відділу «Бланш», Хаджіме Цукаса.
Тацуя не відчув жодного залякування з його боку. У нього склалося враження про цього чоловіка, хоч і упереджене, як про звичайного інтелектуала і модного революціонера – зарозумілого і невдаху.
Але за його перебільшеним, самозакоханим тоном і жестами проглядала темна прірва. Густе божевілля, яке Тацуя побачив у ньому, було тим, що він очікував від лідера терористичної організації, який грається з людськими розумами та життями.
— Ясно, — незважаючи на усвідомлення божевілля цього чоловіка, обличчя Тацуї залишалося холоднокровним. Пекло і чистилище були для нього не більше, ніж близькими друзями. Він не став розпитувати про його стосунки з капітаном клубу кендо, Кіное Цукасою. Він просто сказав одне слово і кивнув.
Він показав свої наміри діями, а не словами. Він витягнув зі своєї наплічної кобури сріблястий пістолет.
— Хм, ПАВ. Я думав, що ти принаймні візьмеш із собою пістолет. Дуже, дуже сміливо, що ти прийшов сюди так відкрито. Може, ти й маг, але якщо в тебе вистрілять з пістолета, ти помреш.
— Я не маг.
Лідер «Бланш» широко розплющив очі від несподіваної відповіді того, кого він погрожував застрелити.
— О, зрозуміло. Ти все ще школяр! Ти здавався таким нахабним, що я майже забув про це.
— А ти любиш поговорити, так? Мабуть, це основна риса будь-якого пропагандиста.
— Ти такий молодий, але такий суворий. Хіба це не жорстко, не незручно мати такі гострі погляди в такому юному віці? Такими темпами ти скоро в них захлинешся, — його тон і жести були театральними. Його заява була самозаглибленою.
Але Тацуя не відчував бажання погоджуватися з клоунською виставою Хаджіме Цукаси.
— Я дам вам можливість здатися. Складіть зброю і покладіть руки за голову.
— Ха-ха-ха-ха-ха! Хіба ти не Бур'ян? Поганий маг? О, я перепрошую – це дискримінаційний термін. Але звідки ти все-таки черпаєш упевненість у собі? Якщо ти думаєш, що магія – це якась абсолютна сила, ти глибоко помиляєшся, — засміявшись, щоб зробити своє божевілля ще більш виразним, Хаджіме підняв праву руку.
Члени «Бланш» вишикувалися по обидва боки від нього, їх було більше двадцяти, і всі підняли свою вогнепальну зброю. Пістолети були не єдиною їхньою зброєю – дехто навіть тримав у руках пістолети-кулемети та штурмові гвинтівки.
— Переговори мають бути чесними, тому я дам таку можливість і тобі. Стань нашим товаришем, Тацуя Шіба. Мій молодший брат розповів мені про твоє «Заглушення», яке не потребує антиніту, і я страшенно зацікавлений у ньому. Через цю операцію ми всі працюємо понаднормово. Просто навчити необізнаних школярів, щоб ми могли їх використовувати, забирає багато часу і грошей. Мені дійсно дуже важко пробачити тобі те, що ти все це пустив нанівець, але якщо ти станеш нашим товаришем, то все це залишиться в минулому.
Тонка посмішка на його обличчі, божевілля, замасковане під здоровий глузд в очах – вони вселили б страх у серце своєї мішені, якби це був не Тацуя. Якби він не був з Міюкі, у неї теж, безсумнівно, щонайменше мурашки побігли б по шкірі.
— То ось що тобі треба. Ти використав Мібу, щоб вийти на мене, і свого брата, щоб напасти на мене, і все це заради того, щоб вивчити імітацію «Заглушення»?
— Ой-йой, ти дуже розумна дитина. Який проникливий. Але ти все ще лише дитина – ти все це розумієш і все одно прийшов сюди. Діти – вперті створіння. Вони не слухають, що ти їм кажеш, навіть якщо у них нульові шанси на перемогу.
— А що б ти робив у такому випадку?
— Подумаймо… Як тобі таке?
Він зробив жест, який більше нагадував жест вуличного фокусника, ніж науковця.
Вираз обличчя Тацуї, який і так був майже порожнім, зовсім зійшов з його обличчя, коли він, здавалося, знесилено опустив руку, в якій тримав свій ПАВ.
— Ха-ха-ха-ха-ха-ха! Ти вже наш товариш!
Хаджіме перестав приховувати своє внутрішнє божевілля, і він більше не викликав трепету і поваги – натомість він набув своєрідної харизми.
— Тоді, для початку, чому б тобі не покінчити зі своєю сестрою, з якою ти прийшов сюди? Вона б хотіла, щоб це зробив її улюблений брат!
Його наказовий тон не був підготовлений поспіхом – він добре знав, як ним користуватися.
У минулому він, напевно, змусив багатьох підкорятися йому.
Ця крива посмішка, цей вираз, що свідчив про його авторитет.
— …Годі вже цієї клоунади. Мені незручно навіть дивитися на це.
Але цей вираз застиг в ту мить, коли Тацуя виголосив свою холодну образу.
— «Лихе око» – вид зовнішньої магії, що заважає усвідомленню. Принаймні, так це прозвали. Фактично, воно миготить світловими сигналами з гіпнотичними властивостями швидше, ніж людина може їх сприйняти, надаючи їм напрямок і проектуючи їх на сітківку ока людини – світло-хвильова вібраційна магія. Простий гіпнотичний трюк, заснований на концепції промивання мозку, можна створити навіть за допомогою відеоплеєра. Через те, що це можна виконати без жодних складних апаратів, ним можна застати опонента зненацька – але це все, що воно насправді робить. Якщо мені не зраджує пам'ять, цей трюк ретельно досліджували в Білорусії ще до утворення Федеральних Радянських Республік.
Тацуя заморозив свого ворога – не магією, а словами.
— Це те, що ти використовував, щоб підмінити спогади Мібу?
— Тацуя, ти маєш на увазі…? Очі Міюкі й так були широко розплющені, але від несподіванки вона розплющила їх ще ширше.
Він кивнув, все ще зберігаючи невиразність.
— Помилковий спогад Мібу був настільки неймовірним, що межував з протиприродним. Тебе дійсно трусить, коли ти чуєш щось подібне, і іноді люди справді впадають у таке глибоке нерозуміння. Але зазвичай з часом це проходить.
— …Це… Цей непотріб, — гнів вирвався з благородних вуст Міюкі.
Можливо, її полум'я розморозило чоловіка.
— …Ти, як… — простогнав він, ніби борючись із собою. Він не посміхався божевільно. Тепер, коли божевілля відступило, залишився лише стрункий, інтелектуальний лідер, який звик лише віддавати накази, ніколи не забруднюючи власні руки.
— Ти такий нудний, — Тацуя більше не намагався приховувати своє презирство. — Знімаючи окуляри, ти привернув мою увагу до своєї правої руки, відводячи її від ПАВу, який тримав у лівій руці… Думаєш, на мене подіють твої фокуси? Я можу визначити, яку магію ти застосовуєш, подивившись на програму активації, і зможу з нею впоратися. Ти скористався тією халтурною магією? Мені треба було лише видалити частину програми активації. Без частин, що описують важливу схему гіпнозу, «Лихе око» стає просто сукупністю вогників.
Його не цікавили вуличні фокусники, яких викрили.
— Неможливо… Як… як ти зміг… Ти, сволота…
— А раніше ти говорив так ввічливо. Схоже, що твоя королівська оболонка облупилась.
Саме тоді Хаджіме Цукаса нарешті все зрозумів.
Цей хлопець, чий вираз обличчя зник – коли він виглядав виснаженим – це тому, що він помітив і скасував його заклинання, і розрахував, що може з упевненістю відправити Хаджіме у небуття. Хлопець, що стояв перед ним, від самого початку не сприймав Хаджіме як іншу людину. Він не сприймав його як людину. Його обличчя, його ім'я, його риси, його наміри – Хаджіме інстинктивно розумів, що все це не має для нього жодного значення. Вони були для нього нічим іншим, як простими ворогами. Перешкодами. А тепер, коли він знайшов спосіб їх усунення, вони перестали бути такими.
— В-вогонь, стріляйте! — він більше не міг зберігати гідний вигляд. Його товариші – ні, підлеглі – дивилися на нього з побоюванням, але він не міг цього помітити. Його охопив первісний, тваринний страх, коли він наказав їм застрелити хлопця.
Однак…
— Ш-що…
— Що це? Що сталося?
…не вистрілила жодна куля.
Паніка поширилася по всій кімнаті. На підлозі лежали розкидані, розібрані залишки пістолетів, пістолетів-кулеметів і штурмових гвинтівок. Коли чоловіки спробували натиснути на курки, їхня зброя розлетілася на складові частини.
І серед паніки, не намагаючись її придушити, Хаджіме Цукаса кинувся навтьоки.
Він повністю проігнорував тих, хто був у нього за спиною – своїх союзників.
— Тацуя, наздожени його, будь ласка. Я розберуся з цими.
— Гаразд, — Тацуя попрямував до дальнього коридору. Чоловіки, ясна річ, розступилися перед ним. Нічого не роблячи, він дійшов до проходу, яким біг Хаджіме. Якби вони дозволили йому піти, то все, що потрібно було б зробити, це заарештувати решту членів «Бланш».
Але один з них стрибнув на Тацую ззаду, з ножем у руці.
Принаймні, спробував.
— Дурень, — зазвичай м'які нотки Міюкі викликали б безмежне захоплення в інших, але зараз вони несли в собі вирок без всякої надії.
— Не заходь надто далеко. Не треба бруднити руки через таких, як вони.
— Добре, Тацуя.
Між братом і сестрою, поки вони обмінювалися словами, стояла різьблена статуя, з ніг до голови вкрита інеєм, яка перекинулася і впала на підлогу.
***
Лише один спробував заподіяти шкоду братові. Дурень був уже заморожений.
Для неї цього було достатньо, але й недостатньо.
Причини було достатньо. Наслідку – ні.
Люди, що стояли перед самотньою стрункою дівчиною, кількість яких вимірювалася двозначними числами, вже не могли ступити й кроку. Їхні замерзлі ноги не могли ні рухатися вперед, ні відступати назад. Як ментально, так і фізично.
Вся підлога була оповита інеєм. Лише в невеликому колі, що оточувало дівчину, була та сама пора року, що й надворі.
Біла паморозь кружляла. Від паморозі йшов холод. Вона підняла праву руку. Її постать – втілення крижаної королеви, яка виносить вирок покійникові.
— Ви – приречені.
Її тон відрізнявся від звичайного. Але її слова – її владний, осудливий, авторитетний вираз – не були анітрохи дивними.
— Якби ви не спробували втрутитися в справи мого брата, ви б обійшлися лише легким болем.
Холод повільно, невпинно повз вгору. Холод пронизував їхні тіла до самих кісток. Їхні обличчя побіліли від страху і відчаю.
— Я не така милосердна, як мій брат.
Білий іній піднявся до їхніх ший.
— А тепер моліться, щоб ви принаймні залишились живими.
Коли холод досяг маківки їхніх голів, він одразу ж посилився.
Широкомасштабна магія сповільнення вібрації, «Ніфльгейм».
Безголосі передсмертні агонії корчилися в кризі.
***
Там не було нікого, хто міг би влаштувати йому засідку.
“Принаймні, йому вистачило розуму не розділяти свої ряди”, — подумав Тацуя. Не було сенсу підкрадатися до нього – він міг відчувати присутність живих істот. Ховатися теж було б безглуздо.
У сусідній кімнаті на нього все одно чекали б одинадцять терористів. Одинадцять автоматів. З іншого боку стіни він натиснув на спусковий гачок свого ПАВу. Фізичні бар'єри не були перешкодою для магії. За допомогою одного з двох заклинань, які він міг вільно використовувати, «Демонтажу», він перезаписав ейдоси в кулеметах. І знову до його вух долетіли голоси, сповнені тривоги.
Він умів відчувати живу присутність. Він міг аналізувати не тільки магічні програми, але й програми активації. Але це були побічні ефекти цього заклинання і ще одного.
Сприймати конструкцію об'єкта і руйнувати її.
Для фізичних об'єктів він переписував інформацію конструкції в стан, в якому вона розбиралася на складові частини. Щодо масиву інформації, він просто демонтував саму інформацію. Він безпосередньо втручався в дані конструкції; це було заклинання, яке вважалося одним з найскладніших в існуючій магії.
Він володів цими здібностями від народження, хоча й не з власної волі, тому не міг використовувати інші. Він міг лише створювати імітації. Віртуальні підробки. Його область магічних розрахунків була повністю зайнята цими двома заклинаннями найвищого рівня.
Але зараз йому не потрібна була сила‑силенна магії, лише одна абсолютна сила, яка принесла б йому безсумнівну перемогу.
У руках його ворогів більше не було зброї. Коли він ступив у найглибшу кімнату будівлі, його зустріли не кулі, а безглуздий сміх і нерозбірливий шум.
— Як тобі таке, магу? Це справжнє «Заглушення»!
У його несамовитому сміху, що поглинав людський розум, більше не було тієї божевільної темряви. Шалені веселощі Хаджіме Цукаси були не більше, ніж блефом. Підтвердженням його відчайдушної спроби був блискучий латунний браслет з антиніту на правому зап'ясті. Персні такого ж кольору прикрашали пальці решти одинадцяти людей.
Антиніт був військовим виробом, місця виробництва якого були вкрай обмежені. Деякі зразки включали частину стародавньої імперії ацтеків, частину народів мая, центральний Тибет, частину шотландських гір і частину іранського плоскогір'я. Лише місця, де колись існували стародавні гірські цивілізації, містили його. Це було так, ніби це був рукотворний об'єкт, який лише вдосконалювався на великій висоті.
Тацуя пробурмотів собі під ніс, дивлячись на величезні запаси, які вони приготували.
— Ваш покровитель – фракція ре‑сепаратистів в Україно‑Білорусі, а їхній спонсор – G.A.A… — зал пронизав шок.
“Як же це нудно”, — подумав він. «Третьосортні» - це занадто гарний термін для них. Він, чесно кажучи, не міг більше знаходитися поруч з ними.
— Використайте це! Маги, які не можуть використовувати магію, просто сміття!
Навіть битися з ними було б нестерпно, тому Тацуя підняв праву руку і натиснув на спусковий гачок свого ПАВу.
Це був не пістолет. Він не стріляв чимось подібним, як-от лазерами чи зарядженими частинками, для яких фізичним технологіям ще треба було створити методи ведення вогню.
Незважаючи на це, чоловік на лінії вогню впав, з його стегон хлинула кров. З двох місць – одне спереду, друге ззаду. Отвори були маленькі, наче їх проткнули тонкими голками. Вони зачепили безпосередньо нервові вузли, пронизавши стегна.
Тацуя натискав на спусковий гачок знову і знову. Чоловіки падали один за одним, з їхніх плечей, з ніг текла кров. Він свердлив отвори магічною програмою, яка використовувала лінію його вогню як тло, розбираючи кожну клітинну субстанцію, що складала їхню плоть – шкіру, м'язи, нерви, рідини та кістки – на молекулярному рівні.
Змінити лише одну частину об'єкта чи інформації… Це теж було вмінням, яке сучасна магія відносить до категорії дуже складних, але для магічного розрахунку Тацуї, який компенсував його вкрай обмежені здібності, це не становило жодних труднощів.
— Чому?! — скільки разів він це вже казав? Він отримав би відповідь, якби подумав про це, але навіть рахувати було б смішно. — Чому ти можеш використовувати магію під «Заглушенням»?!
«Заглушення» було різновидом безтипової магії, яка створювала псіонний шум, щоб заважати іншим здійснювати магію. Склад шуму, створеного антинітом, перешкоджав застосуванню магічних програм. Тацуя розібрав цю структуру і перетворив шум на псіонні пульсації. «Заглушення» було перешкодою на шляху до чужих магічних програм, і Тацуя міг розібрати саму перешкоду. Ось і все, що було насправді.
Хаджіме, вочевидь, був магом, судячи з того, як він використовував «Лихе око», але він навіть не знав цього простого факту. На даний момент було неприємно мати справу з цим чоловіком, навіть покінчити з ним.
Раптом стіна за спиною Хаджіме розкололась. З'явилося тонке, блискуче, сріблясте світло – розсіяне віддзеркалення сталі, що вібрувала на високій швидкості.
Вібраційна магія – це був «Високочастотний клинок».
— Ііііі! — Хаджіме відскочив від стіни, розмахуючи руками, наче вивертаючи спину.
Хтось зайшов туди, де він щойно стояв, і це був Такеакі Кіріхара. Він, схоже, зайшов ззаду і буквально прорізав собі шлях сюди.
— Йоу. Ти той, хто зловив цих типів? — іншого пояснення не було. Перш ніж той встиг відповісти ствердно, Кіріхара ще кілька разів кивнув. — Ти справді щось, старина. А що з цим типом? — запитав він, презирливо вказуючи на переляканого чоловіка, який чіплявся за стіну.
— Це лідер «Бланш», Хаджіме Цукаса.
— То це він…?
Зміна була миттєвою. Навіть Тацуя здригнувся від люті, яку вивільнив Кіріхара зі свого тіла.
— То це ти! Ти той, хто підставив Мібу!
— Іііііі!
— Мібу… Це все твоя провина!
— Аааааааааа!
Катана Кіріхари без піхов розсікла праву руку Хаджіме біля ліктя, на якій був мідний браслет.
Кацуто з'явився з отвору, який відкрив Кіріхара. Він насупився. Потім, за якусь мить, він використав ПАВ у своїй лівій руці. Це був такий самий універсальний ПАВ у формі портативного термінала, яким користувалась Міюкі. Не було жодної затримки в часі, яку можна було б виявити за допомогою п'яти органів чуття.
Із запахом горілої плоті кров зупинилася, як і крики. У Хаджіме пішла піна з рота, виникло нетримання сечі, і він знепритомнів.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub