Асаф ще ніколи не відчував такого жаху... а стрес від подій, що розгортаються і тривога від передчуття до цього, краще не робили.
У той час як сотні антилоп гну, хаотично бігаючи у пошуках порятунку, вони з Сімбою потрапили в перші ряди тих нехтуваних тварин.
Він помітив, що антилопи так близько і за будь - яку мить разом зі своїм братом попадають під сотні копит.
І майже їх наздогнала ця доля, як вони знайшли невелике дерево, на яке відразу ж піднялися.
Їм треба було лише дивитись, як тварини пролітають повз них. Одна антилопа врізалась у стовбур і сильно затряслася.
- БРАТ, ДЕРЖИСЬ! — Асаф закричав, що Симба намагається втриматися.
- Я НЕ МОГУ! НЕ МОГУ БІЛЬШЕ! - Сімба ще більше злякалася.
Через свою надзвичайну спритність Асафа підійшов ближче до брата і вчепився у його кігтями.
- ДЕРЖИСЬ, ТИ НЕ МОЖЕШ УМЕРТИ ЗДЕСЯ! - Він кричав Асафа, не хотів вмирати сам і бачити смерть рідного брата. Здавалося гірше бути не може.
- АСАФАA! ПРОСТІ МЕНЕ! - Сімба відповів.
Сімба, побачивши в очах Асафа замішання і змішані жахом почуття, додав. - ПРОСТІ, ЩО ЗВИДОВАв! Я ПРАВДАЛЮ ТЕБЕ.
Заздрість створювала тріщину в їхніх стосунках.
Асаф наблизився до Симбе, міцно вхопився за нього і ніколи не хвилювався над цими питаннями. Він завжди любив свого брата та дбав про нього.
- Симба, Асафа! Я знайшов вас! - Раптом почувся голос Зазу, який підлетів до них.
- Тримайтеся! - Він пішов назад до Муфаса. Менш ніж через півхвилини лютий лев стрибнув прямо в гущу антилоп гну.
У спробах добратися до Муфаса декілька разів впав натовп, який опозитував про це.
Сімби з Асафом ніколи не бачили свого батька таким, як він.
– Папаа!
- ОТЕЦЕЦЬ!
Муфас знову піднявся і кинувся на вершину каменя під деревом!
- Візьми Симбу, я буду триматися за твою спину! - Викрикнув Асафа, помітивши променелу невпевненість в очах батька.
Асафа не стало нічого говорити, і він схопив Симбу в пащу. Він же стрибнув на спину й намагався утриматися від усіх сил, що залишилися.
Знову правитель землі прайд впав у потік давки і він знав, що якщо так продовжуватиметься - всі помруть.
Після наполегливих зусиль вони нарешті дісталися одного боку розлому і почали дертися по стіні ущелини.
Муфаса опустив Сімбу в менш безпечне місце, куди також зістрибнув Асафа.
На жаль, сам Муфас не вистачало місця і йому довелося пробиратися далі.
Було важко.
Сімба занепокоївся і пішов до батька. Асафа встав як вкопаний і не міг відірвати погляд від батька через тривогу та зростаючий страх.
Асаф побачив, що Мусафу майже досяг вершини.
Він не міг чути, але бачив, як батько щось сказав і тут же в його очах віднісся повний шок, за яким походило розриваючи душу зраду.
У ту долю секунди світ ніби зупинився. Могутній рев батька, здавалося, луною віддавався в грудях...
Асаф не міг зрушитися, наче наелектризований. Він тремтів від страху.
Він не бачив, хто зіштовхнув батька, але вже знав. Я знав, кому належать ці кігті. Знав, чиї це лапи.
Через кілька хвилин давка поступово втихла...
Потім Асаф спустився вниз і попрямував до місця, де впав батько. Він не міг ясно бачити через весь цей пил, але влучний напрямок слідкував.
Асаф почувався спустошеним, наче не міг вхопитися за свій голос.
Він продовжував йти, поки не натрапив на тіло колись могутнього короля-льва. Миттєво прийшло усвідомлення того, що щойно сталося.
– От... О.. Батьку... - З кимось у горлі він намагався вимовити хоч слово.
Найсильніший з усіх, кого він знав. Той, хто підтримував небо і рятував стан кожного разу, коли він або Сімба завдавав клопотів. Джерело сили та безпеки земель прайд лежав на землі, визираючи таким слабким і задихаючим.
Асаф притиснувся до голови свого батька і з його очей покотилися сльози.
– Пааап? - Було чутно, як голос його брата лу́гом розносився по ущепленні, але Асафа не міг змусити себе що-небудь сказати, йому залишалось тільки плакати.
[Галоп, галоп ]
Несподівано з’явилася інша антилопа гну, яка перестрибнула через Мусафу і Асафа.
- Тату? - Сімба знайшов дорогу до них, обходячи тіло свого батька, не розуміючи чому він не рухається.
- Асафа... - Прошепотів він, сподіваючись отримати відповіді, але Асафа тільки беззвучно плакав.
Сімба підійшов ближче до голови Муфаси.
- Тату? - Прошепотів він з обережністю. - Тату... Давай, ти повинен встати ...
- Давай, тату, нам пора додому... - продовжував він обережно підштовхуючи бездиханне тіло, але здавалося, повільно і неохоче розумів, що сталося.
Раптом Сімбу охопила паніка і він почав озиратися по сторонах.
- ПАМ’ЯТАЙТЕ! - Вистукую крикнув Сімба, що батька більше немає.
Асаф відразу сильно розболівся, і до нього почали повертатися всі його спогади про королеву Лева, раніше колишніх попливлих. Ніби травма якось вплинула на цей процес, змушуючи згадати все.
Раніше він пам'ятав якісь деталі. Але тепер... Сьогодні більшість спогадів, про які пам’ятали, збудили в уяві чимало.
Але зараз це не мало значення. Для нього це реально і він тільки що втратив свого батька.
Асаф ледве міг усвідомити присутність свого брата, і він продовжував плакати.
- ПАМ’ЯТАЙТЕ!. Хто-небудь ... Ну ж бо... - Сімба ще раз намагався покликати на допомогу.
Сімба зрозумів, що допомога від батьків неможлива.
Вони не переставали лежати, відчуваючи батьківське тепло.