Як тільки він увійшов у магазин, то запитав свого співробітника:
- Покупець ще тут?
Острудник кивнув і відповів:
— Та пан, дівчина і старий ще не пішли.
Це добре. Власник магазину вийшов на сходи і поспішив на другий поверх.
Шань Чжія і У Сун, які чекали на магазинні роботи, раптом почули звук «дон-Донад» — звуки кроків по дерев'яних сходах. Вони зрозуміли, що повернувся продавець магазину.
Цікаво, скільки хоче власник магазину? Шен Чжия все ще трохи хвилюється.
Вона щойно сказала дядьку У, що якщо у неї не вистачить грошей на купівлю магазину, їй доведеться позичити в нього небагато, і дядько В з радістю погодився. Грошей повинно було вистачити, але вона все ще трохи хвилювалася, поки все не владнається.
- Вибачте, що змусив вас чекати.
Продавець штовхнув двері кімнати з вибаченням виразом обличчя.
Шан Чжиї посміхнулась і продовжила:
— Все в порядке. У нас є хороший чай, і вид з вікна прекрасний. Магазин справді чудовий.
Увійшовши, продавець ще більше пройнявся прихильністю до Шен Чжії. Кому ж може не сподобатися красива, ерудована і цікава дівчина?
- Цікаво, що сказав. господар лавки? — запитала Шен Чжиї.
Продавець посміхнувся і відповів:
— Наш господар сказав, що дівчина Прямолінійна і чесна, а він найбільше любить таких людей. Лавка мала, тому він продасть її вам за вісімдесят таель.
Вісімдесят таелей. Це було набагато дешевше, ніж очікувала Шень Чжиї. Вона думала, що це буде не менше ста таелів.
Її власні заощадження становили понад 80-ті таелії, тому їй не довелося позичати гроші у старого У. У неї ще залишилися заощадження на ремонт магазину і придбання інгредієнтів. Крім того, їй доведеться наймати помічника.
- Якщо вже продавець такий щирий, я не буду з вами торгуватися. Давайте просто зйдемо на 80-х таелях, — Задоволено сказала Шень Чжиї.
У Сан також був дуже задоволений своєю ціною. Він подумав, що магазин коштує за вісімдесят таель. Він мовчки пив чай, не кажучи ні слова.
— Гаразд, пані, підемо в ямінь, щоб підписати акт про володіння власності.
Продавець теж був дуже задоволений.
За часів цієї династії міські громадяни, які хотіли купити або продати магазини чи будинки, мали піти в урядову установу для надання права власності на майно.
Шен Чжиї кивнула і сказала:
— Ладно. Дідусь, почекай мене тут.
У Сун назвався її дідусем, щоб не пошкодити репутації Шень Чжії, він звертався до неї як до внучки. Тепер Шен Чжій назвала його « медициною» а не "дядей У" як завжди, інакше її б викрили.
- Ви, хлопці, йдіть вперед. Я тут тільки для того, щоб випити чаю і помилуватися квітами. Я вже стара людина, тому більше не хочу поспішати за вами, молодими людьми.
У Сан махнув рукою і відповів.
Шень Чжія вийшла разом з продавцем і вирушила в ямінь, щоб залагодити формальність.
За часів династії Мін було створено урядовий орган, щоб наглядати за продажем магазинів, будинків та інших підприємств. Цей орган, який називається ямень, був схожий на брокерську контору за винятком того, що перший був державним установом, а другий - приватно. Різниця між ними була істотною.
Вулиця, на якій був ямень, була в західній частині міста, а вулиця Чжуцюе — на сході. Вони досить далеко один від одного. Якби Шен Чжий і торговець пішли пішки, то вони б вимагали години чи дві. Після того як вони пішли, торговець відвів Шень Чжія в контору возок і орендував екіпаж.
Сидячи в кареті, вони їхали рівною дорогою з блакитного каменю, і Шень Чжиї зітхнув про себе:
« Це місто варто називати столицею! Навіть дороги тут побудовані так добре, не гірше, ніж у деяких маленьких містечках в моєму попередньому житті."
Екіпаж їхав близько півгодини і прибув до ямену.
— Ми приїхали, — Купер зупинив карету і сказав гостям, що були всередині.
Шен Чжі та торговець вийшли з карети і попросили візника почекати. Вони збиралися найняти його карету на дорогу, як тільки закінчать свої справи. Оскільки візник чекав тут і витрачав свій час, то торговець дав йому кілька мідних монет на чай.
Взявши чайовий віз, він сказав:
- Добре, сер. Я почекаю тут.
Добре мати гроші. Все, що можна вирішити за рахунок грошей, не проблема. Шен Чжиї зітхнула про себе. Вона тільки що бачила, як обличчя візника стало незадоволеним, але, коли продавець дав йому чайові, сумна міна відразу зникла, змінившись на теплий усмішку.
Шен Чжі побачила, як продавець вручає співробітнику яменю невеликий гаманець, не кажучи нічого крім лестних слів. Отримавши гаманець і почувши добрі слова, чиновник посміхнувся й вів себе дуже люб’язно, швидко оформивши для них документи. Порівняно з тими, хто стояв осторонь без грошей на чайові, ставлення до них було зовсім інакшим.
Очевидно, вона й продавець прибули пізніше від решти населення, але оскільки вони мали гроші, то чиновники працювали швидко і без марноти, а акт про передачу майна було негайно оформлено. Коли вони вийшли з яменю, багато хто з тих, що прийшли раніше, все ще чекали.
Ця поїздка в ямень змусила Шень Чжиї усвідомити, що означає « одягнені люди вирішують все». Хоча представники яменської влади займали нижчі посади, якщо вони навмисно ускладнюють ваше життя, вам було б дуже важко досягти бажаного.
Це також допомогло їй зрозуміти, чому невеличкі службовці могли купувати будинки у таких місцях як вулиця Чжуцюе. Вони могли заробити багато грошей.
Усім цим людям варто знати про такі незначні хитрощі. Коли державні діячі не перестараються, звичайні люди просто закриють на це очі.
Вийшовши з яменя і сівши у візку, Шень Чжіа передала продавцю гаманець, в якому лежали срібні банкноти п’ятдесят лянів та тридцять лоїв срібла.
- Дуже дякую, сер.
Шен Чжі розуміла, що якби не сучасна витівка продавця магазину в ямені, то вони б доклали багато зусиль, аби залагодити усі формальності.
Продавець махав рукою:
— Все гаразд, пані, не хвилюйтеся.
Це була справа, про яку молодий пан просив особисто, тому він не посмів його знехтувати. До того ж дівчина була дуже милою, і він сам був готовий підбадьорити її.