Шен Чжиї взяла жетон, уважно перевірила його і переконалась у достовірності та з усмішкою відповіла:
— Ладно, я поняла. Дякую за вашу працю, випийте гарячого чаю перед тим, як іти.
Шан з усмішкою відмовився:
— У мене є термінові справи, гарячий чай вип'ю наступного разу.
Оскільки чоловік так сказав, Шен Чжиї не стала наполягати:
— Щасливої дороги.
Се Шан кивнув і повернувся, щоб піти.
Кілька вбивць мали справу, але після їхніх покупок було багато справ. Йому ще багато чого потрібно було зробити.
Шен Чжиї приготувала Хого, щоб відсвяткувати цю справу.
- Господиня, що за свято сьогодні? — З цікавістю запитала Лі Сюань.
Хоча зараз справи в лавці йшли добре, а хого-ресторан, відкрита господиня разом з директором Ду, приносив великий прибуток, вона зазвичай поводилася як завжди, і тільки під святами їла щось особливе.
Сьогодні ж не свято, чому вони їдять хого?
— Сьогодні я щаслива, — З усмішкою відповіла Шен Чжиї.
Кілька днів вона жила в тривозі, а тепер нарешті не потрібно постійно турбуватися. Шен Чжий вважала, що така приємна подія повинна бути приємною їжею.
Почувши це, Лі Сюань більше не питала, усміхнулася і продовжувала готуватися.
Взимку рано темне, і як тільки вони закінчили готувати Гого, настала ніч, залишивши лише кілька вогників біля входу в лавку, що освітлюють шлях пізно повертаючим прохожим.
— А Сі.
Шень Чжиї тільки збиралася взяти палички, як почула знайомий холодний голос.
— Се Линь! — Вона здивовано вигукнула: « Я побачила знайомого біля входу.
— Мм. Мені потрібно з тобою поговорити, — спокійно посміхнувся Се Линь.
Почувши це, брат і сестра Лі тактовно приготувалися піти геть.
— Господиня, лишилося ще трохи соусу, ми з братом підемо за ним на кухню.
Брат і сестра, промовивши це, покинули головний зал.
Шен Чжиї трохи злякалась від такого вчинку брата і сестри, і чомусь їй здавалося, що Се Лінні сьогодні відрізняється від звичайної, яка змусила її трішки нервувати.
— Кхм, біля входу шинко, заходьте, давайте сядемо.
Коли Се Лінь увійшов у двір, при світлі свічок Шен Чжія помітила, що його плечі вкриті снігом.
— На вулиці йде сніг, чому ви не взяли парасоль?
Шань Чжія простягнула руку і струшила сніг з плечей Сеня, зовсім не помічаючи її тон.
— Я поспішав до тебе, йшов швидко і забув: — Усміхнувся Се Линь.
Шен Чжі, почувши це, на мить замерла, здивовано дивлячись на Се Ліна.
— Се... Се Линь, ты... ви...
— А Сі, завтра я поїду до Гуайдін і повернуся в столицю приблизно через шість місяців. Перед від'їздом я хочу запитати тебе дещо, і ти повинна відповісти мені серйозно.
Се Лін говорив з серйозним виразом обличчя, його очі прямо дивилися на Шень Чжії.
Шен Чжиї відчула, як її серце раптово зросло, а в горлі пересохло. Вона заїкалась і запитала:
- Ч-що?
— А Сі, ти мені подобаєшся, а я тобі? — запитав Се Линь.
« Ти мені подобаєшся...»
Шен Чжиї заціпеніла, почувши ці слова.
Може, через сильний вітер у сніжну погоду вона осяяла?
— А Си?
Почувши, як Се Линь кличе її, Шен Чжия прийшла в себе і зустрілася поглядом з його очима.
Ці очі, зазвичай позбавлені емоцій, тепер були сповнені тривог і занепокоєння.
Шень Чжі не пам'ятала, що вона відповіла, але знала, як після її відповіді Се Лін усміхнувся так яскраво, щоб розпливалися весняні квіти, і в її вухах звучав його задоволений тихий сміх.
*
На той час минуло вже понад місяць з часу, коли Се Лін покинув Б’єнзін.
Шан Чжія знала, чому він поїхав до Гуайдіна, щоб з’ясувати наслідки недавнього закушення. Але що саме там робив?
З Хуадіна час від часу приходили новини в Б'яньцзин, наприклад, що принц Анхуай тяжко захворів і перебуває під загрозою смерті або що такий чиновник був спійманий на хабарництві і вже доставлений у столицю...
У Б’яньцзіні також відбувалися різні події, і одна з них стосувалася самої Шен Чжії.
Зовнішній імператор особисто написав каліграфію для вивіски і подарував її з Ду Хуайсюанем спільному ресторану Хого. Там було написано: « Первий Хого у піднебесній.
Через цей випадок все більше людей приходило за рекомендаціями, що змусило їх двох довго і наполегливо працювати. Вони відкрили ще декілька філіалів у столиці, щоб впоратися з напливом відвідувачів і не допустити, аби люди стояли в черзі цілий день, так і ніколи й не попробувавши Хого.
Після останнього зимового снігопаду погода поступово прояснилась і потепліла. Раптом одного дня на голих гілках перед будинком з’явилися зелені ніжні нирки, і Шень Чжиї раптом усвідомила, що весна непомітно настала.
"Сі Линь, напевно скоро повернеться?"
Дні все ще йшли один за іншим. Шан Чжії могла лише час від часу чути новини з Хуайдина і по ньому припускати дату повернення Се Ліня.
Кажуть, що справи в Хуадіні були змінені і призначили нових урядовців.
На початку літа Шен Чжия варила суп із сливу на задньому дворі. Вийшовши подихати свіжим повітрям, вона побачила під тим самим акацієве дерево давно старого знайомого, якого вже бачила пів року.
— А Сі, я повернувся.
Старий знайомий ніжний і м'яко вимовив її друге ім"я, отримане ним же.
— Да, — почула Шен Чжиї свою радісну відповідь, і перед очима раптом все розплилося.
Колись Шен Чжия зовсім не любила літо, і воно було нестерпно спекотним. Але з того дня вона почала думати, що влітку теж дуже добре.
Тому що її коханець повернувся на початку літа.