Того вечора, після вечері цілої сім’ї, Се Лінь допоміг літньому госпісі Сем дістатися до заднього подвір'я, щоб відпочити.
— Дорогий онуке, чи є в нас якісь добрі новини?
Пані Се відчула помітну зміну настрою внука. На його губах грала легка усмішка, поки він їв. Якби він не виріс під її опікою, вона б не помітила цієї зміни в його настрої.
— Бабусю, я сьогодні ввечері проводив додому дівчину. — Се Линь, стоячи обличчям до бабусі, на мить розслабився і задумався, перш ніж заговорити.
— Правда? - Голос пані Се звенел, в ньому почувся цікавість, а в очах заграв інтерес. — Яка сім'я у цієї дівчини, яку мій дорогий онук вирішив провести додому?
Се Лінь злегка похитав головою, в його голосі лунало замішання.
— Бабусю, я не знаю звідки вона родом. Знаю тільки, що вона щодня працює в наметі з їжею на березі Циньхуай, і їжа там дуже смачна. Коли я повернуся з Яменю, то принесу бабусі трохи спробувати.
— Здається, вона працьовита і добра дівчина. А мій дорогий онук знає її ім'я? — Старенька Се продовжувала розпитувати внука.
Се Линь:
— Не знаю.
Бабуся Се мимовільно пробурмотіла:
- Що означає "не знаю"? Невже її дорогого внука підмінили? Чому він не володіє своєю природною кмітливістю? Забудь про це. Судячи з його тону, він ймовірно вже закоханий в цю дівчину, але навіть не усвідомлює цього. Рідко зустрінеш дівчину, яка приверне його увагу, тому мені доводиться наглядати.
— Я боюся жари, а погода стає все гарячішою, тому останнім часом у мене поганий апетит. Оскільки ти сказав, що ця дівчина так добре готує, чому б тобі не запитати її, чи вона хоче прийти в маєток і приготувати мені щось, коли вона буде вільна? - Подала ідею бабусі Се.
- Бабусю, у тебе поганий апетит. Чому мені ніхто не сказав? — Се Лінь був зайнятий службовими справами в ямені і не обідав у бабусі. Почувши слова пані Се про її поганий апетит, він занепокоївся і заговорив різкіше. Він подивився на доглядачів, і поставив їм кілька запитань.
Побачивши, що внук серйозно поставився до цього, пані Се швидко пом'якшила ситуацію:
- Чому ти такий серйозний? Тобі не сказали, бо це був мій наказ, онуку. Навіщо ти лякаєш слуг? Я просто трохи менше стала їсти, нічого серйозного.
Зрештою домогосподарка, що сказала Се, заспокоїли Сема і він повернувся до свого колишнього невинного й злегка лінивого виду. Він холодно сказав слугам, що оточували пані Се:
- Цього більше не повториться.
Слуги, які служили пані Се були такі налякані Се Лінем, що покрилися холодним потім і готові були пащі ниць. Але коли вони почули його слова, то почувалися так, ніби їх простили. Вони швидко поклонилися і сказали:
- Ми розуміємо.
Поругнувши слуг, Се Лінь лагідно відповів бабусі:
— Я запитаю завтра про їжу.
Пані Се посміхнулась і відповіла:
— Добре, давай спробуємо готувати цю дівчинку і подивимося, наскільки вона хороша, що навіть мій улюблений онук в захваті.
До речі, про Шеню Чжію, губи Се Ліня трохи зігнулися в усмішку.
- Вона тебе точно не розчарує.
Наступного дня Шень Чжиї зібрала свої цзунці з різними начинками, поклала три таеля срібла в новий гаманець і надійно сховала його у кишені. Вона замкнула двері у двір і пішла з Сіо Шітоу.
Вчора був свято драконячих човнів, і вона не встигла повернутися в своє рідне село Шенцзя, щоб повернути гроші дядькові. Але все-таки це було важливе свято, тому коли вона прийшла вчора ввечері, Шен Чжиї вирішила відвідати дядька і тітку сьогодні.
Одна з причин полягає в тому, що дати дядькові і тітці спробувати її цзунці, а інша - подякувати за допомогу. Всі її попередні медичні витрати оплатили дядько і тітка. Хоча вони не сподівалися, що Шень Чжия поверне борг, тепер вона заробляла і могла собі це дозволити.
Подорож від міста Б’яньцзіна до села Шенцзю була незначною, але дорога туди і назад зайняла деякий час, тому Шень Чжій вирушила в дорогу рано вранці разом з Сіо Шитоу. Вони купили три млинці в придоріжній наметі на сніданок: один для неї і один Для Сіо Шітоу, а решта - для хлопчика на випадок, якщо він зголодніє по дорозі.
Вони їли по дорозі до міських воріт.
Щодня до міських брам прибували візки, запряжені волами з різних сіл. Більшість з них привозили товари селянам, і вони отримували невелику комісію, подібно до торгових агентів у попередньому житті. Вони також підбирали пасажирів і заробляли кілька мідних монет.
Коли Шень Чжія підійшла до міських воріт, вона випадково наткнулась на візку, запряжену волами, яка поверталася в село Шанцзю.
Приблизившись, вона побачила старого чоловіка, який супроводжував її в місто минулого разу.
- Дядько, який збіг! Ми знову зустрілися, — З ясної усмішки привітався його Шень Чжия.
— О, це дівчинка з родини брата Бая. Швидше сідай у візку. Ти снідала? — Шень Чжия відразу впізнав, і усмішка додала кілька зморшок на його колись суворому обличчі.
Який старий відмовиться підвезти таку вродливу і вежливу дівчинку?
— Дядьку, а ти вже снідав? У мене є гарячий млинець, — Шан Чжиї залізла на візку, дістала млинець, який був в промасленому папері, і сказала старому.
— Пошла!
Старик поплескав вола з боку. Повозка почала обертати, гойдаючись вперед.
— Я уже поїв, девочка. Залиш блюдчик для малюка поруч.
Всю дорогу Шен Чжі та старий базікали, і, не встигли опам’ятатися, як прибули в село Шаньцзя.
— Дівчинко, ми приїхали в село. Злазь, — Сказав старий Шен Чжиї стрибаючи з возів, потягнувши привід. Він зупинив візку і сказав Шен Чжиї.
Шень Чжиї легко стрибнула з воза, потім повернулася і потягла за собою Сяо Шитоу.
— Дякую, дядьку. — сказала вона. — Ти поїдеш до міста Бяньцзин після обіду?
Старик кивнув і відповів:
— Да, я поеду. Мені ще багато чого треба купити, що просили жителі села.
На обличчі Шен Чжиї просяяло, і вона запитала:
- Отже, у скільки ви їдете до міста Бяньцзін? Я б хотіла повернутися з вами до міста.
— Приблизно в чверть четвертого дня. Тоді сонце буде не таким жарким, і людям, й тваринам стане легше. — О, старий.
Шень Чжия сказала:
— Ладно. - Я заплатила за проїзд, попрощалася зі старим чоловіком і поїхала назад до дому своїх двох дядька та тітки.
Будинок Ян Гуйчжі.
— Тётя!
Шен Чжиї щойно добралася до воріт, як побачила, що тітка годує курей у кутку подвір'я, і покликала її.
Ян Гуйчжі годувала курей, коли раптом почула знайомий голос. Здається, її звала Чжії ер, але хіба Чжия Ер не поїхала в місто Б'янцзин? Невже у неї галюцинації?
Хоча вона з нетерпінням чекала повернення племінниці, це здавалося їй малоймовірним. Як довго вона була в Бяньцзіні? Як вона могла повернутися так скоро? До того ж, вона не повернулася вчора, якраз на свято драконячих човнів, так що, мабуть, була дуже зайнята в місті.